V Международная научно-практическая конференция молодых ученых и студентов «Стратегия экономического развития стран в условиях глобализации» (14 февраля 2014 года)

К. е. н. Чабаненко Ж. М., Пилипенко А. О.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара

КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА У ГАЛУЗІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Підвищення рівня конкурентоспроможності малих підприємств в умовах нестримного розвитку національної економіки пов`язана, насамперед, з розробкою ефективного механізму його управління. Ключовими факторами успіху малого підприємства у конкурентній боротьбі в умовах змінного зовнішнього середовища є завоювання і утримання конкурентних переваг.

Термін «конкуренція» походить від латинського слова concurrere, що означає «зіштовхуюсь». Конкурентоспроможність – це реальна і потенційна можливості підприємств в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти та реалізовувати товари, що за ціновими та неціновими характеристиками є привабливішими для споживачів, ніж товари їхніх конкурентів [1, с. 17]. На думку економіста М. Шаркаді уніфікованої методики оцінки конкурентоспроможності підприємства не існує. Тому, виникає необхідність у вивченні теоретичних підходів до виявлення конкурентних переваг на підприємствах та визначенні конкурентних переваг, що впливають на конкурентоспроможність підприємств.

Конкурентна перевага – наявність у системі якої-небудь ексклюзивної цінності, що дає їй переваги перед конкурентами. М. Портер пише в своїй книзі: «Конкурентні переваги по суті виникають з тієї вартості, яку компанія здатна створити для своїх споживачів і яка перевищує витрати по її створенню. Вартість – це те, що покупці готові оплачувати». Ж. Ламбен визначає конкурентну перевагу як «характеристики, властивості товару або марці, які створюють для фірми певну перевагу над своїми прямими конкурентами.».

П. Завьялов приводить найбільш загальне трактування конкурентних переваг, під якими розуміються «якості, які відсутні або менш виражені у суперників».

Головною вимогою є те, що відмінність від конкурентів повинна бути реальною, виразною, суттєвою.

На нашу думку, для малих підприємств найважливішою цінністю є інтелектуальні ресурси. В умовах жорсткої конкуренції дуже важливим є вміння зайняти своє місце на ринку. Мале підприємство повинно мати гнучку систему управління, яка швидко пристосовується до змін у зовнішньому середовищі, тому необхідні кваліфіковані та талановиті працівники, які можуть швидко знаходити вихід із кризових ситуацій.

Для суб’єктів малого підприємництва важливо мати стійке коло покупців, для цього продукція підприємства має володіти особливими характеристиками. Ці характеристики і є конкурентними перевагами, саме цього підприємства. Менеджери повинні слідкувати за тенденціями на ринку та за попитом споживачів і саме виходячи з цього формувати свої конкурентні переваги.

В останній час споживачі турбуються про екологічність продуктів харчування. Невеликі підприємства, та навіть приватні особи керуються цією тенденцією і з легкістю здобувають собі частку покупців які турбуються про склад сировини з якої була виготовлена продукція. Також вони прагнуть перейти до більш великих масштабів виробництва, бо всі популярні тенденції мають великий шанс для подальшого розвитку. Завдяки вірним діям менеджера тенденції можуть розвитися у потребу багатьох покупців.

Звісно потреби споживачів не єдине на що потрібно звернути увагу, також важливими є дії конкурентів та держави. Для малих підприємств з 2012 року затверджені нові вимоги спрощеної системи обліку та оподаткування. Існують шість груп платників єдиного податку, найвища ставка 7  від доходу для платників ПДВ та 10 від доходу для не платників ПДВ [2].

В 2007–2013 рр. у харчовій промисловості не відбувалось зростання об’ємів виробництва. Так у 2007 році індекс виробництва становив 107,5 , а вже у 2008 році він становив 97,9 під впливом світової фінансової кризи; у 2012 – 101 , наприкінці 2013 року 94,1 [3].

Експорт харчової та переробної галузі складає майже чверть всього експорту країни. Це найбільший рівень з-поміж країн-сусідів. Імпорт галузі знаходиться на рівні 10 від сукупного імпорту країни.

Відбулося зростання на 18,3 експорту харчової промисловості у 2012 році. При цьому частка продукції харчової та переробної промисловості узагальному експорті продукції АПК становила близько 50 , тобто 8,8 мільярда доларів.

Зростання попиту на зовнішніх ринках є індикатором підвищення конкурентоздатності харчових продуктів від українського виробника.

У м’ясопереробній галузі залишається велика кількість проблем у діяльності суб’єктів малого підприємництва. Проведені соціологічні дослідження серед керівників та менеджерів м’ясопереробних підприємств дозволили встановити основні їх проблеми: нестабільність закупівельних цін на продукцію; скорочення поголів’я худоби та птиці; скорочення експорту м’ясної продукції через різні вимоги контролю безпеки з боку Росії та країн ЄС; недосконалість податкового механізму та недостатність державної підтримки; погіршення забезпечення матеріально-технічними ресурсами; зниження трудової активності працівників через низьку оплату праці; спад платоспроможності населення [4].

Харчова промисловість є однією із провідних галузей вітчизняної економіки, потреба у продуктах харчування буде існувати завжди, тому малі підприємства можуть бути конкурентоспроможними, завдяки спробі ліквідації з основних проблем та використати конкурентні переваги своєї фірми.

Список використаних джерел:

1. Павлова В. А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення: монографія / В. А. Павлова. – Дніпропетровськ: Вид-во ДУЕП, 2006. – 276 с.

2. Єдиний податок. Консультації у спецвипуску // «Все про бухгалтерський облік». – 2012. –№ 9. – 26 жовт.

3. Інформація Держстату України «Індекси промислової продукції» (2000–2012 рр.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

4. Грибан Н. Г. Проблеми та перспективи розвитку м’ясопереробної галузі аграрного сектора / Н. Г. Грибан // Економіка управління підприємствами, галузями, національними господарствами. Вісник КрНУ імені М. Остроградського. – 2013. – Вип. 2/2013 (79). – С. 159–164.