К. е. н. Брензович К. С.
Ужгородський національний університет, Україна
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СПІЛЬНОГО РИНКУ ПОСЛУГ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Підписання 21 березня 2014 року політичної частини Угоди про асоціацію з Європейським Союзом відновило інтеграційний напрям співпраці України із об’єднанням і поставило перед майбутнім керівництвом держави задачу підготовки до подальшої асоціації та підписання економічної частини документу. У розділі Угоди, що стосується секторального співробітництва, важливе місце відведено сфері послуг, що є надзвичайно динамічним сектором глобальної економіки. Тому важливим на даному етапі є детальне вивчення головних правових та організаційних передумов функціонування спільного ринку послуг Європейського союзу.
Створення спільного ринку послуг – одне з найбільш дискусійних питань розвитку і функціонування економіки об’єднаної Європи. Вперше воно було порушено у Договорі про створення Європейського співтовариства 1957 року, зокрема, у його статті 49, де зазначено скасування обмежень у свободі надання послуг щодо громадян держав-членів Спільноти, які ведуть підприємницьку діяльність в одній з держав членів Спільноти і надають послуги громадянам інших держав-членів. Тут же заборонено будь-які дискримінаційні заходи на основі громадянства щодо надання послуг. Положення Договору стосувалися всіх видів послуг промислового і комерційного характеру [1, с. 59–60]. Правила договору регулюють також ситуації стосовно осіб, що отримують транскордонні послуги, скажімо, туристів, а також ситуації, в яких і отримувач , і надавач послуг перебувають у своїх країнах (наприклад, може йтися про консультації через листування) [2, с. 95].
У подальшому на фоні розширення Європейського співтовариства і поступової його трансформації в економічний союз відбувалося вдосконалення законодавчої бази процесів лібералізації у формі прийняття конкретних нормативних документів, що регулюють надання конкретних видів послуг, не лише фінансових (банківських, страхових), але і так званих «послуг загального інтересу» (поштового зв’язку, транспортних, телекомунікаційних, радіомовлення тощо).
На зустрічі Європейської комісії в Лісабоні у 2000 році було затверджено програму економічних реформ і поставлено мету: зробити до 2010 року Європейський Союз найбільш конкурентною економікою в світі, що базується на економіці знань. Ключовою складовою цієї програми та стратегічною метою стало створення внутрішнього ринку послуг. З цією метою Комісія затвердила двохетапну Стратегію внутрішнього ринку послуг ( Internal Market Strategy for Services ). На першому етапі реалізації стратегії передбачалося детально розглянути існуючі національні бар’єри на шляху до реалізації поставленої мети (перші 12 місяців), в подальшому – на основі проведеного ретельного аналізу скласти графік усунення виявлених перешкод національними урядами [3].
Через два роки після затвердження стратегії, у липні 2002 року було опубліковано Звіт про стан внутрішнього ринку послуг. Детальний експертний аналіз існуючих бар’єрів у всіх країнах-членах ЄС підтвердив необхідність більш ретельного опрацювання нормативної бази формування спільного європейського ринку послуг. Новою правовою базою і основою подальшого розвитку спільного ринку мала стати Директива про послуги на внутрішньому ринку ( The Directive on Services in the Internal Market ) [4], проект якої був запропонований у 2004 році комісією під керівництвом Фредеріка Ф. Болштайна , комісіонера з питань внутрішнього ринку послуг та оподаткування. В подальшому цей документ отримав неофіційну назву «Директиви Болштайна » і був затверджений Європарламентом лише через два роки, 12 грудня 2006 року, після значних змін, доповнень та масових громадських протестів, що супроводжували роботу урядовців та парламентарів над ним.
Узагальнюючи значення змін у нормативне забезпечення формування спільного ринку послуг ЄС, їх вплив необхідно розглядати у трьох площинах: вплив на споживачів, вплив на постачальників, вплив на загальну кон’юнктуру внутрішнього ринку.
За висновками Єврокомісії , введення в дію Директиви створює наступні переваги по відношенню до споживачів послуг:
1) забезпечення поінформованості потенційних споживачів – постачальники послуг зобов’язані забезпечувати клієнтам доступ до достовірної інформації про себе, про реєстрацію, основні напрямки діяльності та правила організації роботи, що спрощує процес вибору для споживачів;
2) створення спеціальної мережі установ, що надаватимуть консультації громадянам, що бажають скористатися послугами підприємств з інших країн ЄС;
3) скасування обмежень з вибору постачальника послуг – відміна національних вимог, що діяли в деяких країнах ЄС і забороняли громадянам користуватися послугами підприємств, що зареєстровані в іншій країні.
Позитивний ефект створює спільний ринок і для юридичних осіб, що виступають набагато масштабнішим споживачем послуг, ніж фізичні особи. Для підприємств, а особливо для тих, що розгортають свою діяльність за межами країни базування, можливість вільного вибору постачальника послуг в будь-якій країні ЄС означає суттєве зниження трансакційних витрат, а отже – загальне пожвавлення торгівлі між країнами ЄС.
Для постачальників послуг вплив реформування процесів на спільному ринку виявляється через таке:
1) спрощено процедури отримання дозволів на діяльність на території іншого члена ЄС. В більшості випадків такі дозволи автоматично поновлюються, якщо тільки не відбувається змін у структурі, формі діяльності реципієнта або його діяльність певним чином шкодить інтересам суспільства;
2) уточнено процедури видачі дозволів, встановлені чіткі вимоги щодо термінів розгляду прохань на видачу дозволів. Зокрема, зволікання органів, що видають такі дозволи, із розглядом справи, вважається мовчазною згодою і таким чином формально дозвіл вважається наданим;
3) більш сприятливі умови створено для діяльності малих та середніх підприємств, що чисельно переважають у сфері послуг, однак мають обмежені можливості для розширення своєї діяльності за межами національних кордонів.
Аналізуючи вплив норм, зафіксованих Директивою з приводу функціонування спільного ринку, можна констатувати, що подолання штучних транскордонних перешкод в цілому повинно мати позитивний вплив на загальну кон’юнктуру ринку. По-перше, гармонізація стандартів за «горизонтальним принципом», тобто рівномірне подолання існуючих національних бар’єрів, загалом мало наслідком покращення загальних умов функціонування підприємств, що діють на ринку. Очікуваний результат – покращення ефективності їх діяльності за рахунок зниження витрат, а отже – посилення конкурентних позицій на світовому ринку. По-друге, положення Директиви більшою мірою стосуються малих форм господарювання на внутрішньому ринку, що зміцнить позиції відповідної категорії підприємств. Саме малі підприємства в сфері послуг зарекомендували себе найбільш гнучкою формою, що легко адаптується до змінних умов ринку, потреб клієнтів, активно впроваджує інновації, що особливо важливо в сучасних умовах. Разом з тим, імплементація положень Директиви є тривалим процесом і триває донині.
Список використаних джерел:
1. Consolidated version of the Treaty Establishing European Community . – Luxembourgh , 1997. – 168 p.
2. Мусис Н. Усе про спільні політики Європейського Союзу / Н. Мусис ; пер. з англ. – К.: К.І.С., 2005. – 466 с.
3. An Internal Market Strategy for Services [Електронний ресурс] / Еuropean Commission , 2000. – 12 p. – Режим доступу: http://www.ec.europa.eu/internal_market/services/docs/services-dir/com-2000-888/com-2000-888_en.pdf
4. Directive 2006/123/EC of the European Parliament and of the Council of 12 December 2006 on Services in the Internal Market [Електронний ресурс] // Official Journal of the European Union . – 2006. – 27 December . – Р. 36–65. – Режим доступу: http://www.eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2006:376:0036:0068:EN:PDF