К. т. н. Хачатуров Е. Б.

проректор Національного університету кораблебудування ім. адм. Макарова, Україна

ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ – ШЛЯХ ДО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ РЕФОРМИ У СУДНОБУДУВАННІ

Міжнародна відкритість ринків суднобудування, як одна із базових характеристик ліберальної моделі економічного розвитку, здебільшого може означати вигоду або втрати. З метою запобігання негативних наслідків необхідно, щоб у ході лібералізації економіки балансувались інтереси країни, насамперед, у сфері міжнародної торгівлі. Торговельна політика України і зокрема митна, у більшості своїх конкретних заходів у галузі суднобудування ще не цілком відповідає викликам світової торгово-економічної глобалізації, оскільки належним чином не захищає національні економічні інтереси у межах домовленостей СОТ.

Необхідно уточнити низку методологічних і методичних аспектів механізму оптимізації митно-тарифних відносин при укладанні регіональних торговельних угод, системно визначити пріоритетні напрями трансформації національної митної політики та реформування Державної митної служби України в напрямку суднобудування та судноремонту.

Лібералізація, як глобальний процес засновується на консенсусній парадигмі розв’язання суперечностей, що постійно виникають у міжнародних економічних відносинах, зокрема, у міжнародній торгівлі. Вплив лібералізації на економіку і торгівлю країн неоднаковий і визначається через характер суспільно-політичних, економічних і соціально-культурних відносин, які історично склалися у суднобудівній галузі.

Митна політика має бути спрямована на захист національних економічних інтересів за допомогою збалансованого ліберального і протекціоністського контексту політики у межах зобов’язань перед СОТ, який би враховував національні інтереси України. Як підсистема міжнародної торговельної політики, митна політика має чотири суб’єктні рівні: глобальний, наддержавний, міжнародний і державний. Економічні інтереси суб’єктів кожного рівня визначають відповідні цілі, завдання, об’єкт і предмет власної митної політики, системна сукупність яких визначає глобальну митну політику, як об’єкт регулювання глобальних інституцій (СОТ, ВМО) для досягнення динамічної рівноваги міжнародних торговельних відносин. Специфіка трансформації митної політики різних рівнів полягає в її лібералізації у формі зменшення рівня митних ставок і впливу нетарифних обмежень через механізм переговорних процесів, як сучасний засіб досягнення оптимальних рішень щодо митних відносин між країнами, їхніми регіональними економічними і торговельними угрупованнями. Усі вище переліченні чинники сприяли розробці нового Митного кодексу України у якому уточнена мета розробки, зазначено пріоритетне завдання та шляхи удосконалення діючого законодавства з питань митної справи.

Провідні суб’єкти суднобудівної галузі міжнародної торгівлі намагаються в основу митної політики покласти виважене співвідношення між лібералізацією та протекціонізмом, яке має глибший ліберальний зміст, який виявляється не так у рівні митних тарифів, як у заходах нетарифного і валютного регулювання.

Країни Європи, Азії, Америки – регіональні лідери у суднобудуванні, реагуючи на несприятливі для них виклики глобалізації і лібералізації, ініціюють для розв’язання національних і регіональних торгово-економічних проблем різноманітні форми регіональних торговельних угод, інтеграційних економічних об’єднань тощо. Особлива увага приділяється розвитку зон вільної торгівлі. Головною проблемою при створенні яких є оптимізація митних відносин між суб’єктами суднобудування. Умови для оптимальних митних відносин фіксуються у двосторонніх або багатосторонніх тарифних угодах, які збалансовані з поточними і стратегічними цілями кожного партнера та які на кожний момент часу дії угоди не вигідно змінювати будь-якій зі сторін.

За формальними ознаками (рівнем тарифів і заходами нетарифного регулювання) національна митна політика є ліберальною, але щодо реалізації митних і прикордонних процедур - непрозорою й корумпованою, тому має низький рівень ефективності. Завдання підвищення ефективності національної митної політики і митного оформлення у суднобудівній галузі, загалом необхідно вирішувати комплексно, системно визначивши пріоритети митної політики і відповідно до них напрями реформування, що покласти в основу завдань нового МКУ.

Основним елементом митних процедур у суднобудуванні є справляння передбачених законом податків і зборів. Це останній з основних складників поняття, що розглядається але не менш важливий від попередніх. За допомогою митно-тарифних заходів держава може ефективно впливати на економічний аспект державного господарства. Так, збільшуючи або зменшуючи ввезення чи вивезення окремих товарів, держава ставить у рівні економічні умови як вітчизняних, так й іноземних товаровиробників, провадить певну економічну, науково-технічну, валютно-фінансову політику у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД), спрямовує діяльність суб’єктів останньої в загальнодержавних інтересах. Однак, незважаючи на важливість порушеного питання, законодавство України не містить дефініції поняття “митна процедура справляння передбачених законом податків і зборів”.

Висновки. З огляду на викладене можемо зробити висновки:

1. Процедура справляння передбачених законом податків і зборів полягає у справлянні передбачених законодавством податків і зборів з товарів на базі їх митної вартості з урахуванням тарифних пільг, принципів взаємності.

2. Впровадження міжнародних норм лібералізації у Митний кодекс України в частині зовнішньоекономічної діяльності суднобудування сприяє конкурентоспроможності і розвитку галузі.

3. Митна політика держави має бути спрямована на захист національних економічних інтересів за допомогою збалансованого лібералізованого митного оформлення у суднобудуванні.