К. держ. упр. Проніна О. В.

Кафедра державного управління і місцевого самоврядування Херсонського

національного технічного університету

ПЛАНУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ ЯК СКЛАДОВА ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ПЛАНУВАННЯ

В умовах ринкової економіки постає завдання максимального задоволення економічних інтересів як землекористувачів, так і держави з урахуванням перспектив розвитку. Відповідно, вся діяльність щодо організації використання й охорони земель країни повинна мати плановий характер. Державне планування використання та охорони земель є в Україні об'єктивною необхідністю. Воно зумовлене низкою соціально-економічних чинників і насамперед особливою роллю землі в екологічній системі.

На сьогодні використання земельних ресурсів не повною мірою відповідає вимогам раціонального природокористування. Крім того, недостатньо економічно та екологічно обґрунтовується розподіл земель за цільовим призначенням. Брак уваги до проблем комплексного використання та охорони земель призвів до зменшення площ продуктивних земель. Зокрема, площі сільськогосподарських угідь – більш як на 60 тис. га, зрошуваних земель – більш як 400 тис. га, осушених – більш як на 400 тис. га. Незадовільне економічне становище сільськогосподарських підприємств спричинило переведення 432 тис. га ріллі в перелоги. Більшість сільськогосподарських товаровиробників не дотримується науково обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисних технологій під час вирощування сільськогосподарських культур, не має потрібної кількості органічних і мінеральних добрив, що призводить до виснаження земель, зниження родючості ґрунтів, їх деградації.

Розподіл земель між галузями також нерівномірний. Територіальні диспропорції в розміщенні промислового виробництва та об'єктів його інфраструктурного забезпечення призводять до нерівномірного розвитку окремих регіонів, нераціонального використання земельно-ресурсного потенціалу, екологічного дисбалансу, підривають економічну основу розвитку регіонів .

Останнім часом посилилися процеси деградації ґрунтового покриву, зумовлені техногенним забрудненням. Найбільшу небезпеку для навколишнього природного середовища становить забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими металами, збудниками хвороб. Понад 40% органічних добрив, які отримують у результаті діяльності великих тваринницьких комплексів і птахофабрик, перетворюються на джерела забруднення довкілля.

В Україні загалом створені інституційні основи забезпечення процесів формування та реалізації земельної політики, однак у цій сфері існує низка проблем. Зокрема, до цього часу в Україні немає затвердженої на законодавчому рівні загальної стратегії розвитку земельних ресурсів і земельних відносин. Водночас, розроблені проекти документів стратегічного характеру роками не приймаються. У червні 2009 року Кабінетом Міністрів схвалено Концепцію Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 р., але саму програму досі не прийнято.

Головною причиною такої ситуації в Україні є відсутність системи державного стратегічного планування. Це, з одного боку, ускладнює технологію розробки, узгодження та реалізації системних концептуальних, стратегічних і програмних документів. З іншого – дає можливість появи в різних сферах і галузях безлічі «стратегій» і «програм», які за якістю, ступенем взаємної узгодженості та рівнем бюджетного забезпечення в принципі не можуть вважатися робочими документами.

Сьогодні в Україні досить гострими є питання збереження, раціонального використання та розширеного відтворення земельних ресурсів як базису стійкого розвитку. Дисбаланс між площами певних категорій земель (надмірні площі земель сільськогосподарського використання, недостатні площі лісів, скорочення площ під водними об’єктами) і значна кількість суб’єктів, яким передані в управління великі масиви земельних ресурсів, зумовлюють нераціональне, часто надмірно антропогенне та техногенне навантаження на землі, погіршення екологічного стану довкілля.

Все це пояснює нагальність переходу до стратегічного планування використання земельних ресурсів країни. При цьому необхідним є забезпечення відповідності регіональних програм і планів розвитку, генеральних планів забудови населених пунктів цілям і нормам державної земельної політики, узгодження їх з державною програмою земельної реформи, з урахуванням нинішнього стану справ, соціальних та економічних потреб і перспектив розвитку, вимог продовольчої безпеки, інвестиційної привабливості, норм екологічної стійкості території.

Розробка та реалізація Стратегії раціонального землекористування агросфери забезпечується за допомогою цілеспрямованої економічної політики, яка включає державний, регіональний та місцеві рівні вирішення відповідних питань, правові, фінансові та організаційні засоби. Державний протекціонізм щодо раціонального землекористування агросфери передбачає:

– запровадження спеціального моніторингу, головним завданням якого є збір, вивчення і підготовка інформації для аналізу показників, які визначають якість життя, земельних ресурсів, виробництво і використання всіх небезпечних речовин, що застосовуються в практиці, а також стан господарства, і територій, що охороняються;

– поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін, шляхом позачергового фінансування,

– кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам раціонального землекористування;

– врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес землекористування, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;

– переважно державне регулювання процесу на основі максимального використання власних можливостей економіки держави, особливо її земельних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу.

Доцільною є реалізація пріоритетних програм соціально-економічного і екологічного розвитку країни, активізація соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню, розробка нормативно-правових актів щодо переходу на модель раціонального землекористування агросфери, здійснення цілеспрямованої інвестиційної діяльності, направленої на подальшу екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва з виходом на міжнародні стандарти, визначення основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи структурну перебудову з урахуванням екологічних вимог.

Вимірники раціонального землекористування агросфери тісно переплітаються з інтенсивним використанням земельних ресурсів. Однак інтенсивне їх використання потрібно розглядати не лише як збільшення витрат на одиницю площі розораності, оскільки інтенсивність за відповідних природно-кліматичних умов забезпечується не кількісним збільшенням, а раціональним використанням виробничих ресурсів і, передусім, земельних ресурсів.

Висновки. Отже, основним критерієм раціонального землекористування агросфери може бути прибуток з одиниці площі та рівень рентабельності, але виключно за сприятливих екологічних умов та імплементації науково обґрунтованої системи землекористування.

Виконання таких заходів сприятиме покращенню державної земельної політики, завершенню земельної реформи, цивілізованому розв’язанню проблем, пов’язаних з реформуванням.