Аксюков С. М.

Національна академія внутрішніх справ, м. Київ, Україна

Особливості взаємодії міністерства доходів і зборів з Кабінетом Міністрів України у сфері публічного адміністрування економіки

Порядок взаємодії уповноваженого центрального органу виконавчої влади з доходів та зборів – Міністерства доходів і зборів з Кабінетом Міністрів України визначається положенням про даний орган та низкою інших нормативно-правових актів. Зокрема, у законодавстві щодо зазначеного виду взаємодії закріплено наступні положення.

В першу чергу, зазначені суб’єкти здійснюють взаємодію у сфері нормотворчості. Так досліджуваний орган розробляє проекти законів України, проекти актів Президента України, Кабінету Міністрів України та вносить їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України з урахуванням практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції (п. 1 р. 4). А керівник уповноваженого центрального органу виконавчої влади з доходів та зборів подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, розробником яких є зазначений орган, а крім того погоджує проекти законів та актів Президента України, що вносяться Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України та Президента України (п. 4,5 р. 11 Положення про Міністерство доходів і зборів України ) [1].

Крім того, уповноважений центральний орган виконавчої влади з доходів та зборів взаємодіє з Кабінетом Міністрів України з організаційних питань по впорядкуванню діяльності зазначеного органу. Наприклад, гранична чисельність його працівників затверджується Кабінетом Міністрів України (р. 13 Положення про Міністерство доходів і зборів України ) [1].

Також вказаний орган взаємодіє з Кабінетом Міністрів України у сфері адміністрування доходів та зборів. Обговорює на засіданнях Кабінету Міністрів України прогнозні показники доходів державного бюджету та єдиного внеску, що закріплені за досліджуваним органом, у частині, визначеній Податковим кодексом України, Митним кодексом України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», для забезпечення їх обґрунтованості (п. 41 р. 6 Положення про Міністерство доходів і зборів України ) [1].

Взаємодія уповноваженого центрального органу виконавчої влади з доходів та зборів з Кабінетом Міністрів України у вищевказаній сфері також базується на значній кількості правових норм. Ключовими з них виступають Податковий та Митний кодекси України.

У Податковому кодексі України надається право для Кабінету Міністрів України встановлювати: порядок обліку суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг (п. 30.6 ст. 30 ПКУ); порядок укладення та виконання договорів про ціноутворення для цілей оподаткування між великими платниками податків та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної податкової політики (п. 39.16 ст. 39 ПКУ); форму спрощеної податкової декларації та порядок переходу платників податків на подання такої декларації (п. 46.5 ст. 46 ПКУ); форму подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків (п. 59.2 ст. 59 ПКУ); порядок списання безнадійного боргу після ліквідації платника податків (п. 67.1.2 ст. 67 ПКУ); порядок подання інформації щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи – платника податків органами державної реєстрації актів цивільного стану, органами внутрішніх справ, органами, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб, до органів доходів і зборів, а також взаємодія суб’єктів інформаційних відносин (п. 70.6 ст. 70 ПКУ) [2] тощо. Загалом у Податковому кодексі України міститься значна кількість положень, аналогічних викладеним вище, а тому обсяги даного дослідження не дозволяють більш детально на них зупинитись.

Митний кодекс України також визначає деякі особливості взаємодії уповноваженого центрального органу виконавчої влади з доходів та зборів з Кабінетом Міністрів України. Згідно зазначеного документа Кабінет Міністрів України має право визначати: порядок застосування спеціальних спрощень, що надаються уповноваженому економічному оператору (п. 6 ст. 15 МКУ); порядок інформаційного обміну між митними та іншими державними органами за допомогою електронних засобів передачі інформації (п. 4 ст. 33 МКУ); порядок верифікації (перевірки достовірності) сертифікатів про походження товару з України (п. 1 ст. 47 МКУ); порядок ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (п. 1 ст. 68 МКУ); перелік пунктів пропуску через державний кордон України, в яких товари переміщуються через митний кордон ( п. 2 ст. 195 МКУ); перелік підстав пред’явлення митним органам для митного контролю листів, поштових карток та секограм ( п. 9 ст. 233 МКУ); порядок митного оформлення військової техніки ( п. 1 ст. 252 МКУ) [3] тощо.

Ще більша кількість положень, що визначають особливості взаємодії уповноваженого центрального органу виконавчої влади з доходів та зборів з Кабінетом Міністрів України містяться в окремих законодавчих актах:

– Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у ст. 25 «Зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» встановлює, що Кабінетом Міністрів України визначається порядок зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вилучених з незаконного обігу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику [4];

–  Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» у ст. 21. «Ввезення культурних цінностей в Україну» визначає, що Кабінет Міністрів України затверджує порядок здійснення попереднього документального контролю органами доходів і зборів у пунктах пропуску через державний кордон України контроль за ввезенням на митну територію України культурних цінностей (у тому числі з метою транзиту) [5];

–  Закон України «Про управління об'єктами державної власності» у ст. 12 « Єдиний реєстр об'єктів державної власності » передбачає, що Кабінет Міністрів України визначає єдині методологічні засади формування єдиного реєстру об’єктів державної власності центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику [6];

– Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» у ст. 44 «Прикордонний контроль вантажів з харчовими продуктами, що імпортуються» встановлює, що Кабінетом Міністрів України визначається порядок здійснення органами доходів і зборів попереднього документального контролю окремих харчових продуктів та сировини тваринного походження, що ввозяться на митну територію України (у тому числі з метою транзиту) [7].

Дослідження положень вищевказаних нормативно-правових актів, а також низки інших, які неможливо проілюструвати через обмежені обсяги даної публікації, дає змогу стверджувати, що особливості взаємодії уповноваженого центрального органу виконавчої влади з доходів та зборів з Кабінетом Міністрів України полягають у ієрархічній підпорядкованості зазначених суб’єктів та обумовлені відносинами підпорядкування, тобто мають яскраво виражений імперативний характер. Щоправда у даному випадку можливі й окремі виключення, наприклад, згідно ст. 41 «Створення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій» Закону України «Про ветеринарну медицину», при створенні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України взаємодія між останнім та уповноваженим центральним органом виконавчої влади з доходів та зборів взаємодія будується на відносинах координації. Проте такий стан речей скоріш є виключенням із загального правила.

Список використаних джерел:

1.              Положення про Міністерство доходів і зборів України від 18 березня 2013 року № 141/2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon4.rada.gov.ua/laws/show/141/2013

2.              Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2011. – № 13–14, № 15–16, № 17. – Ст. 112.

3.              Митний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4495-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2012. – № 44–45, № 46–47, № 48. – Ст. 552.

4.              Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15 лютого 1995 року № 60/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 10. – Ст. 60.

5.              Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 року № 185-V // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 48. – Ст. 405.

6.              Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – № 46. – Ст. 456.

7.              Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23.12.1997 №   771/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1998. – № 19. – Ст. 98.