Вилка Л. Я.

Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна

АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ У МЕДИЧНОМУ ВНЗ

Навчання в нашій країні іноземних фахівців – це одна із форм культурного і науко­вого співробітництва, що сприяє зміцненню авторитету України на між­народній арені, є джерелом додаткового фінансування освіти. Найбільшою попу­лярністю серед іноземних громадян користується спеціальність лікаря.

Підготовка спеціалістів з числа іноземних громадян має певні особливості і труд­нощі, вивчення та аналіз яких необхідні для розробки не лише окремих методик викладання конкретних дисциплін, але й загальної методики навчання іноземців.

Важливо усвідомити, що процес професійної підготовки іноземних студентів має відбуватися на основі цілісного підходу, який дозволяє розглядати всі ди­дактичні засоби як такі, що забезпечують професійне становлення особистості майбутнього висококваліфікованого спеціаліста. [2]

Для того, щоб оволодіти іноземною мовою, в даному випадку українською, навчитися говорити, читати й писати нею, потрібно усвідомлено засвоїти систему мови в цілому (фонетику, лексику, граматику), а також закономірності мови (зі­став­лення системи української мови з системою англійської).

Вся система навчання спрямована на засвоєння мовного матеріалу і складаєть­ся з 4-х етапів: а) повідомлення знань; б) формування мовленнєвих навичок; в) удос­коналення мовленнєвих навичок; г) розвиток мовленнєвих умінь.

Під час навчання іноземних студентів в україномовному середовищі найбільш дієвою та ефективною можна вважати таку організацію навчання, яка б забезпечу­вала залучення студентів до комунікативної діяльності фахівця, в даному випадку медика. У центрі уваги при цьому є мовно-розумова діяльність людей, а основним об’єктом навчання є мовна комунікація, функціональні властивості мови і мовлен­ня в їх нерозривній єдності.

Оскільки зазначений курс є практичним, то його метою є практичне оволо­діння мовою, що полягає у формуванні комунікативно – професійного спілкування, комунікативної компетенції іноземних студентів. Тобто, комунікативний підхід є основним фактором, який формує методичну спрямованість викладача-мовника у викладанні української мови іноземним студентам.

Розробкою комунікативного підходу займалося багато наукових колективів та методистів. Найбільш вагомий внесок в обґрунтуванні згаданого підходу зробили Г. Уідоусан, У. Літлвуд, Г. Пефо, Є. Пассов.

У процесі формуванні комунікативних умінь щодо вивчення української іно­зем­цями, найбільш дієвою та ефективною можна вважати таку організацію на­вчання, яка забезпечувала б залучення студентів до комуканікативної діяльності, адже «комунікативний підхід передбачає вихід у такі ділянки комунікації, де про­яв­ляються наміри та інтенції мовця, його рольові характеристики, особливі стратегії мовленнєвої поведінки. В центрі уваги опиняються питання, пов’язані з ви­ко­ристанням мови у конкретних мовленнєвих актах, явища мовної та мовленнєвої ва­ріантності» [1].

У процесі навчання з комунікативним підходом студенти набувають кому­нікативної компетенції – здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації. Показовим є те, що студенти навчаються комунікації в процесі самої комунікації.

З перших занять повинна практикуватись вільна комунікація, тобто ви­ражен­ня власних думок, пропозицій, суджень,пояснень, запитань у незапланованих си­туаціях. Викладач може починати заняття із запитань, які безпосередньо сто­суються життя студентів: «Як ваші справи? Що ви робили вчора? Як ви провели свої вихідні?»

Для активації раніше вивченої лексики та розвитку креативних здібностей студента на початку заняття можна проводити різноманітні вправи: асоціограми, навчальні картки, ланцюжкові ігри, кросворди, вправи типу «питання – відповідь»

Подальшою формою розвитку комунікативних навичок є короткі діалоги, які базуються на мовних моделях, але містять власні судження студентів. Дуже часто ці вправи вимагають роботи у парах, під час якої студенти-іноземці спілкуються між собою українською мовою. Важливо звернути увагу на те, щоб партнери у діалогах змінювалися.

Ще одним видом комунікативних вправ є рольова гра, яка використовується для відображення побутових ситуацій, наприклад, дорожня пригода, покупка, планування вільного часу тощо. До рольової гри належить також посилене вико­ристання стимуляції. Для цього студенти розподіляються на групи за інтересами та визначаються функції учасників. Спільним для цих вправ є те, що вони повинні розвивати креативні здібності студентів, активізувати їх фантазію та акторський по­тенціал, який прихований майже в кожній людині. Проведення занять має ви­кликати приємні емоції, що сприяють кращому засвоєнню матеріалу.

Ефективність вивчення української мови як іноземної також може забез­печу­ватись шляхом залучення студентів до діяльності, яка максимально моделює на­вчальний процес і створює умови для професійно орієнтованого спілкування, при цьому доцільно запроваджувати такі елементи комунікативної діяльності, як ситуа­тивне мовлення та комунікативні блоки. Коли мова йде про оволодіння професій­ною термінологією, цей може відбуватися на основі прикладів мовленнєвих ситуа­цій, діалогів та полілогів. Щодо мовленнєвої ситуації, то необхідною умовою є той факт, що вона має бути якнайповніше наближена до умов природного спілкування і стимулю­вати студента до мовленнєвої діяльності. Доцільним є створення кому­нікативних ситуацій у формі діалогу, оскільки саме він передбачає природне та повне використання мовленнєвих умінь.

Діалоги можуть бути різної тематики:

1. Розмова між лікарем і пацієнтом у лікарні;

2. Розмова між аптекарем і покупцем у аптеці;

3. Розмова між продавцем і покупцем у магазині;

При такій формі роботи студент-іноземець навчається висловлювати свої дум­ки, судження з приводу різних життєвих ситуацій, отримувати необхідну інфор­мацію. Добре і вміло організована бесіда чи дискусія сприятиме введенню, роз­криттю і закріпленню значення того чи іншого слова.

Отже, вивчення української мови як іноземної в першу чергу повинно базува­тися на комунікативному підході, адже метою навчання є формування у студентів-іноземців професійної комунікативної компетенції шляхом розвитку та вдоскона­лення усіх видів мовленнєвої діяльності. Досягти цього, на нашу думку, можна, використовуючи на заняттях асоціограми, навчальні картки, ланцюжкові ігри, кросворди, вправи типу «питання – відповідь», а також ситуативне мовлення та комунікативні блоки, які можуть відбуватися на основі прикладів мовленнєвих ситуацій, діалогів та полілогів, що відтворюють мовленнєвий процес в реальному житті та спонукають студентів-іноземців до спілкування.

Список використаних джерел:

1. Сурыгин А. И. Педагогическое проектирование системы предвузовской подготовки иностранных студентов / А. И. Сурыгин. – СПб.: Златоуст, 2001. – С. 30.

2. Шмир М. Ф. Міжпредметні зв’язки при викладанні іноземної мови як один із засобів формування конкурентоспроможності майбутніх фахівців / М. Ф. Шмир  // Вісник ХНУ. Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі. – Х., 2009. – № 14. – С. 259-268.