Тубальцева Н. П .
Національний університет кораблебудування
імені адмірала Макарова, м. Миколаїв, Україна
ДЕЯКІ АСПЕКТИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
В сучасних умовах розвиток світової економіки характеризують процеси глобалізації і інформатизації. Вони приводять до значних змін в галузевій структурі багатьох держав. Відомо, що глобалізація відкриває широкі можливості та водночас несе істотні загрози. Фактично глобалізацію ініціюють транснаціональні корпорації та світові центри фінансового капіталу, які керуються своїми інтересами. Процес глобалізації неоднозначно впливає на країни з перехідною економікою і ставить перед ними винятково складні завдання, вирішення яких може істотно загострити труднощі перехідного періоду.
Однією із таких країн являється Україна. По об’єктивним та суб’єктивним причинам перехідний період в нашій державі затягнувся. Етап переходу від адміністративної до ринкової економіки передбачає освоєння принципово інших форм і методів регулювання відтворювального циклу на інноваційній основі. Ускладнила економічну ситуацію в країні економічна криза 2008–2009 рр. За роки незалежності деформація в структурі промисловості поглибилась і досягла критичної межи. Аналіз показує, що питома вага продукції машинобудування і металообробки скоротилася з 30,5 % у 1990 р. до 13,2 % у 2000 р. Слідуючи десять років ситуацію не покращили. Продовжується зростання частки енергомістких галузей. На сучасний момент сукупна частка сировинних і енергомістких галузей займає у структурі промислового виробництва до 60 %. При постійному зростанні цін на сировину та енергетичні ресурси, така ситуація стає загрозливою для економічної безпеки країни, ймовірності втрати національного суверенітету.
В таких умовах проведення модернізації в промисловості на інноваційній основі стає першочерговим завданням. Модернізація означає масову заміну спрацьованого і застарілого устаткування і передбачає прискорення його виведення з виробництва, скорочення сфери капітального ремонту і впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій, а також кардинальне підвищення на цій основі продуктивності праці та ефективності виробництва.
Фахівці поділяють модернізацію на піонерну, органічну і наздоганяючу [1, с. 52].
Піонерний тип модернізації використовують країни-лідері технічного і економічного прогресу, для нього властиве вкладання значних коштів у науково-технічні розробки та створення ефективних раціональних технологій.
Для органічної модернізації характерне оволодіння технологіями і економічними механізмами, які вироблені піонерами-модернізаторами. Такий тип модернізації можуть використовувати країни, у яких економіка в результаті своєї еволюції дозріла до їхнього сприйняття [ 2, с. 9].
Що стосується наздоганяючої модернізації, то для неї властиве засвоєння передових технологій, економічних механізмів, однак таке засвоєння не є органічним, оскільки стимулом для цього процесу виступає не настала зрілість економіки країни, а здебільшого зовнішній виклик сусідніх економічно-розвинутих країн [2, с. 9]. Пряме використання цього типу модернізації загрожує такій країні втратою позицій на міжнародній арені.
Головна мета модернізації української промисловості – це формування сучасної моделі національної економіки на інноваційній основі. Однак поряд з цією стратегічною метою, модернізація української економіки в даний час має три додаткових напрямки:
1) технічне оновлення застарілої матеріальної бази машинобудівного комплексу;
2) перебудова структури економіки, тобто скорочення частки сировинних галузей;
3) збільшення питомої ваги в економіці тих галузей, які являються сьогодні каталізатором економічного розвитку (наукомісткі та високотехнологічні галузі).
На думку автора механізм розробки програми національної модернізації повинен включати кілька важливих моментів.
По-перше, враховуючи фактори історичного розвитку і національної галузевої структури виробництва необхідно зробити глибокий аналіз кон’юнктури світових ринків та її динаміки, тенденцій сучасної інноваційної діяльності (особливо у зв’язку з переходом до постіндустріальної стадії розвитку), а також наявних природних можливостей і недовикористаних резервів.
По-друге, визначення цілі програми – пошук власного місця, власної «ринкової ніші» в сучасній системі світового господарства, тобто тих сегментів світового ринку, де продукція українських виробників буде користуватися попитом.
По-третє, розробка програми під конкретні ведучі підприємства або перспективні територіальні райони.
По-четверте, програма модернізації повинна мати чіткі строки виконання кожного етапу і відповідальність кожного виконавця, незалежно від мінливих політичних обставин.
Для того, щоб Україна посіла своє місце серед других країн, їй необхідно не тільки задекларувати, але й наполегливо впроваджувати програму модернізації на основі інноваційної діяльності, тому що другого шляху не має.
Список використаних джерел:
1. Бутенко О. І. Модернізаційний проект суспільства шляхом його інноваційного розвитку / О. І. Бутенко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 9 (99). – С. 50–56.
2. Андрійчук В. Г. Стратегічні пріоритетні орієнтири і парадигми забезпечення інноваційно-модернізаційного розвитку економіки України / В. Г. Андрійчук // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2012. – № 4 (63). – С. 5–13.
3. Симоненко В. К. Пятирічка « враздрай »: економічне есе / В. К. Симоненко. – К.: Знання, 2011. – 428 с.