Харківська державна академія фізичної культури, Україна
ОРГАНІЗАЦІЯ ЗНАЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ
Дослідження особливостей фразеологічного значення доречно почати з визначення самих фразеологічних одиниць. Фразеологічні одиниці це стійкі сполучення лексем з цілком або частково переосмисленим значенням. Найбільш загальними ознаками фразеологічний одиниць називають «мовну стійкість, семантичну цілісність і роздільну оформленість». Вирішальним фактором закріплення фразеологічних одиниць в мові є його образність, що відповідає однієї з тенденцій розвитку мови – тенденція до експресивності.
Вченими не вироблено єдиного принципу класифікації фразеологічних одиниць. Класифікація О. В. Куніна виділяє в складі фразеології три розділи: ідіоматику, ідіофразеоматику і фразеоматику. Відповідно до запропонованої класифікації фразеологізмів, О. В. Кунин виділяє три основні різновиди фразеологічного значення: ідіоматичне, фразеоматичне і ідіофразеоматичне. Фразеологічні одиниці термінологічного походження попадають у клас ідіофразеоматизмів (якщо поряд із фразеологічними одиницями в сфері термінології діє терміносполучення – прототип) або ідіом (якщо терміносполучення – прототип вийшло з уживання). Для ідіофразеоматизмів і ідіоматизмів характерно переосмислене значення.
Термін «фразеологічне значення» був запропонований у 1964 році О. В. Куніним і В. Л. Архангельським незалежно один від іншого. Існування фразеологічного значення як лінгвістичної категорії служить предметом обговорення серед дослідників фразеології.
Фразеологічне значення відрізняється від лексичного значення слова своєрідністю відображення предметів, явищ, властивостей оточуючої дійсності, особливостями мотивування свого значення, характером участі компонентів у формуванні цілісного значення фразеологізму.
Для розуміння фразеологічного переосмислення важливим вважаються поняття фразеологічної номінації.
Під номінацією розуміється «процес і результат найменування, при якому язикові елементи співвідносяться з об’єктами, що позначаються ними». Вторинною лексичною номінацією В. Г. Гак і В. Н. Телія вважають використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції найменування. На їхню думку, у мові «закріплюються такі вторинні найменування, що являють собою найбільш закономірні для системи даної мови способи найменування і заповнюють відсутні в ньому номінативні засоби».
В основі процесу фразеологічної номінації лежить фразеологічне переосмислення . Переосмислення є одним зі способів пізнання дійсності у свідомості людини і зв’язано з відтворенням реальних або уявлюваних особливостей відбитих об’єктів на основі встановлення зв’язків між ними. Техніка переосмислення полягає в тому, що стара форма використовується для вторинного або третинного найменування шляхом переносу назв і семантичної інформації з денотатів прототипів фразеологічної одиниці або фразеологічних варіантів відповідно на денотати фразеологічної одиниці або фразеосемантичних варіантів. Найважливішими типами переосмислення є метафора і метонімія.
Поряд з метафоричним і метонімічним переосмисленням, важливу роль для розуміння фразеологічного значення грає поняття внутрішньої форми .
Загальновідомо, що поняттям «внутрішня форма» наша наука зобов’язана лінгвістичної концепції В. Гумбольта, що вважає внутрішню форму явищем багатогранним, яке випливає з духу народу або національної духовної сили. Подібне визначення внутрішньої форми одержало надалі різні тлумачення. Насамперед, виникло протиставлення внутрішньої форми мови внутрішній формі мовних одиниць, причому внутрішня форма язикових одиниць розуміється різними лінгвістами по-різному.
Поряд з поняттям «внутрішня форма» для формування фразеологічного значення важливим представляється також поняття « фразеологічна образність ». По визначенню А. О. Коралової, лінгвістичний образ – це створене засобами мови двох планове зображення, засноване на вираженні одного предмета через інший. Два плани зображення описується в багатьох дослідників: це обумовлений і визначальний компоненти, обумовлена і визначальна частини, який надає характеристику компонентам образності.
У самому фразеологічному значенні є дві сторони: план змісту (десигнат), у якому варто розрізняти сигніфікативний, денотативний і конотативний аспекти, і план вирази, тобто матеріальна оболонка фразеологічної одиниці. Цей двохаспектний характер значення являє собою єдність змісту і форми.
Під денотативним компонентом значення розуміється частина знака, що відбиває в узагальненій формі предмети і явища поза мовленнєвої дійсності. Денотативний компонент у своїй основі поняття характеризує позамовний об’єкт.
Сигніфікативний компонент – значення співвідноситься з комплексом ознак, що складають безпосередньо зміст поняття.
Конотативний аспект – це «стилістичне фарбування фразеологічної одиниці, їхня емоційно-експресивна сторона, тобто відношення носія мови до позамовних сутностей, або посилення ефективності мовного впливу, позбавленого оцінного елемента». Конотативний аспект особливо важливий для фразеологічної семантики, що розуміється двохплановістю семантичної структури всіх фразеологічних одиниць, побудованих на образному переосмисленні. Конотацію можна розглядати як додаткову інформацію з відношення до сигніфікативно-денототивному значенні, як сукупність семантичних нашарувань, що включають у себе оцінний, експресивний, емоційний і функціонально-стилістичний компоненти.
У цілому фразеологічне значення – феномен винятково складний і, зрозуміло, його не можна розглядати як механічну суму складових його компонентів. Семантичну структуру фразеологічної одиниці можна представити як мікросистему, всі елементи якої в тісному зв’язку і взаємодіє між собою.