К. е. н. Стрижеус Л. В., к. е. н. Тендюк А. О.

Луцький національний технічний університет, Україна

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Для України вимогою часу є екологізація економічного розвитку. Так, за даними Мінприроди України, середньорічні втрати ВВП внаслідок погіршення стану довкілля становлять 10–15 , а за оцінками Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія), рівень екологічного збитку в Україні є одним з найвищих у світі – 15–20 ВВП. Ресурсоємність вітчизняної економіки утричі перевищує світовий рівень; технічна база суспільного виробництва та інфраструктурного комплексу зношується катастрофічними темпами, що призводить до зниження рівня техногенно-екологічної безпеки, Стратегічними напрямками розвитку економіки України передбачено нарощування потужностей та обсягів випуску сировинних, енерго- і матеріалоємних галузей, особливо екологічно шкідливих (металургія, хімічна, нафтохімічна промисловості); зростання експорту сировинних ресурсів. Відповідно, для нашої держави імплементація принципів, інструментів та механізмів екологічного менеджменту у господарську практику, їх інтеграція до стратегії та політики розвитку держави є нагальної потребою, яка потребує консолідації зусиль науковців, управлінського апарату та фахівців-практиків, з метою формування, обґрунтування та запровадження дієвих засобів гарантування екологічної безпеки розвитку держави. Саме на досягнення такої мети орієнтований екологічний менеджмент.

В Україні реально діючими є лише окремі механізми та інструменти екологічного менеджменту:

- сформований каркас екологічного законодавства;

- встановлені нормативи плати і ліміти використання природних ресурсів;

- діє система зборів з підприємств за використання природних ресурсів у межах та понад встановлені ліміти;

- сформована система зборів за викиди, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів;

- відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля;

- встановлено порядок формування та використання фондів охорони навколишнього середовища;

- запроваджено систему екологічної експертизи, стандартизації, сертифікації та екологічного аудиту.

Нажаль, навіть реально імплементовані у господарську практику інструменти та механізми не забезпечують реалізацію необхідних функцій екологічного управління. Зокрема, існуючий механізм фінансування природоохоронних заходів в Україні спрацьовує у такий спосіб, що підприємствам вигідніше платити екологічні платежі, ніж фінансувати природоохоронні заходи та впроваджувати екологобезпечні методи господарювання, платежі за спеціальне використання природних ресурсів та забруднення довкілля включаються до собівартості продукції, а отже оплачуються споживачами. Це пов’язано з існуванням ряду суттєвих недоліків та проблемних моментів, які стримують реальне досягнення цілей екологічного менеджменту. Серед найважливіших із них потрібно назвати:

- відсутність інтеграції екологічного імперативу до стратегії та політики розвитку держави та регіонів;

- порушення базових принципів екологічного менеджменту, зокрема щодо механізмів інтерналізації зовнішніх негативних екологічних ефектів, принципу «забруднювач сплачує».

- відсутність впроваджених у практику господарювання стимулюючих механізмів екологічного менеджменту; не діє системи екологічного пільгового оподаткування та кредитування;

- фінансове забезпечення вирішення екологічних проблем як правило здійснюється з залишковим принципом, в основному за рахунок власних коштів підприємств. Така ситуація ускладнює можливості концентрації фінансових ресурсів на вирішення пріоритетних екологічних проблем територіальних утворень.

- практично відсутня практика використання гнучких економічних інструментів (таких як механізми спільного фінансування, добровільні екологічні угоди та інші;

- відсутність практики використання коштів що надходять за спеціальне використання природних ресурсів на природоохоронні цілі (зокрема, у ст. 46 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено необхідність спрямування такого роду надходжень на природоохоронні цілі, тоді як на практиці спостерігається їх зарахування безпосередньо у дохідну частину бюджету та використання на соціальні потреби);

Для удосконалення економічних механізмів та інструментів екологічного менеджменту необхідно:

- диференціювати плату за класами небезпеки речовини, заборонити викиди (скиди) токсичних речовин, паралельно надавши можливість (кредити, зменшення збору за забруднення довкілля тощо) модернізувати виробництва, вдосконалити технології;

- науково обґрунтувати, узгодити із законами і нормативами залежність величини плати за забруднення від величини загальних витрат підприємства природокористувача на скорочення забруднень;

- збір за лімітне і надлімітне забруднення справляти з прибутку, який залишається у природокористувача, та проводити його індексацію;

-зараховувати кошти, які підприємство витрачає на природоохоронні заходи, як платежі за забруднення довкілля (це повинно забезпечити економію свіжої води, зменшити відходи);

-на рівні закону встановити відсотки відрахувань за користування ресурсами довкілля регіону для місцевого бюджету (наприклад, зменшити плату за електроенергію для населення, що проживає біля атомних електростанцій за рахунок її прибутків у якості плати за екологічні ризики);

-створювати екологічні фонди і підвищувати їх дієвість;

-виділяти кредити (у т. ч. з екологічних фондів) на стабілізацію якості навколишнього природного середовища;

-вдаватися до екологічної експертизи (громадської і державної) природоохоронних заходів, що субсидуються за рахунок коштів екологічних фондів (публікації у засобах масової інформації);

-проводити розрахунок штрафів із урахуванням економічних збитків внаслідок завдання шкоди довкіллю;

-встановити розміри штрафів за порушення встановлених норм забруднення у розмірах, що значно перевищують норми плати за шкідливі викиди (наприклад, у Польщі сума штрафів за викиди забруднюючих речовин у 10 разів перевищує суму плати за забруднення) і спрямовувати їх тільки на вирішення екологічних проблем;

-запровадити пільговий режим прискореної амортизації для очисних споруд, екотехнологій, устаткування;

-запровадити гнучкі екологічні податки (наприклад, додаткового екологічного податку на енергоємну продукцію, на пакувальні матеріали);

-диференціювати ціни на екологічно чисту та екологічно брудну продукцію;

-враховувати всі діючі положення та зміни і доповнення до них при розробленні нових законопроектів, кодексів, нормативних документів;

-створення юридичних, податкових умов та консалтингового обслуговування розвитку проектів спільного впровадження в рамках Кіотсього протоколу РКЗК, ратифікованого Україною у 2004 році, підвищення рівня поінформованості юридичних осіб щодо такого додаткового джерела фінансування заходів по модернізації виробничих потужностей та зниження енергоємності виробництв. Так, за даними Державного агентства екологічних інвестицій в Україні станом на 01.04.2011 року отримано 209 листів-підтримки за проектами спільного провадження, при цьому у світі введено в обіг 43 млн ОСВ, з яки близько 40 складають українські ОСВ.

Перспективним, на сучасному етапі є застосування інструментів морально-етичного впливу та переконання, що об’єднує екологічну освіту, екологічне виховання, доступність інформації та громадський тиск (зокрема в рамках ратифікованої Україною Орхуської конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань що стосуються навколишнього середовища, потрібно налагодити механізми, які підвищать рівень доступу до інформації та забезпечать долучення громадськості до прийняття управлінських рішень щодо екологізації економічного розвитку.