К. філос. н. Сенченко А. Я. * , к. філос. н. Павлов В. І. **
* Українська інженерно-педагогічна академія, м. Харків;
** Українська державна академія залізничного транспорту, м. Харків
СВІТОГЛЯДНА КУЛЬТУРА: ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР ФЕНОМЕНУ
У філософії вже набула поширення теза про те, що самість людини створюється суспільством – наявним типом культури, пануючими звичками, нормами, традиціями, способом життя. Людина є цілісністю, відкритістю, хоча й не завжди реалізованою та усвідомленою, такою, що потребує благоприємних умов для свого розвитку. Головне – відчути радість життя, яка неможлива без надмірності. Життя – це, насамперед, є пошук сенсу, внесення сенсу. «Без надмірності, без забаганок, смаку не буде життя взагалі» (М. К. Мамардашвили ).
Духовне відродження суспільства і особистості можливо лише в умовах духовної самобутності. Тому, доцільно виділити у феномені світоглядної культури наступні аспекти: по-перше, раціонально – перспективний аспект, який забезпечує зовнішню пізнавальну функцію цієї культури; по-друге, чуттєво – емоційний, який забезпечує оціночну функцію. Їхня взаємодія формулює програми нашої поведінки через вольову готовність діяти. І, нарешті, велике значення відіграє інтеграційно-немічний аспект пам’яті, який забезпечує функцію репродукції зразків духовної культури.
«Людина – малий всесвіт» (М. Бердяєв). Людині надано право на виявлення всіх своїх здібностей, на слідування своїм цінностям, на конструювання власного життя згідно з виробленими «власноруч» принципами. Але, загальний стан людини початку ХХІ ст. можна окреслити словами Ф. Ніцше: сучасна людина хворіє на ослаблення особистості. Людина стає поверхневою сама і з таким самим мірилом підходить до оточуючих.
У зв’язку з цим постає проблема відшукування такого засобу, який зміг би врятувати внутрішній світ людини від поверхневості , перетворити суху схему на особистість. Найефективніше цю функцію може виконати світоглядна культура. Саме вона володіє безмежними можливостями для відтворення сфери внутрішнього.
Світоглядна культура – конфігурація засвоєної поведінки людини та її результатів, що тісно пов’язана з духом, духовністю. Тому «будь-який матеріальний прогрес не відбувається без прогресу культури, духовного» (В. І. Чур ).
Безсумнівно, значення світоглядної культури в системі «особистість – суспільство» полягає в тому, що вона істотно розширює горизонти людської свідомості, духовно збагачує культуру, дозволяє заглибитися в осмислення її позитивно розгорнутої сутності, спрямованої на соціокультурну діяльність. Світоглядна культура людини виявляється не тільки у формі сприяння реалізації її духовності, але і в здатності духовної трансформації дійсності, яка ініціює процес реального духовного удосконалення та поширює простір її духовної влади. Ця культура є інтенсивно орієнтовною культурою, яка занурюється вглиб людини, до самопізнання і самовдосконалення.
Відтак, світоглядна культура – це мета і ідеал людського як у житті, так і у творчості, мистецтві, а також втілення усього цього у життя. Саме в основі цієї культури людини лежить прагнення її особливості до самовдосконалення як явище, по-перше, генетично запрограмоване, по-друге, соціально обумовлене і виражене в творчому позитивному творінні, по-третє, яке відповідає онтологічній цінності людини та її буттю.
Світоглядна культура є абсолютною цінністю, універсальною творчою енергією, що реально існує; загальним смислом, який безумовно конкретизує спрямованість активності. В такому онтологічному поданні ця культура утримує буття людини як дійсність, а також ініціює процес натхнення її реального існування, що в онтологічному відношенні видається як взаємодія сущого і можливого.
Суще в світоглядної культурі постає як «можливе», можливе – як «суще». Міра адекватності їх за відношенням між собою свідчить про істинність певної культури. Інтеракція цих компонентів визначає онтологічну насиченість процесу духовного самовизначення, який в значній мірі є результатом вибору можливих моделей буття або закономірним результатом екзистенціальних роздумів і трансцендентальних сходжень, пов’язаних з осмисленням людиною свого буття і «зустріччю з самим собою» (С. Б. Кримський). Згідно з цим, світоглядна культура веде і неодмінно приведе до подолання, «зняття» екзистенціональної фрустрації і духовного нігілізму.
Світоглядна культура не може бути зведена до чистих ідей, вона за своєю сутністю являє собою якість життя людини, тобто є узгодженням чистоти її думок з її готовністю діяти. Ця культура є дійсно позитивною характеристикою духовного світу людини в її спрямованості на вищі прояви людського «Я». Зауважимо також, що надана культура – це першість вищих загальнолюдських світоглядних значень. Сутність її полягає в тому, що вона є вихід людського світовідношення за межі матеріальних нужд, «їх подолання (своєрідне зняття) в сфері суб’єктивного «для – себе буття», піднесення над ним відносин зі світом, контактів з ним, сприйняття, переживання і розуміння» (Л. Г. Іонин).
Без сумніву, людина реалізує себе в суспільстві через свою найкращу якість – людське начало у собі, тобто духовність. Ми спробуємо висловити думку про те, що в наш час вирішальною ланкою перебудови є нарощування інтелектуального, морально-етичного, духовного і культурного потенціалу суспільства. Нова людина може з’явитися лише в тому випадку, коли її розглядати як вищу цінність, якщо людина має вимір глибини, якщо вона є духовною істотою. Згідно з цим, це буде в ідеалі вільна, критично мисляча людина з парадоксально стійкою, «вистражданою» світоглядною культурою.