К. політ. н. Міщенко А. Б.

Інститут журналістики й міжнародних відносин,

Київський національний університет культури і мистецтв, Україна

НЕДОВІРА ЯК ЧИННИК ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЗМІН У СВІТІ

Розгортання інформаційної та військової боротьби між потужними гравцями у сучасному світі стало наслідком поширення недовіри. А на початку 2014 року вона кардинально змінила суспільно-політичні, економічні та військові підходи щодо формування геополітики окремих держав.

Масова недовіра всередині України була спровокована зовнішнім курсом держави протягом 2013 року. Надії і сподівання громадян були нівельовані відмовою керівництва держави підписувати угоду про асоціацію з ЄС. Звичайно цей документ ставить більше вимог, ніж полегшень , однак всі розуміли: викорінити корупцію, змінити систему влади, забезпечити дотримання прав людини, покращити якість освіти тощо, – можна лише під пильним оком та на вимогу авторитетних міжнародних структур, керуючись взятими на себе зобов’язаннями в рамках підписаного документу. Навпроти відбулися кулуарні домовленості В. Януковича з Президентом Росії В. Путіним, що швидше ставило Україну в політико-економічну залежність від північного сусіда.

Розірвання домовленостей та небажання Януковича шукати компроміс із протестувальниками на Євромайдані , призвів до руйнування довіри й між Путіним та Януковичем. Саме тоді Кремлем було прийнято рішення щодо використання будь-яких засобів та геополітичних маневрів для недопущення просування демократичних процесів до кордонів РФ. 

Існування недовіри як до найближчих сусідів, що доводиться підготовленими планами на анексію найбільш бажаних та підконтрольних територій, так і по відношенню до основних геополітичних гравців G8 та G20 дозволило Путіну застосувати силовий метод в захопленні території Криму. 
РФ керується не лише раціональним усвідомленням дійсності, а й навіяним страхом перед наближенням кордонів ЄС та НАТО, системним поширенням демократичних процесів у сусідніх державах, втратою фінансової стабільності (за класифікацією ООН, Росія входить до групи країн з економікою, що розвивається). Саме тому з метою відволікання власного народу від повсюдної бідності, страшної корупції та розкрадання держбюджету, будь-який авторитарний лідер шукає зовнішнього ворога (Україна та «бандерівці»), а останнім аргументом вона бачить у застосуванні сили. Логіка цих дій: домінувати в регіоні може лише той, хто сильніший.

Причинно-наслідковий ланцюг: недовіра поглинула як внутрішньо російські (боротьба із інакодумством у власній країні шляхом арешту всіх незадоволених на мітингах, цензура ЗМІ, підконтрольність бізнесу тощо), так і зовнішньополітичні (на карті світу немає друзів – є лише конкуренти в особі ЄС, США, Китаю та прямі вороги тощо) процеси. 

Усі ці культурно-ментальні та політико-психологічні аспекти, що демонструються сучасною Росією, підривають довіру між усіма учасниками міжнародних відносин, ставлять під сумнів усі міжнародні нормативно-правові та моральні правила поведінки як потужних, так і слабких держав. У зв'язку з цим більшість країн, не будуючи впевнені в гарантуванні їхньої безпеки за рахунок домовленостей і міжнародних угод (на прикладі Росії, яка порушила Будапештський договір) будуть вступати у системи колективної безпеки, нарощувати військову могутність власних армій та прагнути розвивати ядерну зброю. А всі ті потуги, які здійснювалися в рамках роззброєння або переконання авторитарних лідерів не розвивати й особливо не застосовувати ядерну й інші види зброї, зведенні нанівець. 

Отже, переконання, що ХХІ століття, яке ознаменувалося ерою інформаційних війн та новими маніпулятивними технологіями з метою поширення впливу на певні території, зруйновано. На його місце приходить період масової недовіри, що впливає на зміну геополітичних реалій та перспектив як України та Євразійського континенту, так і світу в цілому. З’являються перші ознаки формування поліполярного світового порядку, який буде втягувати регіональних лідерів у «холодні війни» проти «когось» або за «щось».