К. е. н. Табенська О. І.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Ґрунтовне теоретичне осмислення й обговорення поняття глобалізації було започатковане в 60-ті роки ХХ століття, проте наукового консенсусу щодо його остаточної дефініції та хронологічної визначеності не досягнуто. Прийнято вважати, що термін «глобалізація» запровадив Т. Левіт у 1983 році. Він застосував його для характеристики феномену злиття ринків окремих продуктів, що виробляються великими ТНК.

Глобальна економіка багатовимірна та недосконала, проте вона забезпечує глобальну мобільність, ринкову уніфікацію, регуляторну гармонізацію і стандартизацію, доступність всіх видів ресурсів, інноваційних розробок, технологій, інформації. Основним інтегруючим елементом глобальної економічної системи стає ринок і його структурно-галузеві сегменти [1, с. 144–152].

Отже, глобалізація виявляється в таких формах: інтенсифікації міжнародних трансакцій, в різкому збільшенні обсягів і швидкості переміщення капіталів, бурхливому зростанні фінансових ринків, становленні глобальної інформаційної інфраструктури. Першим рівнем глобалізації є пасивна інтернаціоналізація національних систем, яка відбувається під впливом зовнішніх факторів розвитку світових глобалізаційних процесів.

Зовнішньоекономічні зв’язки країни є важливим елементом її національного господарства. Основою їх є зовнішньоекономічна політика, яка є державним регулюванням зовнішньоекономічної діяльності. Вона тісно пов’язана із соціально-економічною політикою та завданнями економічного зростання держави. Як наслідок, основними цілями зовнішньоекономічної політики є забезпечення взаємовигідного співробітництва з іншими країнами, підтримання конкурентоспроможності вітчизняних виробників на світовому ринку.

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків здійснюється за допомогою широкого кола заходів, кількість яких постійно зростає. Це пояснюється тим, що розширення міжнародних економічних зв’язків країни потребує нових інструментів оптимізації її участі у міжнародному поділі праці, захисту національних економік від впливу негативних явищ у світовій економіці, сприяння зміцненню позицій національних виробників на світовому ринку [2, с. 38–42].

Зовнішньоекономічна стратегія будь-якої держави передбачає створення умов для максимально ефективної взаємодії національної економіки та світового господарства з метою досягнення розширеного суспільного відтворення всередині країни. Склад структурних елементів (компонентів, частин) зовнішньоекономічної стратегії є неоднозначним, він багатоаспектний і залежить від заданого критерію їх класифікації, групування за певними ознаками та властивостями.

Функціональний критерій класифікації структурних елементів зовнішньоекономічної стратегії дозволяє визначити найбільш глибинні, фундаментальні джерела, умови і взаємозв’язки у міжнародних економічних відносинах. Таким базовим елементом є категорія міжнародного поділу праці, яка виражає матеріальну основу міжнародних економічних відносин, їхню причину та умови функціонування.

Центральним і домінуючим елементом зовнішньоекономічної стратегії є зовнішня торгівля – перша, традиційна та найбільш розвинута форма міжнародних економічних відносин. Вона відіграє роль найважливішої відтворювальної ланки у системі: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Зовнішня торгівля пов ’ язує розподіл із споживанням, а отже, виробництво зі споживанням.

Одним із основоположних елементів зовнішньоекономічної стратегії є економічна інтеграція, яка відображає найбільш зрілі форми міжнародних економічних зв’язків. Формування регіональних міждержавних економічних об’єднань є характерною ознакою сучасного етапу глобалізації світового господарства. Країни, які не входять до об’єднань, знаходяться у менш сприятливих умовах, оскільки їхня конкурентоспроможність на світових товарних ринках зменшується. Відкритість зовнішньоекономічної стратегії країни передбачає необхідність такого елемента, як активна участь у міжнародних економічних організаціях [3, с. 17–27].

Реалізуючи стратегічні завдання національної безпеки, Україна здійснює послідовні кроки у зовнішньоекономічній сфері для досягнення стратегічної мети: отримання статусу повноцінного члена ЄС. Враховуючи особливості сучасного стану економіки України, важливим завданням стане реалізація збалансованої державної політики, що спрямована на розвиток економічної складової співпраці з Європейським Союзом.

Розглянемо переваги економічної співпраці України з Європейським Союзом (рис. 1).

Рис. 1. Переваги економічної співпраці України з Європейським Союзом

Підсумовуючи вищенаведене, зазначимо, що розвиток економічної співпраці України з Європейським Союзом дозволить здійснювати більш раціональний розподіл державних ресурсів, підвищити ефективність економічних процесів, що прогнозовано матиме позитивну динаміку сталого економічного зростання України на довгострокову перспективу. Саме на європейських фінансових ринках, які сьогодні є найбільшими у світі, Україна може мобілізувати ресурси, що необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності [4, с. 133–135].

Угода про асоціацію створює якісно новий, поглиблений формат відносин між Україною та ЄС. Вона є унікальним двостороннім документом, який виходить далеко за межі подібних угод, укладених ЄС свого часу з країнами Центральної та Східної Європи. В основі політичної асоціації – зближення позицій України та ЄС з усіх питань міжнародного миру та безпеки, забезпечення безпосередньої участі України у політиках, агенціях та програмах ЄС, спільність дій з метою забезпечення інтересів національної безпеки української держави.

У свою чергу, економічна інтеграція – це створення поглибленої та всеохоплюючої ЗВТ Україна – ЄС, спрямованої на поступову інтеграцію України до внутрішнього ринку ЄС. ЗВТ Україна – ЄС передбачає лібералізацію торгівлі як товарами, так і послугами, лібералізацію руху капіталу та до певної міри – руху робочої сили. Відмінною рисою ЗВТ Україна – ЄС є комплексна програма адаптації секторальних законодавчих та нормативних актів України (транспорт, енергетика, послуги, сільське господарство тощо) до відповідних стандартів ЄС.

Це дозволяє значною мірою усунути нетарифні (технічні) бар’єри у торгівлі між Україною та Європейським Союзом та забезпечити розширений доступ до внутрішнього ринку ЄС для українських експортерів і навпаки – європейських експортерів до українського ринку. Діалог між Україною та ЄС щодо запровадження безвізового режиму є взаємним інтересом обох Сторін [5, с. 51–57].

Розглянемо переваги запровадження безвізового режиму з ЄС для України (рис. 2).

Рис. 2. Переваги запровадження безвізового режиму з ЄС для України

Європейський Союз, у свою чергу, досягає однієї з цілей його внутрішньої та зовнішньої політики – забезпечення безпечного середовища на своїх зовнішніх кордонах та поширення на сусідні держави європейських цінностей [5, с. 51–57].

Провідна роль з реалізації зовнішньоекономічної політики держави у міжнародному поділі праці і системі господарських зв’язків визначаються через постачання конкурентоспроможної продукції та послуг; можливістю одержання країною іноземної валюти, необхідної для модернізації і структурної перебудови економіки на базі новітніх технологій і видів техніки; оплати імпорту тих товарів, для виробництва яких держава не має достатніх ресурсів і сприятливих умов; досягненням позитивної величини платіжного балансу країни [6, с. 1–6].

Поглиблення зовнішньоекономічних відносин між країнами та інтернаціоналізація виробництва сприяють пожвавленню світової торгівлі та руху капіталу. Вихід на зовнішні ринки – найбільш актуальне завдання для кожного українського підприємця.

Що ж варто розуміти під консалтингом зовнішньоекономічної діяльності? У першу чергу, це консультації стосовно митного та валютного законодавства; надання оперативної інформації про відповідні заходи, роз’яснень щодо державної політики, законодавства, специфіки оподаткування та митних тарифів; організація виставок; пошук партнерів, виробників або споживачів продукції чи послуг, що цікавлять замовника; проведення маркетингових досліджень; забезпечення каталогами українських компаній [7, с. 12–16].

Висновки. В Україні варто комплексно поєднати загальнодержавні і регіональні програми, створити сприятливий інвестиційний клімат, зменшити міграцію робочої сили, продовжити фінансування галузей, які забезпечать економічну безпеку країни. Стратегія інноваційного розвитку нашої країни передбачає пошук оптимальних напрямів інтеграції у світовий науково-технологічний простір, створення системи державних замовлень на науково-технологічну продукцію, належне державне та приватне фінансування пріоритетних інноваційних програм.

Список використаних джерел:

1.              Яценко О. М. Методологічні засади глобалізації, її фактори і детермінанти / О. М. Яценко // Економіка АПК. – 2011. – № 11 – С. 144–152.

2.              Головачова О. С. Інституційні аспекти регулювання зовнішньої торгівлі агропромисловою продукцією / О. С. Головачова // Агросвіт. – 2012. – № 11. – С. 38–42.

3.              Пасічна О. Ю. Структурний підхід до формування зовнішньоекономічної стратегії держави в умовах глобалізації / О. Ю. Пасічна // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 3 (93). – С. 17–27.

4.              Совівський О. М. Особливості формування та реалізації державної політики у сфері європейської інтеграції України / О. М. Совівський // Інвестиції: практика та досвід – 2011. – № 24. – Серія: Державне управління. – C. 133–135.

5.              Макаруха З . Відносини Україна – Європейський Союз: від партнерства до асоціації та економічної інтеграції / З. Макаруха // Право України. – 2013. – № 6. – С. 51–57.

6.              Поліщук І. Основні фактори впливу на експортний потенціал України [Електронний ресурс] / І. Поліщук // Соціально-економічні проблеми і держава. – 2011. – Вип. 2 (5). – С. 1–6. Режим доступу: http://www.sepd.tntu.edu.uamages/stories/pdf/2011/11pimepu.pdf.

7.              Данильченко І. Міжнародний консалтинг прописався в Україні / І. Данильченко // Консалтинг в Україні. – 2007. – № 1. – С. 12–16.