К. е. н. Усата Н. В.

Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», м. Київ, Україна

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОНТРАКТНИХ ВІДНОСИН В АПК

В умовах централізованої планово-розподільчої економіки головним каналом реалізації сільськогосподарської продукції колгоспів і радгоспів були державні закупівлі, які здійснювалися за договорами контрактації. Основою для укладання цих договорів слугували плани державних закупівель сільськогосподарської продукції та плани розвитку сільськогосподарського виробництва в колгоспах та радгоспах. Права сільськогосподарських товаровиробників щодо розпорядження виробленою продукцією були дуже обмеженими, оскільки всі умови визначалися типовим договором контрактації та були обов’язковими для виконання їх сторонами.

Пізніше права сільськогосподарських виробників щодо розпорядження власною продукцією були дещо розширеними. Поставки сільськогосподарської продукції для держзамовлення почали здійснюватися на добровільній основі, було відмінено використання типових договорів. Відтепер виробники сільськогосподарської продукції мали можливість самостійно вирішувати скільки продукції реалізувати державі за закупівельними цінами, а скільки – іншим споживачам за договірними цінами. Суб’єкти господарювання відшукували найбільш вигідні канали та форми реалізації (пряма, через посередника) виробленої продукції.

В умовах ринкової економіки перед кожним суб’єктом господарювання стоїть вибір між двома формами економічної організації – контрактною системою та вільним продажем. Він має зробити співставлення і вирішити для себе що йому ефективніше – понести додаткові витрати, пов’язані з контрактними відносинами, але при цьому зменшити ризик та невизначеність або ж зберегти безоплатність ринкових трансакцій, але мати підвищений ризик та невизначеність навколишнього середовища.

Контрактні відносини (ділові відносини між партнерами) регулюються договором (контрактом) між продавцем та покупцем в якому обговорюються усі моменти здійснення процесу купівлі-продажу. Вони забезпечують його взаємозацікавленим учасникам гарантії постійності і стабільності у збуті готової продукції (послуг) та постачанні сировини, обладнання. Встановлення довготривалих господарських зв’язків щодо купівлі-продажу дає можливість чітко планувати свою діяльність як товаровиробникові, так і покупцеві [1].

Основні принципи контрактної форми взаємовідносин:

–      вільний вибір контрагента;

–      реалізація обопільної вигоди;

–      кожен із учасників (партнерів) ділових відносин є незалежним та формує власну виробничо-фінансову діяльність самостійно, без врахування інтересів іншого партнера;

–        визначення ціни відбувається в момент укладання договору, тобто до початку процесу виробництва;

–      трансакції, захищені контрактами потребують додаткових витрат, пов’язаних з договором;

–      можливість заміни економічних відносин (купівлі-продажу) юридичними (правовими) відносинами на основі укладеного договору;

–      додаткові витрати, пов’язані з контрактними відносинами дають можливість знизити ризик і добитися меншої невизначеності навколишнього середовища;

–      принцип взаємного стимулювання;

–        свобода укладання контракту, тобто вільний вибір змісту і форми;

–      відповідальність контрагентів за виконання угоди тощо.

Основною перевагою контрактних відносин є гарантія реалізації своєї продукції і отримання коштів виробником та формування сировинної бази, як запоруки ведення стабільної діяльності переробним підприємством.

Оскільки виробники сільськогосподарської продукції (сировинні зони) є гарантами постачання сировини на переробні підприємства, то переробні підприємства повинні приймати участь у технологічних процесах шляхом надання консультаційної допомоги виробникові, кредитування закупівлі насіння, пального, засобів захисту рослин, міндобрив, нових технологій. Виробники в свою чергу мають забезпечити виробництво продукції належної якості та своєчасно поставити її переробнику [2].

Закупівля сільськогосподарської продукції для державних потреб передбачає поставку зазначених ресурсів за регульованими державою цінами. На заготівельника може бути покладено обов’язок прийняти продукцію в місцях її виробництва та вивезення її своїми силами, якщо інше не обумовлено в договорі. Контрактант (заготівельник) має право на контроль процесу виробництва і зберігання продукції.

Інтерес держави в укладанні угоди полягає в отриманні необхідної сільськогосподарської продукції товаровиробника, щоб забезпечити продовольчу безпеку держави на повний набір необхідних продуктів харчування. Інтерес приватного партнера полягає в отриманні від держави можливих преференцій, пільг, послуг, надання необхідних ресурсів, підтримки у реалізації соціальних програм тощо.

Список використаних джерел:

1.              Акулов В. Б. Теория организации: учеб. пособ. / В. Б. Акулов, М. Н. Рудаков. – Петрозаводск: ПетрГУ, 2002. – 142 с.

2.              Науменко В. М. Організаційно-економічні засади формування сировинних зон в крупнотоварних агроформуваннях / В. М. Науменко // Вісник Житомирського технологічного університету. – 2009. – № 2 (48). – С. 158–160.