К. філос. н. Бобак М. І., Бобак Г. Р.

Львівський національний університет імені І.Франка, Україна;

Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського

СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА РОЗБУДОВА ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Україна вступила в третє десятиріччя своєї незалежності. Суверенна і незалежна країна на шляху свого державного становлення змушена подолати низку найскладніших проблем економічного, соціального, правового, духовного, державотворчого характеру. Розбудова України як демократичної, правової, соціальної держави, головним обов’язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, матиме очікуваний результат за умови сприяння з боку держави формуванню гармонійно розвиненого суспільства та його основних інститутів. Основним вектором розвитку країни є європейський вибір, про що неодноразово заявляли лідери держави, і що зафіксовано в основоположних документах. Становлення правової держави й утвердження громадянського суспільства – процес двоєдиний. Правова держава, що є головним органом політичної влади в демократичному суспільстві, не може бути побудована без утвердження громадянського суспільства [1, c.444]. Взаємозв’язок правової держави і громадянського суспільства полягає саме в тому, що правова держава є формою організації громадянського суспільства.

Хронологічно побудова в Україні громадянського суспільства стала можливою наприкінці 90-х років ХХ ст. з моменту набуття незалежності, але де факто процес переходу від суспільства керованого до вільного й дієвого (тобто громадянського) розпочався після Помаранчевої революції. Події, які стали наслідком президентської кампанії в 2004 році, мали справді революційний характер. Громадяни усвідомили свої політичні інтереси і потреби, були готові їх захищати та виборювати. Громадяни зрозуміли, що саме вони є головним суб’єктом історії та політичної творчості, головним актором політичного життя, носієм національного суверенітету. Відтак, під час революції українська нація утвердилася як самодостатній суб’єкт політичних відносин (зокрема міжнародних), як творець власної долі, «спрацювала» національна ідея як «проект майбутнього нації» [3].

Проте, навіть якщо держава сама не дотримується власних законів, ігнорує їх, чинить тиск та перешкоджає як публічній, так і іншій діяльності індивідів та незалежних угруповань, громадянське суспільство може існувати. Саме за таких умов до кінця 2004 року існував український соціум, який все ж таки можна назвати «громадянським суспільством», адже в країні не було відверто тоталітарного режиму та існувала видимість плюралізму та свободи слова.

Українська політика у 2012–2013 роках значною мірою працювала так само, як у кінці 1990-х. Це дуже депресивно, якщо порівнювати з іншими країнами колишнього Радянського Союзу, наприклад Грузією, яка продемонструвала величезні зміни. Проте, Україна здійснила ще один крок на шляху до розбудови громадянського суспільства і цьому ми завдячуємо Євромайдану та Революції Гідності.

Громадянське суспільство за визначенням є видом діяльності, що не керована й не фінансована урядом, але впливає на життя соціуму та політику. Коли востаннє до революції 2013–2014 років будь-який міністр чи політик приходив із громадянського суспільства? Цього майже ніколи не було в Україні. Тоді як в інших країнах – Грузії, Киргизстані люди із громадянського суспільства опинялися в парламенті. Вони не обов’язково ставали лідерами, але мали політичний вплив, до них дослухалися. Натомість у нашій країні активісти, які роблять чимало цікавих речей, цього позбавлені [2].

Україна, на нашу думку, має найдивовижніше громадянське суспільство, серед країн колишнього Радянського Союзу. Можливо, як і Грузія. Але порівняно з останньою у нас його вплив був надто обмежений, і це дуже прикро. Міхаїл Саакашвілі не був вихідцем із громадянського суспільства, але його оточувало багато сильних лідерів звідти. Йому дуже добре вдалося їх зібрати. Прийшовши до влади, він запросив частину Фонду Сороса, лідерів громадського сектору, молодих юристів, журналістів приєднатися до роботи його уряду. Ми не є певними, що так є і буде в Україні. У Грузії відбулася справжня революція. Всіх міністрів, чиновників замінили. Окрім того, прийшло нове покоління.

Дивлячись на Україну, бачимо, що це громадянське суспільство певною мірою слабке в політичній самоорганізації. Схоже, що наші політики міцно тримаються за владу, причому не заради країни, а заради себе та своїх кишень. Упродовж 20 років Україна отримала $5 млрд зі США на розвиток демократії. Шалені гроші: за них можна купити кожному нашому співвітчизникові автомобіль. Однак, можемо спостерігати, що досягнення українського громадянського суспільства й демократії не відповідають цій сумі [2].

І знову повертаючись до визначення громадянського суспільства, варто запам’ятати, що воно має діяти як сила в межах соціуму, незалежно від держави. На жаль, цього не бачимо поки що в Україні. Хіба можна мати громадянське суспільство, фінансоване олігархами? Це ж суперечить демократії! Люди навіть не задумуються, що це дивно. Різні люди мають різні інтереси і мотивацію. Не чекайте змін від олігарха, диктатора чи корупціонера. Вони задоволені ситуацією. Зміни повинні йти від покоління, якому зараз 25 чи 30, – це ті, хто відповідальний за суспільні трансформації. Держава повинна впливати на процес розвитку громадянського суспільства, не перетворюючи громадянське суспільство в маріонетку.

Для забезпечення певного балансу між таким впливом і одночасним визнанням часткової саморегуляції громадянського суспільства дієвим може бути ефективно функціонуючий механізм конституційно-правового регулювання соціальних відносин, пов’язаних із виникненням і функціонуванням громадянського суспільства.

Нині Україна має унікальний історичний шанс відбутись як держава, а українці – як державна нація. Зовнішня агресія зробила нашу державу монолітною, а громадянське суспільство зрілим.

У нас дуже багато людей, здатних придумувати креативні гасла, цікаві ідеї, тож потрібно, щоб вони були у владі. Україна заплатила та платить надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот кандидата на будь-яку посаду в Україні. І сьогодні можна сказати, що певні якісні зміни вже є. Варто не припуститись помилок 2004-го й відстоювати цінності Революції Гідності кожного дня.

Список використаних джерел:

1. Безродна В. І. Суспільна свідомість і становлення громадянського суспільства в Україні / В. І. Безродна // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2002. – №16. – С. 440–444.

2. Ворожбит О. Проблеми українського громадянського суспільства // Український тиждень /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/111590

3. Кресіна І. О. До питання про визначення поняття громадянського суспільства і української революції 2004 року / І. О. Кресіна// Політичний менеджмент. – 2005. – № 6 (15). – С. 3–6

4. Popper K. The Open Society and Its Enemies / K. Popper. – Princeton, 1994. – 464 p.