Шаповал Я. К.
Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, м. Київ
ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ЕКОНОМІЧНУ СТРАТИФІКАЦІЮ НАСЕЛЕННЯ КРАЇНИ
Під економічною стратифікацією будемо мати на увазі процес ранжування суспільства за доходами. Економічна стратифікація населення не є проблемою, притаманною виключно Україні. На неприйнятно високому рівні залишається нерівність в інших країнах світу. Коефіцієнт Джині в глобальному масштабі становить 0,70. Незважаючи на те, що в останнє десятиліття спостерігалося невелике зниження цього показника у зв’язку з повільним зростанням чисельності середнього класу в країнах, що розвиваються, світова економічна криза негативно впливає на рівень доходів середнього класу і малозабезпечених верств населення в багатьох країнах [1].
Процеси економічної стратифікації впливають на економічний розвиток суспільства. Причому характер цього впливу досі не можна оцінити однозначно. Можемо лише припустити, що він залежить від комплексної дії багатьох чинників, поєднання яких для кожної країни є суто індивідуальним.
Натомість, беззаперечним є факт, що надмірна економічна стратифікація може нести в собі загрози для соціально-економічного стану країни. Отже, нагальною необхідністю для економічної науки є виявлення та ідентифікація цих загроз, аналіз їх впливу та розробка заходів щодо його (впливу) знешкодження, або, принаймні, мінімізації.
Разом з тим, окремий інтерес для сучасних дослідників являє інша світова тенденція, яка набуває все більших масштабів. Йдеться про глобалізацію світового господарського простору, тобто процес стирання економічних кордонів національної держави, інтернаціоналізацію внутрішнього ринку та інтеграцію його до світових ринків.
Наразі глобалізація є визначальною тенденцією світового господарства, яка впливає на усі без винятку сторони суспільного буття: економіку, політику, культуру тощо. До цього процесу тією чи іншою мірою залучені майже усі країни світу, і Україна також не є виключенням.
Вплив глобалізаційних процесів на економічну стратифікацію населення окремої країни досі не досліджено. Наприклад, В. Ю. Саприкіна вважає, що: «Суперечки з приводу глобалізації зосереджені в основному на тому, чи підсилює вона нерівність між багатими і бідними чи ні. На наш погляд, соціально-економічна нерівність не є прямим наслідком глобалізації. Дійсно, багаті стали жити багатше, проте й бідні збільшили свій добробут. Бідні країни використовують знання і технології багатших держав. Більша нерівність сприяє тому, що суспільство підтримує, наприклад, продовольчі програми для тих, хто стоїть нижче на соціальній щаблі <…>. Багаті країни вкладають величезні кошти в медицину і мають можливість досліджувати і розвивати нові технології в діагностуванні важких захворювань, наприклад раку. Всі ці розробки вимагають величезних грошових вливань, що не під силу менш розвиненим країнам» [2, с. 11].
Опосередкованим підтвердженням цієї тези є думка А. Дунської та С. Костюка, які вважають, що «…вплив глобалізації на національну економіку досить складний та суперечливий. Існують як позитивні, так і негативні сторони» [3].
Проте, на думку О. Євтушенко та Н. Громадської: «В умовах глобалізації все більше обмежуються можливості національних держав як суб’єктів міжнародних економічних та політичних відносин. Саме тому для сучасної України найбільш складним питанням є «пошук принципів та механізмів налагодження взаємозв’язків із глобальним світом, що тим самим дозволить чітко визначити її місце та роль у загальносвітовому просторі», інакше Україна «може лишитись пасивним об’єктом для реалізації глобальної політики не лише розвинених країн світу, але і тих, які їх наздоганяють» [4, с. 61].
Хоча протягом більшої частини ХХ століття майнова нерівність в межах західного світу впевнено скорочувалася (з початку 30-х до середини 70-х частка національного багатства, що належала одному відсотку найбільш заможних сімей, знизилася в США з 30 до 18 , у Великобританії – з 60 до 29 , у Франції – з 58 до 24 тощо, в останні 30 років в усіх без винятку країнах Заходу тенденція змінилася на протилежну. У 1989–1997 роках доходи одного відсотка громадян США, що становить найбагатшу частина суспільства, зростали в середньому на 10 щорічно. У цей же період доходи найменш забезпечених 20 зростали не більше ніж на 0,1 на рік. До 1981-го року згаданий один відсоток американського населення збільшив свою частку в національному багатстві до 24 , до 1984-го – до 30 , а до середини 90-х років – до 39 , повернувши її до рівня початку ХХ століття. Виходячи з уявлень про провідну роль Заходу в глобалізованій економіці, слід вважати, що саме ці тенденції нарощування нерівності в розвинених країнах і є основною передумовою зростання нерівності у всесвітньому масштабі [5].
В умовах глобалізації світу розвиток країн стає всі більш нерівномірним, те ж саме відбувається і з людьми. Дослідники відмічають, що «світова економіка все більше поляризується, економічна активність і відповідні прибутки концентруються у трьох десятках ключових країн, переважним чином членів Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Приєднання до світової ринкової системи постсоціалістичних країн, а також відсталих країн, не покращило їх економічне становище, а лише збільшило маргінальність». У сучасних умовах очікується, що «маргіналізація бідних країн і незаможного населення буде набирати обертів, якщо не будуть створені адекватні регулятивні норми і механізми управління глобалізаційними процесами» [4, с. 62].
Небезпека розподілу світу внаслідок глобалізації на зони процвітання та занепаду підсилює низку загроз глобального масштабу, серед яких – нелегальна міграція, транснаціональна злочинність, тероризм тощо. Надмірна бідність та поляризація суспільства спонукають політиків бідних країн до пошуку штучних шляхів зниження суспільної напруги – пошук внутрішніх та зовнішніх ворогів, недружня політика до сусідніх (і не тільки) держав, підтримка тероризму тощо.
Іншими словами, вплив глобалізації на економіки окремих країн не досліджено, але вже зараз ясно, що внаслідок глобалізації світ поляризується, а для країн, що не входять до переліку розвинутих, існує небезпека відставання в економічному розвитку та інших негативних наслідків. Деякі вітчизняні дослідники прямо вказують на ймовірність такого сценарію для України.
Значне зростання економічної нерівності, уособлення багатства погіршує можливості для виживання нижчих верств населення. Відбувається процес зростання соціальних проблем, зростає безробіття, знижуються доходи, відсутні фінансові можливості для отримання освіти, придбання житла тощо. Розуміючи небезпеку такої ситуації розвинені країни починають проводити таку політику (вирівнювання доходів, скорочення безробіття, соціальна допомога тощо), щоб скоротити розрив у рівні життя між вищими і нижчими верствами суспільства, зняти соціальну напругу у суспільстві. В той же час у бідних країнах відбувається зниження рівня життя, що призводить до політичної нестабільності, зростання організованої злочинності, корупції, поширення соціальних хвороб [4, с. 62].
Аналогічної думки дотримується авторський колектив під керівництвом Е. Лібанової: «Процеси інтеграції світової економічної системи насправді розділили світ на учасників цих процесів та аутсайдерів, на одержувачів вигід глобалізації та іншу частину людства, що живе в глобалізаційній ізоляції в умовах нездатності брати участь в процесах інтеграції. У результаті глобалізації посилилися тенденції економічної і соціальної нерівності та сегментації, що були зумовлені динамічним розвитком процесів фінансизації глобальної економіки. Як свідчать останні дослідження, економічне зростання може супроводжуватися зниженням, зростанням або консервацією нерівності» [6, с. 32].
Україна, як й інші держави, що розвиваються, опинилася на сьогодні у сфері інтересів розвинутих країн світу переважно як потенційний ринок збуту для товарів кінцевого призначення, постачальник сировини та напівфабрикатів, виробництво яких супроводжується екологічним забрудненням навколишнього середовища. Така ніша на міжнародних ринках спричинює і економічне відставання України від стандартів розвинутих країн світу. Отже, можна вважати, що глобалізація в її нинішній формі більше відповідає інтересам розвинених держав [4, с. 62].
Отже, глобалізація є доволі неоднозначним явищем нашого сьогодення. Поруч з беззаперечними перевагами, вона несе з собою також цілу низку небезпек, зокрема, економічного характеру, основними з яких є: нерівномірність розподілу благ між країнами-учасницями процесу, деіндустріалізація економік, збільшення розриву у рівнях заробітних плат між кваліфікованими та некваліфікованими працівниками, міграція виробництва залежно від вартості робочої сили та негативний вплив на зайнятість.
Виходячи з вищенаведеного, можна констатувати, що економічна стратифікація населення є багатогранним явищем, оцінка якого залежить від конкретних умов, що склались зсередини кожної країни. Але в якості припущення можна стверджувати, що надмірна економічна стратифікація шкодить сталому економічному розвитку, гальмуючи його за рахунок зниження продуктивності праці, незначних обсягів інвестування та негативних соціальних наслідків.
З іншого боку, глобалізаційні процеси впливають на економічне становище конкретної країни також доволі неоднозначно. В цілому дослідники доходять думки, що глобалізація є більш вигідною для розвинених країн, які є «локомотивом» цього процесу. Натомість, вплив глобалізації на країни з транзитивнимиекономіками, до яких відноситься й України, є не таким позитивним. Існує велика ймовірність того, що завдяки надлишковій інтеграції в світові економічні процеси, економічна стратифікація країн, що розвиваються, лише підвищується.
Отже, доходимо певного парадоксу: глобалізаційні процеси, що в цілому розцінюються економістами як позитивне явище, здатні збільшувати економічну стратифікацію зсередини окремих країн. Своєю чергою, надлишкова економічна стратифікація здатна гальмувати соціально-економічний розвиток країни. Це означає, що надмірне залучення країни у світові економічні процеси може зашкодити національним економічним процесам. Якщо це дійсно так, тоді перед дослідниками постає три питання:
1. Яким є оптимальний ступень залучення країни в світові інтеграційні процеси з огляду на внутрішню економічну стратифікацію?
2. Які зовнішні чинники, пов’язані з міжнародним розподілом праці, впливають на внутрішню економічну стратифікацію?
3. Чи можна регулювати вплив цих чинників на внутрішню економічну стратифікацію?
Відповіді на ці питання є надзвичайно важливими, оскільки проблема економічної стратифікації суспільства виходить за рамки суто економічної проблематики. Вона є складником загального комплексу ризиків, що загрожують людству на сучасному етапі розвитку. Зокрема, йдеться про збереження довкілля, військові загрози, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, здоров’я нації, техногенні фактори тощо. Знешкодження цих ризиків можливе виключно за умови не просто врахування соціального аспекту глобалізації, а виведення його на перший план, ґрунтуючись на принципах співробітництва та взаємодопомоги в інтересах усього людства.
Список використаних джерел:
1. Предложения «Гражданской двадцатки» по обеспечению уверенного, устойчивого, сбалансированного и инклюзивного роста: проект доклада. – М.: Логос, 2013. – 72 с.
2. Сапрыкина В. Ю. Глобализация мировой экономики и социально-экономическое неравенство / В. Ю. Сапрыкина // Российское предпринимательство. – 2011. – № 8, Вып. 1 (189). – C. 10–16.
3. Дунська А. Р. «Вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на рівень економічного розвитку України» / А. Р. Дунська, С. О. Костюк [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.esteticamente.ru/e-journals/PSPE/2008-3/Dunska_308.htm
2. Євтушенко О. Н. Соціальна стратифікація в умовах глобалізації сучасного світу / О. Н. Євтушенко, Н. А. Громадська // Наукові праці. Державне управління. – Вип. 182. – Т. 194. – С. 60–64.
3. Иноземцев В. Глобальность и неравенство: что – причина, что – следстваие? / В. Иноземцев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/number/n_448
4. Сталий людський розвиток: забезпечення справедливості: Національна доповідь / кер. авт. колективу Е. М. Лібанова / Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи. – Умань: Візаві, 2012. – 412 с.