Д. е. н. Борейко В. І.
Міжнародний економіко- гуманітарний університет
імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне, Україна
ДЕМОГРАФІЧНИЙ ФАКТОР ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН
В стародавні часи, коли людина почала освоювати та використовувати на свою користь природні ресурси, жителів на землі була невелика кількість, а тому проблема нехватки родючої землі, прісної води, лісових ресурсів та продуктів не виникала. Однак, стрімке зростання народонаселення, вже у ХVIII столітті заставило вчених задуматися над питанням, яку кількість населення здатні прокормити земельні угіддя окремих країн та планети в цілому.
Першим проблему взаємозалежності демографічної і економічної ситуації ґрунтовно дослідив відомий англійський економіст Т. Мальтус. В своїй роботі «Дослід про закон народонаселення» вчений обґрунтував, що за сприятливих умов (якщо будуть викоренені війни, хвороби та бідність) населення збільшуючись за принципом геометричної прогресії, буде подвоюватися кожні 20–25 років, а виробництво їжі та інших необхідних предметів існування, збільшуючись в арифметичній прогресії, не зможе примножуватися такими темпами. І тоді через перенаселення бідність може стати неминучою долею всього людства» [1, c. 107].
Рікардо Д. поділяв думку Т. Мальтуса про згубність для країни швидкого зростання населення: «Всяке напруження працездатності, оскільки, воно не супроводжується зменшенням норми зростання населення, тільки збільшує зло, тому що виробництво не може встигати за населенням» [2, с. 90].
Дж. С. Міль також погоджувався з висновком Т. Мальтуса про те, що, через обмеженість природних ресурсів, неконтрольоване зростання населення може породити проблеми з забезпеченням його розвитку. Але, на думку вченого, побороти проблеми пов’язанні із збільшенням чисельності населення можна через наукові відкриття та удосконалення в організації праці.
Проте, вчений допускав ситуацію за якої населення зростатиме скоріше ніж відбуватимуться покращення, що погіршить умови забезпечення його продуктами, а тому сформулював свої пропозиції для поведінки країн в цьому випадку: «Коли темпи зростання населення перевищують темпи процесу покращення … існують засоби, за допомогою яких є надія пом’якшити цю сурову необхідність. Перший із цих засобів – ввезення харчів із-за кордону, другий – еміграція» [3, с. 324].
Однак, цими рекомендаціями можуть скористатися далеко не всі країни, оскільки, для імпорту харчів потрібні значні валютні надходження від експорту, а для не допущення проникнення трудових ресурсів з інших країн, багато держав запроваджують додаткові обмеження для іммігрантів.
А. Маршалл розвиваючи цю тему прийшов до того ж висновку що і Дж. С. Міль: «Швидке зростання населення в одних умовах являє собою біду, а в інших не є такою» [98, с. 406]. Це на думку вченого відбувається тоді, коли науково-технічний прогрес дозволяє якійсь країні, або країнам розвиватися прискореними темпами: «Накопичення багатства в цивілізованих країнах росте в нинішній час швидше, ніж населення …» [4, с. 408 ].
Однак, слід враховувати що, якщо заходи запропоновані Дж. С. Мілем та А. Маршаллом могли запобігти голодуванню населення в їхні часи, то сьогодні, в умовах глобалізації світової економіки, швидке збільшення населення в одній країні може створити проблему для розвитку всієї Планети.
На думку Дж. М. Кейнса, через збільшення населення швидшими темпами, ніж накопичувалися матеріальні блага, в Європі утворилася велика кількість голодних ротів, що, в свою чергу, було причиною І світової війни [5, с. 476].
Проблема неконтрольованого зростання чисельності населення на одних континентах і його уповільнення, аж до від’ємного значення, на інших, та вплив демографічної ситуації на розвиток країн знаходиться і сьогодні в полі уваги багатьох вчених. В наукових роботах відмічається, що населення стрімко зростає в країнах з низьким економічним розвиток, тоді як, в економічно розвинутих країнах народжуваність в останні десятиліття постійно знижується.
Отже, всупереч висновкам Т. Мальтуса, бідність, як правило, є передумовою зростання народжуваності, а збільшення рівня добробуту населення – її зниження. Водночас, неконтрольоване зростання населення в бідних країнах породжує голод, зростання смертності та несанкціоновану еміграцію.
За таких умов все більше країн, що розвиваються, задумуються над рекомендаціям Т. Мальтуса щодо обмеження дітонародження, вважаючи це одним з основних шляхів подолання своєї бідності. Однак, українські вчені С. В. Мочерний та М. В. Довбенко вважають антигуманними його рекомендації щодо стримування приросту населення через війни, голод, хвороби, мінімальне споживання грубої їжі бідними верствами населення [6, с. 488].
Проте, якщо погодитися з останньою думкою і не обмежувати зростання народонаселення на Планеті, то обов’язково постають питання, яку кількість жителів здатна прокормити Земля, чи зросте населення планети до такої кількості, що його не можна буде забезпечити продуктами харчування, коли буде перевищена ця межа і що робити в такому випадку країнам для уникнення недоїдання та голодної смерті серед найбідніших верств населення.
У прогнозі демографічних перспектив на ХХІ століття думки вчених поділилися. Песимісти вважають, що чисельність жителів Землі буде збільшуватися за експоненціальним законом. Оптимісти дотримуються думки, що ми вступаємо в перехідну демографічну фазу. Так, сьогодні до групи країн де спостерігається від’ємний приріст населення входять: Німеччина, Японія, Італія, Болгарія, Румунія, Угорщина, Латвія, Литва, Естонія, а також Україна, Росія, Білорусь та Молдова [7, с. 543–544]. Однак, у переважній більшості азіатських та африканських країн чисельність населення продовжує зростати.
При цьому, на думку вчених навіть якщо кількість населення становитиме 7–8 млрд чол., на планеті відбуватимуться масові вимирання людей від голоду, поширюватимуться епідемії, хвороби, спалахуватимуть війни через нестачу прісної води [8, с. 13–15].
Проте, після 1980 року зростання населення Землі уповільнилося. Це відбулося через встановлення багатьма країнами, в першу чергу Китаєм та Індією, контролю за дітонародженням та уповільненням темпів природного приросту населення в економічно розвинутих країнах світу. Отже, вже сьогодні можна стверджувати, що прогноз відомого французького вченого Ф. Рамада на 2015 рік – 10,5 млрд чол. [9] не справдиться, а нові технологічні досягнення в агарному виробництві дозволять забезпечити продуктами харчування помірно зростаючу чисельність жителів Землі, яка протягом найближчих 40–50 років стабілізується на рівні 9–10 млрд чол.
Отже, песимістичні прогнози вчених, щодо впливу зростаючої кількості населення Землі на економічний розвиток світового суспільства, в останні роки змінилися на оптимістичні. Впродовж останніх років, ООН неодноразово змінювала свої прогнози зміни чисельності жителів Землі в сторону зменшення. Так, за останніми прогнозами експертів ООН, до 2025 року населення планети досягне 7,85, а до 2050 – 8,92 млрд чол. При цьому, частка жителів Європи зменшиться з 10,5 % у 2010 році до 7,3 % – у 2050, Латинської Америки майже не зміниться, відповідно 8,7 і 8,6 %, США і Канади, також майже не зміниться, відповідно, 5,1 і 5,0 %, Океанії залишиться на рівні 0,5 %. Що показово частка жителів Азії на Землі зменшиться з 60,7 % у 2010 році до 58,5 % – у 2050, і тільки частка жителів Африки зросте з 14,4 до 20,2 % [10].
Отже, як показує досвід Азії, дітонародження можна взяти під контроль, тому, тепер це потрібно зробити в країнах Африканського континенту.
Узагальнюючи результати огляду теоретичних поглядів вчених щодо впливу демографічної ситуації на економічний розвиток країн потрібно відмітити, що негативні явища спричиняють як неконтрольоване зростання населення (приклад Китаю, Індії, Пакистану, інших країн Азії та Африки), так і його депопуляцію (досвід європейських країн, в тому числі України в останні десятиліття). При цьому, якщо стрімке збільшення населення на азіатському і африканському континентах, яке випереджає продуктивність суспільного виробництва, породжує бідність, недоїдання і передчасну смерть, то його зменшення в Європі спричиняє нехватку робочої сили, для компенсації якої країни змушені відкривати кордони та вдаватися до послуг іммігрантів.
Виходячи із вище наведеного, можна зробити висновок, що для забезпечення науково обґрунтованої відповідності між темпами зростання кількості населення і економічного розвитку та уникнення демографічних (як неконтрольованого збільшення населення, так і його зменшення через недоїдання та епідемії хвороб) і соціальних криз країнам, що розвиваються необхідно контролювати народжуваність та збільшувати рівень оплати праці найманих працівників.
Водночас економічно розвинуті країни Європи та Північної Америки повинні заохочувати своє населення до збільшення дітонародження, створювати робочі місця для емігрантів з інших континентів, надавати допомогу бідним країнам продуктами харчування та сприяти їх економічному розвитку.
Нинішні лідери світової економіки, передусім США, країни Європейського Союзу та Японія, які, в свій час, стрімко розвивалися за рахунок дешевих мінеральних ресурсів та нещадної експлуатації трудового потенціалу країн «третього світу», сьогодні повинні створювати умови не тільки для зростання благополуччя населення своїх країн, а й країн що розвиваються в Азії та Африці.
Водночас підвищення рівня добробуту населення забезпечить зростання культури та зменшення дітонародження в азіатських та африканських країнах, а отже відпаде необхідність робити це з примусу. До того ж стабілізація кількості населення сприятиме економічному розвитку таких країн.
Список використаних джерел:
1. Юхименко П. І. Історія економічних учень: підручник / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко. – К.: Знання, 2005. – 583 с.
2. Рикардо Д. Начала политической экономии: сочинения / Д. Рикардо. – М.: Госполитиздат, 1955. – Т. 1. – 360 с.
3. Миль Дж. С. Основы политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии / Дж. С. Миль. – М.: Прогресс, 1980. – Т. 1. – 495 с.
4. Маршалл А. Принципы экономической науки / А. Маршал. – М.: Прогресс, 1993. – Т. 1. – 415 с.
5. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. Избранное / Дж. М. Кейнс; вступ. статья Н. А. Макашевой. – М.: Эксмо, 2007. – 960 с.
7. Статистичний щорічник України за 2008 рік. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. – 566 с.
8. Білявський Г. О. Основи екології: підручник / Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков. – К.: Либідь, 2004. – 408 с.
9. Рамад Франсуа. Основы прикладной экологии: воздействия человека на биосферу / Франсуа Рамад. – Л.: Гидрометеоиздат, 1981. – 544 с.
10. Населення Землі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uk.wikipedia.org/wiki/Населення_Землі