Ганжул А. П.
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ
Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, згідно ст. 2 п. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [1].
Інститут місцевого самоврядування відіграє значну роль у поєднанні в єдине ціле інтересів держави, суспільства та особи, оскільки головний сенс і сутність самоврядування полягають у тому, щоб на рівні кожної окремо взятої особи здійснювати гармонізацію прав і свобод людини і громадянина з інтересами держави та суспільства. Така спрямованість місцевого самоврядування відповідає ідеям сучасної демократичної правової соціальної держави, вищою цінністю якої є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, права і свободи [2, c. 145].
Розглядаючи місцеве самоврядування не можна опустити її правову основу. Адже без нормативної бази і взагалі б не існувало цієї форми організації влади.
В Україні місцеве самоврядування є складовою конституційного ладу держави, воно «визнається і гарантується» Конституцією (ст. 7). За Конституцією України (ст. 5), «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». У статті 13 Конституції України визначено: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією».
Зростання ролі місцевого самоврядування у вітчизняних управлінських реформах визначається загальносоціальним процесом формування у вітчизняних управлінських реформах визначається загально соціальним процесом формування самоврядної парадигми соціального управління [4].
Слід зазначити, що за роки незалежності в Україні створено правову базу, яка охоплює практично всі важливі галузі політичного, суспільно-економічного життя країни. Було прийнято також цілий ряд законодавчих актів з питань місцевого самоврядування.
Сьогодні, крім Конституції України, місцеве самоврядування регулюється цілим рядом законів, головним з яких (базовим) є Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятий Верховною Радою 21 травня 1997 року. Формування (обрання) представницьких органів місцевого самоврядування – сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад – регулюється Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», прийнятим 14 січня 1998 року. Законом, який визначає права і повноваження, гарантії діяльності депутата місцевої ради як однієї з центральних фігур місцевого самоврядування є Закон «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів», прийнятий 4 лютого 1994 року. До переліку законодавчих актів, якими сьогодні регулюється діяльність місцевого самоврядування, також відносяться закони «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи самоорганізації населення», прийняті відповідно 7 червня і 11 липня 2001 року, та деякі інші [3].
Окремі норми, які більшою чи меншою мірою торкаються місцевого самоврядування, містять практично усі так звані галузеві закони України. Говорячи про нормативно-правову базу місцевого самоврядування в Україні, до згаданих законів слід додати ряд указів Президента України, відомчих нормативних актів. Їх наявність є свідченням значимості місцевого самоврядування, його визначальної ролі у житті суспільства і держави.
Аналіз правового регулювання місцевого самоврядування переконливо свідчить про необхідність суттєвого вдосконалення чинного законодавства, про місцеве самоврядування загалом, виборчого і референдного законодавства зокрема. Так, не врегульовані питання щодо спостереження за місцевими виборами, тому Центральною виборчою комісією прийнято дві постанови з цього питання, а саме: постанова від 9 лютого 1998 року № 52 «Про офіційних спостерігачів від інших держав і міжнародних організацій та їх статус при підготовці та проведенні виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та постанова від 6 серпня 1998 року № 326 «Про зразок посвідчення офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій на повторних виборах, виборах депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули».
Системоутворююча роль місцевого самоврядування стосовно управлінських новацій проявляється у визначенні ним основних принципів функціонування системи публічного та державного управління. Конституювання сучасної системи місцевого самоврядування здійснюється передусім через процеси децентралізації. Найбільш актуальним аспектом подальших досліджень проблеми є адаптація європейського досвіду розвитку засад самоврядування для потреб вітчизняної адміністративної реформи [4].
До внутрішніх чинників слід віднести активні дії самих органів та діячів місцевого самоврядування, спрямовані на зміцнення цього інституту в Україні. Такими діями були, зокрема, акти створення різних об’єднань органів місцевого самоврядування з метою підтримки реформування місцевого управління і спільного захисту інтересів місцевого самоврядування, а також право органів місцевого самоврядування на об’єднання в асоціації з метою ефективного здійснення своїх прав і обов’язків.
Підводячи підсумок слід зазначити, що для того щоб залишатись сучасною демократичною правовою державою необхідно здійснювати взаємозв’язок прав і свобод людини і інтересів держави і суспільства, що можливо лише за умов розвинутого місцевого самоврядування.
Список використаних джерел:
1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України.
2. Батанов О. В. Проблеми реалізації економічних і соціальних прав людини у місцевому самоврядуванні / О. В. Батанов // Стратегічні пріоритети. – 2010. – № 2. – С. 145–150.
4. Шаповал В. Д. Інновації керівництва в органах місцевого самоврядування України / В. Д. Шаповал // Право і суспільство. – 2011. – № 1. – С. 79–83 .