Соцька І. В.

Київський інститут соціальної та політичної психології НАПН України, Херсонський академічний ліцей імені О. В. Мішукова

Херсонської міської ради при Херсонському державному університеті, Україна

КЕЙСИ ЯК ФОРМА НАВЧАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДИХ ВЧИТЕЛІВ ДЛЯ РОБОТИ ІЗ СТАРШОКЛАСНИКАМИ

В умовах значних соціально-економічних та інформаційно-технологічних змін, що відбуваються в нашій країні сьогодні, проблема адаптації особистості виступає на перший план. Особливо суттєво це для діяльності освітніх організації, які теж повинні швидко реагувати на соціальні зміни що відбуваються у суспільстві, вносити необхідні корективи в зміст навчання, знаходити нові форми взаємодії, оскільки працюють з молодим поколінням, які є більш відкритими і мобільними щодо змін, у порівнянні з дорослими.

Останнім часом ми можемо спостерігати активну гуманізацію шкільної освіти. Багато вчителів-новаторів виступали проти авторитарних та суб’єкт-об’єктних форм взаємодії та методів директивної освіти. В закладах освіти активно з’являються психологи, основною задачею яких став розвиток особистості, як учня так і вчителя. Як відмічає П. В. Лушин, спроби реформувати освіту (комп’ютеризувати або «балонізувати») не призвели до принципових змін традиційного формату авторитарності та пояснювально-ілюстративного характеру навчання. На практиці, за дужками, все ж таки, залишається розвиток особистості.

Можна сказати, що в освіті продовжується криза, яка виражається в наступному: з одного боку, учні все менше зацікавлені школою та уходять в альтернативні сфери діяльності – комп’ютерних іграх, Інтернеті та розвагах; з іншого боку - рівень затребуваності педагогічних спеціальностей стрімко спадає, а педагоги виступають однією із уразливих категорій з точки зору психологічного здоров’я, осмисленості власної діяльності та ступеню соціального сприйняття.

Тому, як проблему, можна відмітити скорочення кількості молодих вчителів з кожним роком. З одного боку, це можна пояснити скороченням кількості випускників ВНЗ педагогічного напрямку, а з іншого – зменшенням попиту на молодих спеціалістів у школах. Адже зі зменшенням кількості учнів, зменшується потреба в нових педагогічних кадрах (скорочується кількість вакантних місць у закладах освіти).

Тому, в більшості шкіл, на практиці «Школа молодого вчителя», як специфічна форма роботи з молодими педагогами, основною задачею якої є забезпечення ефективності входження в професійну діяльність та супроводження молодого вчителя в період адаптації та вироблення власного індивідуального стилю діяльності існує досить формально. Тенденцією є те, що молоді фахівці просто перенаправляються до методистів в методичні кабінети, або до інших колег. А в ряді випадків молодий вчитель лишається сам на сам зі своїми проблемами, потребами, переживаннями.

Саме проблема формування індивідуального стилю педагогічної взаємодії постає перед молодим спеціалістом після закінчення ВНЗ, коли виникає необхідність освоєння трудової діяльності, яка буде основою його подальшого професійного вдосконалення. Адже старі форми спілкування та взаємодії, якими користувалися студенти-випускники не завжди є ефективними для педагогічної діяльності, а нові ще не сформовані. Особливого значення набуває адаптація молодого спеціаліста у контексті роботи із старшокласниками, що зумовлено невеликою віковою різницею та «нерівністю статусів» (соціальних ролей).

Тому, за таких умов, особливо актуальною є підтримка молодих вчителів та входження у нове професійне середовище. Специфіку професійної адаптації вчителів вивчали С. В. Овдей, В. А. Семиченко, О. Г. Солодухова, Н. О. Чайкіна.

Новизна нашого наукового дослідження полягає в тому, що сприяння соціально-психологічній адаптації молодого вчителя можливе через створення проекту (моделі) підтримки молодого спеціаліста для покращення соціально-психологічної адаптації, що допоможе побудові власні гнучкі стратегії адаптації та сформувати власний професійний стиль діяльності.

В рамках нашого наукового дослідження було проведено групові глибинні інтерв’ю. Метою яких стало: вивчення особливостей проживання молодими вчителями, які працюють із старшокласниками періоду адаптації до нових умов діяльності, особливостей їхніх переживань, обмежень, думок, що виникають у цей період, потреб та мотивів, розузгодженість між очікуваннями та реальним станом речей, особливостей переживання труднощів та складних ситуацій, що виникають в їхній професійній діяльності. Отримані дані було узагальнено, проаналізовано та положено в основу Програми соціально-психологічної адаптації молодих вчителів до умов роботи. А складні ситуації, про які розповідали молоді педагоги були покладені в основу кейсів. Одним з елементів Програми адаптації став соціально-психологічний тренінг організований за модульним принципом.

Серед різноманітних форм і методів роботи з молодими вчителями в рамках проведення соціально-психологічного тренінгу вдалим методом для навчання та здобуття навичок професійної діяльності є метод кейсу (від англ. «case-stаdu»). Цей метод припускає вирішення проблемних ситуацій, що можуть виникати в професійній діяльності. Вперше застосований у Гарвардський бізнес-школі.

Перевага методу кейсів в тому, що він є конкретним щодо навчання певним професійним навичкам, які необхідні для вирішення професійних задач які безпосередньо пов’язані з діяльністю певної людини, а значить і її потребами, мотивами, намірами, цілями. За допомогою цієї методичної розробки молодий фахівець включається в роботу та «прирощує» свій досвід. Людина, яка вирішила кейс переходить на новий рівень професіоналізації. Тобто, цей кейс – це досвід, з яким молодий вчитель буде йти надалі в своїй професійній діяльності, і потрапляючи в схожі ситуації, він вже буде готов до їхнього розв’язання. Треба відмітити що в тренінгу який є досить ефективною формою роботи для формування навичок, все ж таке може відбуватися наступне – молодий фахівець може приймати участь у вправах на відпрацювання певних навичок, іграх, слухати інформаційні повідомлення, але все ж таки, інформація може залишатися зовнішньою для учасника, так як відсутня функція переносу. А кейс, з однієї сторони забезпечує функцію переносу всіх мікронавичок, які надаються у тренінгу, а з іншого, якщо кейс-стаді розглядається як самостійна форма навчання, то це є перетворення досвіду. Навіть, якщо кейс розв’язаний невдало, то під час розбору групою причин невдач на рівні модерованого обговорення, (коли аналізувалися такі питання як: чому невдало? Які були помилки? Що заважало? Що не враховано?) або при вдалому розв’язанні ситуації (Що саме допомогло вирішити? Що сприяло в цьому? На які власні якості спиралися?) людина починає рефлексувати себе в діяльності та таким чином формується готовність до вирішення професійних задач. А це означає, що у навчанні за допомогою кейсів формується специфічна здатність, яка необхідна для виконання конкретної дії, в конкретній предметній області, що включає вузькоспеціалізовані знання, особливого роду предметні навички та способи мислення.

Таким чином, в рамках тренінгу, кейс є інтегральним елементом, який дозволяє всі напрацьовані в ході тренінгу за допомогою різноманітних форм роботи мікронавички застосувати на конкретній ситуації (розв’язати кейс). Тобто, істотно приростити досвід, сформувати потенціал готовності до вирішення подібного роду задач. Отже, метод кейсів дозволяє сформувати професійний досвід, розвивати професійну компетентність та формувати готовність до вирішення задач професійної діяльності у молодого спеціаліста.