Прасюк О. В.

Національний університет «Острозька академія», Україна

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Вивчаючи громадську думку, слід брати до уваги той факт, що громадська думка постає як така тільки після встановлення індивідуальних думок респондентів, адже, як слушно вказує відомий український соціолог О.   І. Вишняк в спеціально присвяченій цій проблемі статті «Технологія та результати досліджень громадської думки», «громадську думку (громадські опінії ), на відміну від індивідуальних опіній та ставлень, опитувати взагалі неможливо»   [1].   Громадську думку опитати неможливо, бо вона не відповідає. Відповідають респонденти на запитання анкети, а на основі їх відповідей за певними методологічними принципами соціологи вивчають громадську думку.  

Таким чином, проблема ідентифікації громадської думки має два ключові аспекти: проблему власне дослідження громадської думки (а саме «польового дослідження» як сукупності методів отримання первинної соціологічної інформації) та проблему її ідентифікації – фактично її раціонального-логічного конструювання на основі процедури аналізу первинних соціологічних даних.

Перший аспект пов’язаний з методами вивчення громадської думки та специфікою масиву даних, якими результує кожен із них. Так, Ю. П.  Сурмін стверджує, що найчастіше при вивченні громадської думки використовують три методи: вибіркове опитування; панельне інтерв’ю та контент-аналіз. Найпопулярнішим дослідник називає метод вибіркового опитування [7, с. 38]. На таку тенденцію вказує і В. Л.  Оссовський , пояснюючи таку диспропорційність використання соціологічних методів «ілюзорною простотою організації і проведення анкетних опитувань та інтерв’ю, прагненням догодити соціальному замовнику» [3, с. 7].

Американські дослідники Д.  Мангейм та Р. Річ вказують на п’ять типів первинної соціологічної   інформації, яку можна отримати завдяки вибірковому опитуванню (цілком очевидно, що ці ідеї вчених можливо, хоча й з певними методологічними застереженнями, екстраполювати і на інші види соціологічних досліджень): 1) факти, знання; 2) думки; 3) ставлення, 4)   установки 5) поведінкові звіти респондентів. На думку науковців вибіркове опитування є оптимальним для вивчення думок, ставлень та знань [2, с. 183–184], а саме такі відомості цікавлять дослідника громадської думки. При цьому створення інструментарію для дослідження громадської думки потребує особливої уваги до структури та формулювання запитань, порядку розміщення варіантів відповідей, лінгвістичному виконанні опитувальника [ 8 , p. 179].

Другий етап дослідження громадської думки передбачає власне її ідентифікацію, тобто конструювання на основі відповідей респондентів, що задовольняють критеріям включення до суб’єкта громадської думки. Зазвичай для цієї мети використовують інкорпоровану на етапі розробки інструментарію дослідження так звану «лійку Геллапа » (або   quintamensional questionnaire design ), що дозволяє з’ясувати зацікавленість респондента в предметі дослідження, його поінформованість щодо неї, співвідношення раціональних та емоційних оцінок проблеми, стабільність позиції респондента щодо проблеми [ 8 , p. 300].

В. Л. Оссовський у книзі «Громадська думка: спроба соціологічної інтерпретації» та низці статей, що вже стали класичним здобутком української соціології громадської думки, чітко розділив два підходи до вивчення громадської думки: полстерівський та соціологічний, – що відрізняються концепціями громадської думки та стилями її дослідження [ 4 , с. 212]. Полстерівський підхід базується на агрегатному механістичному розумінні громадської думки як «певної суми індивідуальних думок, серед яких містяться, а може й ні, суб’єкти громадської думки» [ 5 , с. 29]. Соціологічна концепція громадської думки передбачає відбір з усієї множини опитаних респондентів щодо певної соціально значимої проблеми саме тих, що дійсно володіє достатнім рівнем поінформованості, компетентності та включеності , щоб вважатися суб’єктом-носієм громадської думки [ 5 , с. 43].

Втім точка зору В. Л. Оссовського зазнає критики з боку О. І.  Вишняка , який вказує на тотожність полстерівського та соціологічного підходів в отриманні різних видів первинної соціологічної інформації (зокрема, фактів, звітів про поведінку, установок-преференцій). При цьому громадську думку («громадські опінії »), на думку вченого, опитувати неможливо, «її можна тільки досліджувати, як вивчають живі та неживі об’єкти, реальні та віртуальні» [1].

Отже, очевидним є кількісне переважання вибіркових соціологічних опитувань серед інших сучасних методів вивчення громадської думки, оскільки вони дозволяють відносно швидко отримати повну достовірну первинну соціологічну інформацію, яка стає основою інформаційно-аналітичної роботи, прогнозування суспільно-політичних процесів, ретранслюється мас-медіа, безпосередньо трансформуючи політичне поле суспільства.

Список використаних джерел:

1.              Вишняк О. Технологія та результати дослідження громадської думки [Електронний ресурс] / О. Вишняк // Політичний менеджмент. – 2003. – № 1. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=13&c=61

2.              Мангейм Дж. Б. Политология : методы исследования / Дж. Б.  Мангейм , Р. К.  Рич . – М.: Весь Мир, 1997. – 544 с.

3.              Оссовский В. Л. Проблема идентификации общественного мнения / В. Л. Оссовський // Социологические исследования ; Российская академия наук; голов . ред. Ж. Т.  Тощенко . – 1999. – № 10. – С. 7–16.

4.              Оссовський В. Полінг versus соціологічне дослідження громадської опінії / В.  Оссовський // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – К., 2002. – № 4. – С. 207–215.

5.              Оссовський В. Л. Громадська думка: спроба соціологічної інтерпретації / В. Л.  Оссовський ; НАН України. Ін-т соціол . – К.: Ін-т соціол . НАН України, 1999. – 137 с. – Бібліогр .: С. 128–136.  

6.              Оссовський В. Л. Соціологія громадської думки / В. Л.  Оссовський . – К.: Фоліант; Стилос , 2005. – 186 с.

7.              Сурмін Ю. П. Теорія громадської думки / Сурмін Ю. П. – К.: МАУП, 1999. – 72 с.: іл. – Бібліогр .: С. 67–68.

8.              Surveying Subjective Phenomena / ed . by C. F.  Turner ,   E.  Martin . – New York : Russell Sage Foundation , 1984. –   V. 2. – 617 p.