К. психол . н. Вишньовський В. В.

Тернопільський національний технічний університет імені І. Пулюя, Україна

Особистісна готовність студентів-психологів

до професійної діяльності

Аналіз досліджень з проблеми підготовки майбутніх психологів до професійної діяльності дозволяє зробити висновок, що більшість дослідників акцентують увагу на значущості у діяльності психолога рівня його особистісного розвитку загалом і самореалізації зокрема. Пропонуються різні шляхи розвитку особистості і професійного становлення практичного психолога: через самопізнання як важливий елемент освіти майбутніх практичних психологів у ВНЗ (І. Д. Пасічник, Т. В. Скрипченко , І. А. Слободянюк, Н. Ф. Шевченко); формування спрямованості студента-психолога на оволодіння теоретичними та практичними знаннями, уміннями (А. Г. Самойлова , О. П. Саннікова ); використання активних методів і засобів навчання, різноманітних тренінгів, розв’язування психологічних ситуацій (С. В. Васьковська , П. П. Горностай, В. І. Карікаш , Л. І. Уманець , Т. С. Яценко та ін.); формування особистісної позиції у процесі фахової підготовки психолога (Н. І. Пов’якель , С. К. Шандрук).

Особистісна готовність до професійної діяльності – це психічний стан, передстартова активізація «Я», що включає усвідомлення своїх цілей, оцінку наявних умов, визначення найбільш вірогідних способів дії, прогнозування мотиваційних, вольових, інтелектуальних зусиль, вірогідності досягнення результату, мобілізацію сил, самонавіювання в досягненні цілей.

В. Г. Панок [3, с. 216–228] виділяє наступні вимоги до змісту професійної підготовки практикуючих психологів:

1. Необхідним є чітке розрізнення психологічної освіти на теоретично-експериментальну і практичну.

2. Зміст освіти психолога-практика має складатися з 3-х рівнів:

– загальнотеоретичні основи психології;

– теоретико-методичні основи конкретного напрямку практичної психології;

– спеціалізація у конкретному виді практичної психології, що фактично дорівнює певній сумі практичних навичок, умінь, володіння конкретними технологіями професійної діяльності.

3. Обов’язковими є загальнокультурна і мовна підготовка, використання життєвого досвіду психолога (особливу увагу автор приділяє психологічному осмисленню етнічних особливостей регіону і вивченню релігії як духовної практики населення).

4. Центральним об’єктом зусиль практичної психології повинна стати життєва ситуація людини у єдності і взаємодії таких трьох основних компонентів: наявність зовнішніх обставин, психічних особливостей, здібностей індивіда, засобів і форм взаємодії перших двох складових. Саме відображенням життєвої ситуації у процесі підготовки практикуючих психологів, його методичною одиницею є вчинок, як мотив для втручання психолога-практика або звертання до нього за допомогою.

На думку дослідника, саме вчинковий спосіб навчання повною мірою реалізує синтетичний підхід, що є характерним для практичної психології (людина розглядається не з точки зору її типовості, а з точки зору індивідуальності, не відірвано від власного життєвого шляху, у контексті всіх аспектів її життєдіяльності).

5. Зміст навчання має передбачати формування особистості психолога-практика. Оволодіння практичною психологією не може бути зведене до засвоєння інформації та вироблення навичок, мають водночас змінюватись внутрішні психічні структури суб’єкта навчання. Для цього психологічні знання повинні мати суб’єктивну значущість для того, хто навчається, а сам процес навчання має бути суб’єктивно драматичним.

В. Г. Панок та Л. І. Уманець наголошують, що під час навчання майбутній психолог повинен проходити терапевтичні сесії як клієнт. Тоді він добре знатиме свої захисні реакції, типові форми прояву переживань та актів поведінки в ситуаціях, що актуалізують його власні проблеми. Буде здатний відстежувати свої проекції, усвідомлювати їх і самостійно коригувати взаємодію.

Вони зазначають, що в ідеальному варіанті особистість психотерапевта має бути звільнена від непродуктивних захистів, а продуктивні – перебувати у зоні усвідомлення людини, тобто бути під її контролем [3, с. 216–228].

Згідно поглядів Н. В. Бачманової та Н. А. Стафуріної структура комплексу психологічних здібностей практичного психолога складається з наступних блоків: 1) здатність до повного і правильного, реального сприйняття об’єкта; 2) здатність до розуміння внутрішніх властивостей і особливостей об’єкта; 3) здатність до співпереживання, емпатія , доброта і повага до людини; 4) здатність до самоаналізу, рефлексія; 5) уміння керувати самим собою і процесом спілкування, бути уважним, уміння слухати та ін. [1, с. 72–77].

Отже суттєво підвищити рівень підготовки спеціаліста, сприяти формуванню зрілої особистості, розвитку творчого потенціалу майбутнього психолога, орієнтації людини на самовдосконалення, показати певні шляхи до самозмінення можливо під час тренінгової роботи, що є формою фахової підготовки і забезпечує розвиток самореалізації особистості.

Особистісна готовність студентів до професійної діяльності має складну динамічну структуру і є сукупністю інтелектуальних, рефлексивних і психофізіологічних компонентів у їх співвідношенні з проблемами суспільства. Особливості особистісної готовності до професійної діяльності з клієнтами полягають у формуванні в студентів-практичних психологів умінь і навичок психологічного обстеження особистості клієнтів, їх груп, моніторингу змісту та умов, проблем особистісного розвитку, встановлення психологічного діагнозу, визначення причин, що утруднюють розвиток, навчання та працю; здійснення психолого-корекційних заходів для усунення можливих відхилень у психічному розвитку і поведінці, подолання різних форм девіантної поведінки, формування адекватної соціально-корисної життєвої позиції (Г. Абрамова,О. Бондаренко, В. Рибалка, В. Панок, та інші). На думку В. А. Семиченко , будь-яка професійна діяльність має значний вплив на особистісний розвиток людини. Адже адаптування до відповідних умов закономірно приводить до закріплення певних пізнавальних стратегій, способів взаємодії з матеріальними, духовними та соціальними об’єктами [4, с. 176–203].

Особистість є складною самоорганізуючою системою, якій не можна нав’язати шляхи її розвитку. Важливо зрозуміти, як сприяти її власним тенденціям розвитку.

Професійне становлення психолога – складний, неперервний процес «проектування» особистості. Навчаючи людей самостійно вирішувати свої проблеми, психолог піднімає тим самим суспільну свідомість на новий рівень; він використовує свої професійні та особистісні можливості, щоб впливати на ріст самосвідомості конкретної особистості. Виконати цю місію може тільки особистісно зріла людина, внутрішньо і професійно підготовлена до вирішення завдань, які стоять перед нею. Особистісна зрілість проявляється у вмінні поєднувати, співвідносити свої індивідуальні особливості, статусні та вікові можливості, власні принципи з вимогами суспільства та оточуючих.

Проблема підготовки практичних психологів приваблює останнім часом багатьох науковців різних країн, в тому числі й України. Як показав аналіз літератури, розв’язання проблеми підготовки практичного психолога зумовили визначення основних вимог до змісту освіти практичних психологів (В. Панок); розробку концепції професійної підготовки психолога, визначення змісту понять «психологічна готовність практичного психолога», його «професійна компетентність» (Н. В. Чепелєва ); психологічних передумов здатності до професії психолога, функцій та класів професійно-психологічних завдань, які вирішує фахівець-психолог, створення моделі особистості психолога-практика та визначення основних характеристик його діяльності (Н. І. Пов’якель , Н. В. Чепелєва ); особливості розвитку особистості психолога-практика в процесі професійної підготовки (Ю. Г. Долинська , П. Г. Терлецька , Л. П. Шумакова ).

Результати професійних впливів психолога на людину залежать від рівня загальноособистісного розвитку суб’єкта психологічної діяльності. Адже цілі, зміст і характер його роботи, методи, які він застосовує в процесі вирішення професійних завдань, значною мірою визначаються особистістю спеціаліста.

Саме тому практичний психолог повинен реалізувати психологічну підготовку відносно себе для того, щоб потім успішно працювати з іншими людьми.

Одним із напрямків в особистісній підготовці майбутніх психологів, як зазначає С.Д.Максименко, є психодіагностичний , який має на увазі можливості визначення особистісно-професійних якостей спеціаліста. Проводячи психологічний аналіз впливу різних факторів навчального процесу на формування професійно значущих якостей майбутнього спеціаліста, С. Д. Максименко та О. М. Пелех відзначають, що вузівська психодіагностика передбачає, насамперед, виявлення, вимірювання та аналіз особистісних якостей фахівця з метою розв’язання практичних завдань, спрямованих на корекційну роботу й ефективну організацію процесу формування фахівця [2, с. 68–72].

Отже, одним із важливих завдань пiдготовки практичних психологiв має бути особистiсна пiдготовка , яка iнтегрує всi iншi елементи цiєї системи. Саме наголос на особистiсному розвитковi студентiв лежить в основi сучасного пiдходу до проблеми формування особистісної готовності майбутніх психологів до діагностико-корекційної роботи.

Список використаних джерел:

1.              Бачманова Н. В. К вопросу о профессиональных способностях психолога / Н. В.  Бачманова , Н. А.  Стафурина // Современные психолого-педагогические проблемы высшей школы . – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – Вып . 5. – С. 72−77.

2.              Максименко С. Д. Фахівця потрібно моделювати. Наукові основи готовності випускника педвузу до педагогічної діяльності / С. Д. Максименко, О. М. Пелех // Рідна школа. – 1994. – № 3–4. – С. 68–72.

3.              Панок В. Особистість практикуючого психолога. Психотерапевтична ситуація / В. Панок, Л. Уманець // Основи практичної психології: підручник. – К.: Либідь, 1999. – С. 216–228.

4.              Семиченко В. А. Пріоритети професійної підготовки: діяльнісний чи особистісний підхід? / В. А. Семиченко // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи. – К.: ВІПОЛ, 2000. – С. 176–203.

5.             Шандрук С. К. Специфіка підготовки практичних психологів до професійної діяльності / С. К. Шандрук // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах. − К.: Ніка-Центр, 2002. – С. 32–34.