К. мист . Уварова Т. І.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Україна

МЕНТАЛЬНІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ: ЧИННИКИ ЇЇ ФОРМУВАННЯ

Виходячи з сьогоднішніх реалій, актуальним є розгляд ментальності як складної багаторівневої категорії культури , адже ментальність нації тієї чи іншої держави є чинником, який визначає подальший її розвиток і місце серед цивілізованих країн світу.

Ментальність є предметом наукового інтересу багатьох науковців, які по-різному визначають її особливості та чинники формування. У сучасності досить поширеними є теорії про спадковість рис національного характеру та менталітету. До теорії «біологічної спадковості», насамперед, відноситься вчення К. Юнга про архетипи колективного несвідомого, згідно з яким підсвідома сфера психіки кожної людини містить приховані сліди пам’яті про історичний досвід своєї раси, нації і навіть про долюдське , тваринне існування предків. Ці сліди, закарбовані на генному рівні, К. Юнг назвав архетипами. У книзі «Про архетипи колективного несвідомого» він робить висновок про те, що колективне несвідоме формується із залишків колективних переживань етнічної групи як певних неусвідомлених реакцій, що проявилися в характерних для цієї групи універсальних прообразах, проформах , що підсвідомо детермінують поведінку і характер мислення кожної людини. К. Юнг пов’язує процес утворення етносів з архетипами колективного несвідомого. «Архетип позначає суть, форму і спосіб зв’язку наслідуваних несвідомих прототипів і структур психіки, що переходять із покоління в покоління. Архетипи забезпечують основу поведінки, структурування особистості, розуміння світу, властиве тій чи іншій етнічній групі, внутрішню єдність і взаємозв’язок культури і взаєморозуміння. Архетипи утворюють свого роду загальні апріорні, психічні і поведінкові програми. Прототипи, структурні елементи психіки є свого роду зразками поводження, мислення, бачення світу, складаючи особливості поведінки, мислення і бачення світу окремої етнічної групи» [1, с. 48].

В роботі «Теорія біополів» дослідник Л. Гумільов в стверджує, що «у представників одного етносу коливання біополів налаштовані однаково, в унісон. Це притягує членів однотипного етносу один до одного».

На життєвій важливості символів (Мати-Земля, Дитя, Бог) та міфів у інтеграції суспільства неодноразово наголошував ще Е. Еріксон у своїй праці «Дитинство і суспільство» (« Childhood and Society ») [4, с. 345].

Генетичний фактор у формуванні менталітету визнають і інші науковці. Так у своїх працях з цього приводу науковець П. Сорокін пише, що «Картина світу, яка наслідувана від попередніх поколінь, формує людську поведінку. Кожне наступне покоління стає неминучим спадкоємцем попереднього, … нами керують мертві» [5, с. 175], тобто усі наступні покоління, пов’язані з попередніми.

Інший погляд висловлює І. Б. Стадник. Вона розглядає ментальність, як усвідомлену систему символів, що формуються в рамках кожної даної культурно-історичної епохи і закріплюються у свідомості в процесі спілкування з собі подібними. «Зміст її міститься в когнітивній сфері та визначається насамперед тими знаннями, якими володіє дана спільнота, разом із віруваннями, утворюючи уявлення про навколишній світ, задаючи разом із домінуючими потребами та архетипами колективного несвідомого, ієрархію цінностей, яка є характеристикою даної спільноти» – пише І. Б. Стадник [3, с. 15].

Базуючись та тому, що серцевиною національної ментальності є духовна культура народу, її складники – це мова, фольклор, звичаї, традиції, література, мистецтво, релігія, філософія. Деякі дослідники саме мову вважають визначальним чинником формування ментальності народу. Велика кількість праць (у тому числі й експериментальних), які дозволяють робити серйозні висновки про своєрідність тієї чи тієї ментальності, написані лінгвістами та психолінгвістами .

На думку В. фон Гумбольдта, мова – «це об’єднана духовна енергія народу, прекрасно втілена в певних звуках; у такому вигляді і через взаємозв’язок своїх звуків вона зрозуміла всім мовцям і збуджує в них приблизно однаково енергію. Різні мови – це зовсім не різні позначення однієї і тієї ж речі, а різне бачення її. Мова – це ієрогліфи, за допомогою яких людина відображає світ і своє уявлення про нього; при тому світ і уявлення, постійно творячи картину за законами подібності, залишаються в цілому незмінними, мови самі собою розвиваються, ускладнюються, розширюються. Мова завжди втілює в собі своєрідність цілого народу» [2, c. 34].

Не тільки мова впливає на менталітет, а й ментальність народу, його світобачення, вдача впливають на своєрідність мови. Звідси розрізнення мов – це передусім розрізнення світоспоглядання. Кожний народ експлікує у мовні формули особливості свого світосприйняття. «Він не тільки «фотографує», інтерпретує світ засобами мовної символіки, а й створює свій ментальний портрет світу. У національній мові є невичерпний арсенал мовних артефактів – образів, символів, знаків, які втілюють у собі результати пізнавальної діяльності всієї етнокультурної спільноти. Національна мова у свій неповторний спосіб інтерпретує різні явища, традиції, звичаї, обряди, спосіб життя, кодує досвід колективно-історичної групи.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що основні риси ментальності будь-якого народу формуються на підставі культурних архетипів під впливом географічних, соціально-історичних, релігійних та ідеологічних чинників.