К. е. н. Гейко Л. М.

Одеський національний економічний університет, Україна

ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕГРАЛЬНОГО ПОКАЗНИКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Швидкі зміни зовнішнього середовища підприємств зумовили появу нових методів, систем і підходів до управління конкурентоспроможністю. Найбільш поширеними є методи оцінки за допомогою спеціальних експертних досліджень і на основі відомих даних, що дозволяють розрахувати інтегральний показник конкурентоспроможності.

Проблеми застосування інтегрального показника конкурентоспроможності пов’язані з методологічними труднощами його кількісного розрахунку. Це приводить до застосування широкого спектру експертних оцінок. При цьому пропонуються різні способи здійснення експертних оцінок, різні автори обґрунтовують різні групи чинників, які необхідно включати в сукупний (інтегральний, груповий) показник.

Поширеним виразом визначення інтегрального показника конкурентоспроможності є наступний [1, с. 360]:

,                                               (1)

де     K _i – часткові показники конкурентоспроможності окремих сторін діяльності підприємства; W _i – вагомість окремих чинників у загальній сумі; N – загальна кількість сторін діяльності підприємства.

Коефіцієнти вагомості окремих чинників визначаються експертно способом послідовних порівнянь.

Е. В. Попова пропонує розраховувати інтегральний показник конкурентоспроможності за допомогою функції бажаності [2]. При цьому для оцінки конкурентоспроможності підприємства пропонується обирати велике число чинників, що впливають на рівень конкуренції ( показники ефективності виробничої діяльності, фінансового стану підприємства, ефективності організації збуту і просування товару, конкурентоспроможності товару тощо), а показник конкурентоспроможності підприємства   розраховувати у вигляді середньої геометричної зваженої:

,                                  (2)

де a ₁ , a ₂ , a ₃ , a ₄ , a ₅ – коефіцієнти вагомості показників ефективності; e ₁ , e ₂ , e ₃ , e ₄ , e ₅ – частні показники ефективності діяльності підприємства.

Оскільки такий інтегральний показник розраховується за допомогою коефіцієнтів вагомості показників, що визначаються експертами, то достовірність оцінки конкурентоспроможності є суб’єктивним процесом і в значній мірі залежить від кваліфікації експерта. Більше того, якщо на підприємстві за будь-яким показником має місце неприйнятний критерій, то йому присвоюється нульове значення функції бажаності. І в цьому випадку із-за рівності нулю частної функції бажаності рівень конкурентоспроможності також дорівнює нулю, що, скоріше за все, не буде відповідати дійсності.

Метод оцінки конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості припускає оцінку не продукту або послуги, а сукупності маркетингових, управлінських і організаційних рішень, тобто економічної технології компанії. Розрахунок проводиться на основі алгоритму оцінки конкурентоспроможності економічних технологій, що використовує показник конкурентоспроможності.

Даний метод дозволяє достатньо точно виявити і оцінити реальні потреби потенційних споживачів і властивості продукції і послуг. У загальному вигляді формула споживчої вартості – це співвідношення суми вимог до товару (суми властивостей товару) до суми потреб в цих властивостях товару.

Норма споживчої вартості – величина безрозмірна. Норма споживчої вартості) Q знаходиться в інтервалі від 0 до 1. Якщо Q   =   1 , то це означає повну конкурентоспроможність продукції на даному етапі часу. Якщо ж показник Q   =   0 , то це означає повну неконкурентоспроможність продукції.

Інтегральний показник конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості розраховується за формулою (3):

,                                               (3)

,                                                    (4)

де P _j – частний показник конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості за j -им блоком значущих властивостей; N , m , y , z – вагові коефіцієнти, що встановлюються залежно від вибраної концепції маркетингу; n – кількість значущих властивостей і потреб в j -ому блоці.

Даний метод має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивним є те, що оцінка конкурентоспроможності підприємства ґрунтується на оцінці сукупності маркетингових, управлінських і організаційних рішень підприємства, що дає можливість точніше оцінити реальні потреби потенційних споживачів. Недоліком методу є те, що для збору необхідної для аналізу інформації використовуються тільки експертні методи, що не дає можливості отримати абсолютно об’єктивні показники, і відповідно, об’єктивно визначити рівень конкурентоспроможності підприємства.

При всіх недоліках і перевагах будь-якого методу слід враховувати, що вибір показників оцінки конкурентоспроможності, методики розрахунку інтегрального показника конкурентоспроможності залежить від сфери бізнесу, наявної інформації та мети проведення оцінки конкурентоспроможності.

Список використаних джерел:

1.              Управління конкурентоспроможністю підприємства: навч . посіб . / [ Клименко С. М., Дуброва О. С., Барабась Д. О. та ін. ] . – К.: КНЕУ, 2006. – 527 с.

2.              Фасхиев Х. А. Как измерить конкурентоспособность предприятия ? [Електронний ресурс] / Х. А. Фасхиев , Е. В. Попова. – Режим доступу: http://www.dis.ru/market/arhiv/2003/4/8.html