К. філол. н. Сардарян К. Г.
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Україна
ПОЕТИКА КНИГИ СПОГАДІВ «НOMO FERIENS» І. В. ЖИЛЕНКО
У своїй розвідці ми б хотіли поглибити та продовжити дослідження книги спогадів « Homo feriens » Ірини Жиленко, тому предметом розгляду у пропонованій статті є висвітлення поетики зазначеного твору.
Книга спогадів І. Жиленко « Homo feriens » є своєрідним осмисленням минулого, витвореного на опрацюванні спогадів, листів, щоденникових записів, власної долі. « Homo feriens » є не лише цінним автентичним джерелом для осмислення творчої індивідуальності письменниці, а й важливим матеріалом для дослідження історії української літератури і суспільної думки ХХІ ст. Книга спогадів І. Жиленко цінна для дослідження окремих сторінок життєвого і творчого шляху письменниці та її друзів, колег, творчої інтелігенції. Окрім інформації особистого характеру, книга спогадів розкриває різнопланові літературні, наукові, навіть політичні погляди мисткині та її оточення. «Згадки, як блискітки, як імпресіоністичні мазки, допомагають авторці витворити з них картину життя інтелігенції 60-х років». Вони надають спогадам ефект оживлення, документалізму, присутності. Герої постають реальними. Авторка любила своє оточення, віддавала належне талановитості друзів, порядності, стійкості в переконаннях, але справжнє розуміння та оцінка їхнього життєвого подвигу прийшло набагато пізніше. Тому книга спогадів « Homo feriens » І. В. Жиленко є безцінною мемуарною епопеєю, витвореною на документальному ґрунті.
« Homo feriens » І. Жиленко є складним твором, що відбиває життєве кредо письменниці, екзистенційний досвід, естетико-філософські концепти мисткинні , цінні, перш за все, оригінальним виявом авторської свідомості.
Є всі підстави вважати книгу спогадів І. Жиленко синтетичним твором за своєю літературною природою, що відкрило перед авторкою « Homo feriens » широкі можливості використання поетики художньо-публіцистичних жанрів. Як ми вже зазначали, письменниця у творі поєднує листи, щоденникові записи, автокоментарі, лірику, висловлює власну концепцію дійсності – все це зв’язано розділами двох книг твору.
Спогади « Homo feriens » витворено на матеріалі власного життєвого досвіду: події «складного часу» (60-х, 70-х, 80-х років), репресії, цькування письменства радянською ідеологією, Чорнобильська трагедія, суспільно-політична ситуація кінця ХХ – початку ХХІ ст. – все це складає автобіографізм твору. У « Homo feriens » Ірина Володимирівна відбиває хроніку не лише особистого творчого та життєвого шляху, а також найближчого оточення, друзів та колег. Тут органічно поєднані риси художнього твору та публіцистики, але в основу твору покладено суто любовну концепцію, до того ж маємо авторське визначення: «епістолярний любовний роман» – так позначила Ірина Жиленко « Homo feriens ».
Епістолярний роман Ірини Жиленко вражає художньою експресивністю, що зумовлено оригінальними художніми вкрапленнями та акцентами, якими є роздуми мисткині , влучні вірші до певних епізодів, колоритні пейзажі.
« Нomo feriens » Ірини Жиленко містять елементи художнього та документального творів (листи, щоденникові нотатки, повідомлення), позначені тематичною свободою, оскільки письменниця твору порушує не лише тему кохання, що є провідною. Авторка висвітлює політичні факти, їм подається зважена оцінка. В оцінках І. Жиленко глибина, сміливість, розкутість, створена на основі логічного аналізу дійсності.
Спогади Ірини Жиленко є поясненням, ключем до її поетичної творчості. Адже епістолярна спадщина письменника є неспростовним, беззаперечним підтвердженням авторського відображення митця, відповідає його художньому баченню світу. Водночас, епістолярна спадщина та поетична творчість є виразною демонстрацією життєвого кредо автора. Філософські роздуми авторки книги спогадів, моральні настанови, оцінки історичних та біографічних подій – все це зафіксовано на сторінках « Homo feriens ».
В ці ж стилістичні рамки канви твору природньо вписується інтелектуальна насиченість твору цитатами та філософськими ремінісценціями, що репрезентує визнання авторкою близьких за духовними, моральними, літературними якостями авторитетів. У творі І. Жиленко змінюється традиційна функція цитати, вона виконує функцію посилення смислів тексту та культурних відомостей: «Не проси дощу, а проси врожаю, буває, що дощ шкодить плоду», «від повноти серця вуста промовляють», «в істини проста мова. Смішний…, хто лакує чисте золото» (Г. Сковорода) [1, с. 199, 254, 267]; «…геній є не що інше, як найрідкісніший і найбільший представник породи звичайних пересічних людей часу, її безсмертне виявлення. Геній ближчий до звичайної людини, рідніший їй, ніж різновиди людей надзвичайних, які складають юрму біля літературної богеми» (Пастернак) [1, с. 342]; «І добре любити, бо любов – важка. Любов людини до людини, можливо, найважче з того, що нам призначено, це остання правда, останнє випробування, це труд, без якого всі інші наші труди – нічого не варті» (Рільке) [1, с. 188].
Типова для поетики Жиленко витончена чуттєвість пронизує наскрізь епістолярні тексти. Цілою гамою почуттів, найніжніших характеристик позначені листи до чоловіка, в них мисткиня вплітає пейзажні картини, мова деяких листів схожа на поетичну. В листах до В. Дрозда домінує ліризм, що виявляється у звертаннях до адресата: «Чоловічку мій!», «Любе моє!», «Рідне моє!», «Привіт, романісте!», «Чоловіченьку, доброго вечора!», «Вовчику мій!», «Володечку!», «Володеньку!» і т. п. [1].
У листах Ірини Жиленко, що входять до складу твору, відбиваються різні стилістичні іпостасі авторки. Книга спогадів багато дає для розуміння стилю майстрині, усвідомлення коріння її стилю.
Стилістичною родзинкою « Homo feriens » є філософські міркування, моральні настанови, поетичні вкраплення та думки авторки стосовно того, що відбувається у певний період. Можна говорити про повчальну спрямованість деяких частин твору, що підпорядковані великій меті – змінити світ на краще, а саме пробудити цікавість загалу до духовного відродження нації, розвитку рідної мови, піднесення України.
Основний засіб лексичної образності книги спогадів І. Жиленко – тропи. Ідіостиль письменниці характеризується великою кількістю зображально-виражальних засобів (метафори, порівняння, епітети), специфікою використання тропів. Порівняння є одним із головних художньо-образотворчих засобів мови І. Жиленко. У тексті зустрічається величезна кількість метафор, порівнянь і порівняльних конструкцій. Наприклад: «І вже я трохи – стара, обачна черепаха, що важко несе на собі свій дім, але вже ніколи вже не скине його із себе, бо то не тільки довічне ув’язнення, але і єдиний незрадний пухир повітря в океані непередбачуваності. Сиджу я під своїм надійним, теплим панциром і тисну до серця уламки дитинства: роззолочена кавна чашечка з блюдцем та картинка, намальована перламутровими фарбами на зворотному боці опуклого скла, – містечко, таємничі зблиски присмеркових вікон, золоте небо» [1, с. 29];
«…Мою душу Господь пустив на землю, як сонце – промінь, щоб він перебіг зі світанку в ніч і згас, повернувшись у сонце…» [1, с. 136];
«…Та, врешті, і пару собі в житті мій Майстер обрав чимось подібну до себе: теж – самітниця, теж – «кішка, що гуляє сама по собі…» [1, с. 737]. До речі, це порівняння письменниця використовує кілька разів у творі.
«Такий сьогодні дощовий ранок. Небеса плачуть…» [1, с. 286] – письменниця опоетизовує прозу, її метафори несуть великий заряд індивідуального світовідчуття та особистої системи цінностей авторки.
«Життя людини – мов айсберг», поетеса визнає цю метафору банальною, але точною, оскільки за її словами: «на суспільство витинається лише примітивний гостряк, а все інше – приватне, житейськи-містичне , звабливе, бо скільки на світі людей – стільки і найрізноманітніших приватностей . Приватне життя людини – його справжнє лице, суспільне ж – машкара» [1, с. 408]. Своєрідність художнього світу письменниці великою мірою зумовлена її метафорикою.
Як виразник емотивної функції мови, мисткиня використовує персоніфікацію, порівняння, емоційну лексику із заниженою конотацією для характеристики соціальних відносин. Письменниця послуговується лексемами, що виражають почуття презирства до новітніх авантюрних багатіїв, людей без сенсу, до тих, хто «окрім товстого капшука (ще й заробленого неправедно)» нічого за душею не мають: « жиртрести », «скоробагатьки», «павіан із роззолоченим задом», «багатенькі» (іменник із зменшено-пестливим суфіксом вживається для підкреслення негативного забарвлення, презирства), «товстосуми».
Аналіз художньої мови спогадів мисткині показав, що найбільш уживаними художніми засобами в творі є образи-символи, емоційні слова, розгорнуті метафори, епітети, крім названих, наявні й інші: оксюморони, просторічні слова, сленг. Тому можна стверджувати, що дослідження лексико-стилістичних особливостей « Homo feriens » свідчить про експресивність, емоційність, художність, дидактичність художнього слова письменниці, у якому помітне місце займають слова, що надають текстові виразності. Різноманітні мовні засоби створюють широкий мовний діапазон, варіацію стилів, що викликає захоплення читачів будь-якої вікової категорії.
Художній потенціал твору Ірини Жиленко « Homo feriens » полягає в його полістилевості , метажанровому характері. Тематична та жанрова свобода надає книзі спогадів унікальності. « Homo feriens » приваблює інформативністю, сповідальним характером, прив’язаністю до певних фактів та реалій. Твір містить поезії, анекдоти, цитати, афоризми, автокоментарі, рецензії, листи, щоденники мисткині , побутові нотатки – все це створено в єдиному потоці, справляє характерне співзвуччя. « Homo feriens » поєднує документальність, художність та ліричність форми, що обіймає біографічні та історичні факти, особливості творчості та світогляду авторки, є документом автовідображення письменниці, тому його можна назвати синтетичним твором.
Список використаних джерел:
1. Жиленко І. Homo feriens : Спогади / І. Жиленко; передм . М. Коцюбинської. – К.: Смолоскип, 2011. – 816 с.
2. Жулинський М. Та, що молиться Богові віршами / передм .: М. Жулинський // І. Жиленко. Євангеліє від ластівки: вибр . твори. – 2-е вид. – К.: Пульсари, 2006. – С. 4–30.
3. Коцюбинська М. Х. Листи і люди: роздуми про епістолярну творчість / М. Коцюбинська. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. – С. 584.
4. Сардарян К. Г. Епістолярії Ірини Жиленко в біографічному та історико-культурному контексті / К. Г. Сардарян // Донецьк: Ноулідж , 2014. – 216 с.