Д. е. н. Балашова Р. І.

Донецький державний університет управління, Україна

Методичні підходи до управління капітальними інвестиціями в туристичній діяльності

 

Постановка проблеми. Становлення і розвиток ринкової системи господарювання потребують принципово нових підходів до організації управління підприємницькою діяльністю туристичної галузі. Реалізація комерційного проекту в умовах актуальності підвищення конкурентоспроможності та розвитку галузі завжди починається з попередньо розробленого фінансового плану.

Капітальні вкладення є головним напрямком розвитку підприємств туристичної галузі. Вони дозволяють вдосконалювати технологічні засади надання послуг, впроваджувати нові технології та підвищувати ефективність суміжних галузей.  Тому побудова діючого механізму управління потребує вивчення схеми окремого інвестиційного процесу.

Аналіз літературних джерел. Проаналізувавши послідовність здійснення процесу, дослідженого вченими В. О. Онищенко та В. І. Пазинич, І. В. Петенко, Ф. Ю. Поклонським, А. А. Трифіловою [1–4], можна відзначити, що здійснення інвестиції як виплату фінансових коштів у вигляді інвестиційних витрат і одержання доходів, досліджено ще недостатньою. Тому питання структури витрат, доходів та ефективності інвестиції потребує подальшого розгляду.

Виклад основного матеріалу. Спираючись на висновки вченого Ф. Ю. Поклонського [3, c. 16], що витрати по інвестиції включають витрати на придбання об'єкта і поточні витрати по експлуатації, вони є найбільше важливою статтею витрат інвестиційного процесу як за часом здійснення так і по розміру. Витрати на придбання – одночасні витрати, що здійснюються на початку інвестиційного періоду й обумовлюють наступні надходження доходів і витрат. При визначенні розміру витрат на придбання, крім прямої вартості інвестиційного об'єкта, необхідно враховувати супутні капітальні вкладення. Поточні витрати – періодично повторювані витрати призначені для компенсації споживаних ресурсів у процесі використання інвестиційного об'єкта, що здійснюються на весь життєвий цикл інвестиції з урахуванням характеру зміни окремих видів витрат.

До доходів інвестиції Н. І. Норіцина [5, с. 160] відносить два компоненти: доходи від реалізації створюваної продукції або послуг (поточні доходи); доход від ліквідації інвестиційного об'єкта. Тому розрахунок розмірів поточних прибутків від інвестування коштів пов'язаний із проблемою маркетингового дослідження ринку: конкурентів, політики цін, кількості потенційних покупців, споживчих властивостей товарів.

Управління капітальними інвестиціями здійснюється у певній точці часу і спричиняє за собою певні наслідки в наступних часових періодах. Тому для кінцевих результатів розрахунку важливі не тільки абсолютні величини доходів і витрат, але і терміни їхнього здійснення. Загальний платіжний процес інвестиції можна представити на основі поточних платежів, підсумкових поточних платежів, накопичувального потоку платежів. У якості відрізка часу враховується, як правило, рік і всі платежі умовно розглядаються на момент початку або закінчення року. При цьому в літературі розрізняють два пункти часу: розрахунковий (калькуляційний) та пункт здійснення платежів [4].

Фінансове управління капітальними інвестиціями є завершальним етапом економічних розрахунків інвестиційного проекту. Фінансовий план інвестиції являє собою спеціальний метод, за допомогою якого враховується потреба у фінансових коштах і розраховується ефективність проекту.

Напрями управління капітальними інвестиціями характеризується рядом особливостей:

1.Фінансовий план будується виходячи з того. що всі платежі здійснюються в кінці розрахункового періоду, прийнятого за одиницю часу, найчастіше в якості розрахункового періоду приймається один рік, може використовуватися квартал, місяць. В цьому періоді відображається наявний стартовий власний капітал, який можна вкласти в інвестиції без попереднього кредитування і фінансових вкладень.

2. Всі платежі повинні здійснюватися при дотриманні умови фінансово-господарської рівноваги надходжень та витрат у кожному розрахунковому періоді та пункті інвестування. У тому випадку, коли виплати в певному періоді перевищують надходження, фінансовий баланс забезпечується отриманням кредиту, який в наступному періоді повинен бути повернений з урахуванням нарахованих відсотків. Якщо доходи перевищують витрати, надлишки укладаються у вигляді додаткових фінансових інвестицій.

3. Метою упорядкування фінансового плану є визначення кінцевої вартості капіталу. Цей показник визначається в кінці кожного розрахункового періоду. При цьому вимога фінансової рівноваги у всіх періодах включно обумовлює нульове значення кінцевої вартості капіталу. В кінці загального планового періоду, закладеного в фінансовому плані, визначається підсумкове значення кінцевої вартості капіталу.

Висновок. Важливість управління капітальними інвестиціями в туристичній галузі полягає в необхідності представити достовірну систему даних, що відображають очікувані фінансові результати діяльності туристичної кампанії, або інших учасників туристичного процесу. Фінансовий план показує очікуваний прибуток від впровадження капітальної інвестиції, який буде свідчити про ефективність її використання.

 

Список використаних джерел:

1.           Онищенко В. О. Методичні підходи до оцінки інноваційного змісту інвестиційних проектів розвитку суб’єктів господарювання / В. О. Онищенко, В. І. Пазинич // Фінанси України. – 2006. – №7. – С. 30–37.

2.           Петенко И. В. Методологические основы инвестиционного развития промышленных предприятий: монография / И. В. Петенко, В. А. Кучер; Донец. гос. ун-т упр. – Донецк: Вебер, 2009. – 722 с.

3.           Поклонський Ф. Ю. Державна інноваційна політика та інноваційний розвиток регіону / Ф. Ю. Поклонський, В. В. Дунаєва // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2011. – Вип. 2. – С. 136–140.

4.           Трифилова А. А. Оценка эффективности инновационного развития предприятия / А. А. Трифилова. – М.: Финансы и статистика, 2005. – 304 с.

5.           Норіцина Н. І. Особливості управління інноваційним розвитком підприємства / Н. І. Норіцина // Вісник ДонНУЕТ. Сер.: Екон. науки. – 2008. – №4. – С. 159–161.