Особливої уваги у притулках приділяли моральному вихованню, яке мало дуже своєрідний характер. Головна його особливість полягала в тому, що вихованці притулку не отримували ніякого релігійного виховання.

Мета моральності визначалася у відповідності з основним принципом утилітаризму І. Бетама : досягнення найбільшого щастя для найбільшої кількості людей. П. Робен вважав, що моральність необхідно «викладати» практично, на живих прикладах, на ділі. Головним чинником у його притулку тому був сам лад життя: спільна праця, співробітництво і взаємодопомога у всіх її видах [ 2, с. 43 ].

У період виникнення гуманістичних ідей в галузі виховання висловленими Ж. Ж. Руссо та І. Г. Песталоцці , починається пошук нових форм організації притулків для залишених дітей.

Великі педагоги і громадські діячі 19 ст., такі як І. І. Бецька , А. А. Барсов , Ф. І. Янкевич , Н. І. Новіков, Н. М. Карамзін , В. Г. Бєлінський, А. Н. Радищев, А. М. Голіцин, В. Ф. Одоевский , Д. І. Писарев та інші, брали активну участь у створенні централізованої системи піклування дітям, позбавленим батьків.

Ця система піклувальної допомоги активно розвивалася і вдосконалювалася. В її основі лежали гуманістичні ідеї, багато не втратили своєї актуальності і сьогодні:

–        турбота про моральне виховання громадянина вітчизни;

–        перевагу загальної освіти спеціальному;

–        облік індивідуальних особливостей та інтересів вихованців;

–        естетичне виховання;

–        «Навчання ремеслу», тобто професійне навчання.

Поряд з державними існувала розгалужена мережа муніципальних, церковно-парафіяльних і приватних закладів для дітей, позбавлених піклування батьків.

У створенні різних моделей закладів для дітей-сиріт та розробці змісту їх діяльності активну участь брали послідовники та однодумці А. С. Макаренка, видатного педагога, що збагатив теорію виховання новими ідеями, методами і прийомами.

Але з того часу минуло багато років. Змінились як соціально-економічна так і морально-духовна ситуації і в нашій країні. Аналіз структури державних інституцій соціального та правового захисту дітей засвідчує про наявність в Україні соціальної підтримки дітей, «круглих сиріт», соціальних сиріт, або дітей позбавлених батьківського піклування. На теперішній час в Україні склалися досить різноманітні види і типи соціально-педагогічного захисту дітей-сиріт. Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Кодексу про шлюб і сім’ю України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України «Про освіту», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та «Про охорону дитинства».

Психологічний супровід навчально-виховного процесу в інтернатних закладах здійснюється практичним психологом згідно з чинним законодавством.

Але соціальні інститути державного рівня (психологічна служба та служба соціальних педагогів), нажаль, не мають комплексного підходу з розвитку духовності дітей та підлітків, які перебувають в інтернатних закладах. Аналіз психолого-педагогічної практики засвідчує, що розробка окремих заходів у цьому напрямку виявляється малоефективною. Фактично реалізацією практичних функцій щодо розвитку духовності, переважно, займаються громадські (церковні) організації.

На сучасному етапі практична діяльність психологічної служби інтернатних закладів спрямована, переважно, на виконання таких видів роботи психолога або соціального педагога:

– психологічна профілактика, яка передбачає роботу практичного психолога по запобіганню можливих проблем у психічному та особистісному розвитку вихованців;

– психологічна просвіта педагогічних працівників;

– психологічне консультування;

– психодіагностична робота;

– корекційна робота;

– робота з розвитку вихованців, формування особистостей, профорієнтаційний напрямок для випускників [1, с. 28].

Загальні принципи, яких рекомендовано дотримуватися при роботі з вихованцями інтернатних закладів, такі:

–       визнавати цінність кожної дитини;

–       ставитися до дитини як до особистості;

–       уникати « ярликування »;

–       не давати обіцянок, які неможливо виконати;

–       демонструвати позитивні моделі поведінки;

–       не підтримувати проявів небажаних якостей;

–       демонструвати позитивне ставлення до всіх дітей;

–       поважати думку, почуття та добровільний вибір дитини;

–       акцентувати увагу дитини на власних позитивних якостях та здобутках;

–       надавати працівникам інтернату інформаційну та методичну підтримку.

Проблема формування духовності вихованців вимагає створення необхідних умов для її розвитку, включаючи доповнення вже існуючих методів і підходів в організації діяльності з соціальної адаптації та реабілітації сиріт.

Отже, духовний розвиток сиріт, вихованців інтернатних закладів, виступає як дуже широке поняття, адже метою цього процесу в інтернатному закладі є створення можливостей для нормалізації життя дитини відповідно до її потреб шляхом корекції та адекватного розвитку психологічних якостей, світосприйняття, самоідентифікації , саморегуляції, та ін.

Відповідно, постає завдання в формуванні цілісного світогляду чи духовного зростання, яке б дозволяло підліткам розуміти устрій світу і будувати своє життя відповідно до нього. Ми вважаємо, що формування світогляду має бути позиційно суб’єктивним, діяльнісним , що розвивається, спрямованим до пошуку істини, краси, любові та добра.

Соціально-культурні проекти спрямовуються на самореалізацію особистості підлітка шляхом духовного розвитку його інтелектуальних і фізичних можливостей, вольових якостей і творчих здібностей. Участь підлітка в інтернатному закладі у соціально-культурних проектах сприяє тому, що діти вчаться самостійно приймати рішення, брати на себе відповідальність за їх реалізацію, аналізувати свої успіхи, недоліки та помилки, шукати причини ускладнень і шляхи виправлення помилок. Підліток має можливість обирати форму власної участі в проекті, висувати гіпотези, відстоювати свою точку зору і при цьому працювати на досягнення єдиної проектної мети.

Узагальнюючи наведені підходи до проблеми розвитку духовності підлітків-сиріт, можна зробити такі висновки:

1) огляд історичних джерел свідчить про те, що проблемою розвитку моральності сиріт опікувались в минулих століттях;

2) державна соціальна інституалізація опікується розвитком дітей та підлітків сиріт, але не має чіткої та систематичної (розробленої) моделі, програми щодо розвитку духовності підлітків;

3) дослідники акцентують свою увагу, переважно, на дотримання соціальним працівником та психологом певних нормативних правил щодо розвитку дітей та підлітків, які проживають в інтернатних закладах. Але створення психологічних умов для духовного розвитку підлітків-сиріт є досить важким завданням. Спеціалісти в інтернатних закладах намагаються вирішити це питання, активно втілюючи різні проекти у психолого-педагогічний процес на покращення духовного розвитку.

Список використаних джерел:

1.              Рабочая книга школьного психолога / [И. В. Дубровина , М. К. Акимова , Е. М. Борисова и др.; И. В. Дубровина (ред.)]. – М.: Международная пед. академия , 1995. – 376 с.

2.              Семенова В. Д. Взаимодействие школы и социальной сферы / В. Д. Семенова . – М., 1986.

3.              Цырлина Т. В. На пути к совершенству : Антология интересных школ и педагогических находок XX века / Т. В. Цырлина . – М.: Сентябрь , 1997.