Маргіта Н. О. ^* , Маргіта М. В. ^**

^* НУ «Львівська політехніка», Україна;

^** Ужгородський торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Інновації служать локомотивом економічної діяльності оскільки забезпечують розширене відтворення суспільного виробництва, сприяють зміні структури економіки та генерують подальші інновації.

Інновації пов’язують з процесом технологічної модернізації, переоснащення, удосконалення виробництва, внаслідок чого набуваються специфічні, неіснуючі досі характеристики та комбінації, що забезпечують розширення асортименту й урізноманітнення благ з метою задоволення потреб суспільства. Звідси поняття інноваційно-інвестиційний процес розкривається як інноваційний процес, який має бути забезпечений інвестиційними ресурсами або інвестиційний процес інноваційного спрямування.

Таким чином, інвестиційно-інноваційна діяльність пов'язана з вкладенням фінансових і матеріальних ресурсів у інноваційні проекти, що передбачають науково-технічний розвиток та модернізацію виробничого сектору з метою отримання економічного і неекономічного ефектів (рис. 1).

Рис. 1. Ефекти від реалізації інноваційно-інвестиційної моделі

В Україні владою вже давно задекларована інвестиційно-інноваційна модель розвитку, незважаючи на те, що інвестиційний клімат залишається несприятливим. За оцінками Міністерства економіки, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки України становить від 140 до 200 млрд дол. США, щорічна потреба – близько 20 млрд дол. США. За оцінками експертів Всесвітнього банку, для досягнення рівня розвитку США Україні потрібно загалом 4 трлн дол. США. Порівняно з цими цифрами фактичні обсяги інвестицій в Україні є мізерними. Зокрема приріст іноземного капіталу за 2012 рік за даними державної служби статистики склав 5,1 млрд дол. США.

Недостатній обсяг інвестицій в українську економіку обертається технологічним відставанням виробництва, зростаючою зношеністю основних фондів. У промисловості України половина інвестицій в основний капітал спрямовується у виробництва, які належать до 3-го технологічного укладу, 46 % – до 4-го, і тільки 3 % таких інвестицій припадає на виробництво 5-го технологічного укладу. Це свідчить про те, що інвестиційні ресурси не надходять у ті галузі, що забезпечують активне впровадження інновацій. Технології передового – п’ятого технологічного укладу сконцентровані в основному в аерокосмічному комплексі, галузі телекомунікацій, окремих підприємствах колишнього ВПК, а також поодиноких фармацевтичних виробництвах.

Упродовж останніх років спостерігаються також незначні масштаби інноваційної діяльності. За даними державного комітету статистики лише 11,2 % – 18,0 % від загальної кількості підприємств займалися інноваційною діяльністю в 2000–2011 рр. У розвинутих економічно та технологічно країнах світу кількість інноваційно-активних підприємств становить від 40 % до 80 % від їх загальної кількості. Для країн Євросоюзу середнє значення інноваційної активності підприємств сягає 40–45 % від їх загальної кількості. Через низьку інноваційну активність промислових підприємств спостерігається і малий обсяг випуску інноваційної продукції у загальному обсягу випуску промислових товарів, який, починаючи з 2007 року, знизився майже удвічі – з 6,7 % до 3,8 %. Для порівняння, в Євросоюзі – у середньому 45 %.

Очевидно, що відсутність прогресу у реалізації інноваційно-інвестиційної моделі розвитку є наслідком неузгодженості інноваційно-інвестиційних пріоритетів між основними гілками влади. Зокрема спільними цілями ВРУ та КМУ є розвиток та модернізація енергетичного сектору, а також розвиток сільського господарства. Іншими пріоритетними напрямами, визначеними Урядом, як інноваційні є ті сфері, котрі забезпечують сталий розвиток суспільства, і не можуть здійснити інноваційний прорив. При цьому пріоритетні напрями інноваційної діяльності запропоновані Верховною Радою України більше сконцентровані на науково-технологічний розвиток, серед яких зокрема розвиток машинобудування, нанотехнологій, розвиток біотехнологій та телекомунікаційного сектору.

Реалізація пріоритетних завдань інноваційної діяльності повинна відбуватися поетапно, адже неефективність інвестиційної політики попередніх років пов’язується з неможливістю одночасного розв’язання цілого комплексу проблем. В цих умовах досить важливим питанням постає визначення по черговості реалізації пріоритетних інвестиційних завдань.

Ключовим елементом реалізації інноваційно-інвестиційних пріоритетів після усунення неефективних схем управління бюджетними коштами та мобілізації внутрішніх ресурсів, постає необхідність створення інвестиційної інфраструктури, котра включає в себе також розвиток фізичної інфраструктури.

Саме цей етап є ключовим і сприяє прискоренню процесу надходження іноземного капіталу за рахунок покращення інвестиційного іміджу, з перспективою подальшої активізації інноваційної діяльності. Тому увага державних органів влади повинна бути зосереджена на забезпеченні почерговості реалізації інвестиційних пріоритетів, з особливим акцентом на неможливості переходу до наступного етапу, не здійснивши до кінця попередніх завдань.