К. е. н. Юрій Т. П.

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича , Україна

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ   РЕСУРСІВ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

Перехід до ринкових відносин в аграрній сфері супроводжується економічною і соціальною розбалансованістю між формуванням і ефективним використанням трудових ресурсів та розвитком сільськогосподарського виробництва.

Сільське господарство дуже специфічна галузь народного господарства, тому функціонування в ній ринку трудових ресурсів має свої особливості. Сільське господарство через свою специфіку – сезонність виробництва, багатогалузевий характер, вплив природних факторів, сезонність праці, розосередженість виробництва на території, вплив транспортних умов, значну питому вагу ручної праці – дуже залежить від ринку трудових ресурсів [5, с. 39], але при цьому і саме впливає на його стан.

На формування ринку трудових ресурсів у сільській місцевості країни великий вплив справляє демографічна ситуація, для якої характерні стійка тенденція до зниження частки населення працездатного віку, стабілізація частки дітей і зростання кількості осіб, які старші за осіб працездатного віку. Тобто відбувається процес «старіння» сільського населення.

Науковці визначають досить критичною ситуацію щодо розвитку сільських територій, де відбувається формування трудових ресурсів аграрної сфери. Відсутність сталих доходів у галузі, невисока заробітна плата (у 2012 р. рівень заробітної плати в сільському господарстві був одним з найнижчих серед видів економічної діяльності і не перевищував 66 , 9 % від середнього по економіці України) робить її безперспективною з погляду зайнятих у ній. Невідповідність законодавчої бази реальним потребам ринку праці, масштабне безробіття, ускладнене прихованим безробіттям, невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незадовільний рівень кваліфікації останньої, низька продуктивність праці та недостатня підтримка з боку держави формують сукупність факторів, що негативно позначаються на якості трудового потенціалу в цілому й ускладнюють завдання його оптимального залучення до сільськогосподарського виробництва . В. Дієсперов наголошує на відсутності активної громадської позиції селян [1, с. 7] та приниженні його соціального статусу [2, с. 27]. Варто відзначити й міжрегіональні відмінності таких явищ як безробіття та масштабна самозайнятість селян.

За даними Державної служби статистики України, що публікуються за результатами вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, чисельність зайнятих в особистих селянських господарствах в останні роки оцінюється на рівні 2,2–2,6 млн осіб. У 2012 р. це становило майже 79 % від загальної чисельності зайнятих в аграрній сфері і приблизно 40 % – від усієї кількості зайнятого сільського населення. Члени ОСГ, які не мають іншого місця роботи, вважаються особами, що забезпечують себе роботою самостійно і, відповідно до ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення», належать до зайнятого населення [4]. Таким чином, зайнятість в особистих селянських господарствах є діяльністю в неформальному секторі економіки і самозайнятістю без реєстрації. Зайнятість у формальному секторі аграрного виробництва за останні роки зменшується швидкими темпами, так у 2012 р. чисельність найманих працівників становила 741,7 тис. осіб, що у 3,7 рази менше порівняно із 2000 роком.

Базовим критерієм економічної ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці. Але цим показником не вичерпується оцінка рівня використання трудових ресурсів у сільському господарстві. Не менш важливим є їх повне і раціональне залучення до виробництва.

У національній доповіді «Новий курс: реформи в Україні 2010–2015» наголошується, що сільське господарство може стати джерелом високих темпів розвитку національної економіки. Зростання ВВП, обумовлене розвитком сільського господарства, щонайменше удвічі ефективніше сприяє скороченню бідності, ніж зростання ВВП, отримане за рахунок інших галузей [3]. У цьому контексті підвищення ефективності використання трудових ресурсів як одного з ключових факторів сільськогосподарського виробництва не тільки не втрачає своєї актуальності, а й виносить на поверхню загрози хронічного браку належної уваги цьому питанню на всіх рівнях управління.

Серед заходів для досягнення продуктивної і повної зайнятості можна назвати такі: 1) зростання виробництва в галузі за рахунок його диверсифікації; 2) розвиток в системі агропромислового комплексу на сільських територіях системи підприємств із зберігання, упаковки і транспортування сільгосппродукції, комбікормової промисловості; 3) державна підтримка розвитку особистих господарств населення у зв’язку із скороченням зайнятості в сільськогосподарських підприємствах.

Список використаних джерел:

1.              Дієсперов В. С. Селянам – бути хазяями сільських територій / В. С. Дієсперов // Аграрний інформаційний науково-виробничий журнал. – 2010. – № 1–3. – С. 5–8.

2.              Дієсперов В. С. Український тип сільськогосподарського підприємства / В. С. Дієсперов // Аграрний інформаційний науково-виробничий журнал. – 2008. – № 5–6. – С. 25–29.

3.              Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь / [ за заг . ред. В. М. Гейця та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.

4.              Про зайнятість населення : Закон України // Голос України. – 2012 . – 18 серп .

5.              Червінська Л. Регулювання трудових відносин в умовах реформування сільськогосподарського виробництва / Л. Червінська   // Україна: аспекти праці. – 2000.   – № 8. – С. 38 – 41.