К. т. н. Гончаров Ю. О.
Донецький державний університет управління, Україна
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
В умовах сучасних змін, що відбуваються в економіці України, особливо актуальною є задача побудови фінансового плану інвестиції. Для забезпеченняфінансово-господарської рівноваги в кожному часовому відрізку витрати протиставляються доходам. Інвестиційна діяльність включає сукупність дій, спрямованих на підготування і здійснення окремих інвестиційних процесів, що представляють реалізацію інвестиційних проектів. Тому побудова діючого механізму управління потребує вивчення схеми окремого інвестиційного процесу.
Проаналізувавши послідовність здійснення процесу, дослідженого вченими В. О. Онищенко та В. І. Пазинич [1], І. В. Петенко [2], Ф. Ю. Поклонським [3], А. А. Трифіловою [4], можна відзначити, що здійснення інвестиції як виплату фінансових коштів у вигляді інвестиційних витрат і одержання доходів, досліджено ще недостатньою. Тому питання структури витрат, доходів та ефективності інвестиції потребує подальшого розгляду.
Спираючись на висновки вченого Ф. Ю. Поклонського [3, c. 16], що витрати по інвестиції включають витрати на придбання об’єкта і поточні витрати по експлуатації, вони є найбільше важливою статтею витрат інвестиційного процесу як за часом здійснення так і по розміру. Витрати на придбання – одночасні витрати, що здійснюються на початку інвестиційного періоду й обумовлюють наступні надходження доходів і витрат. При визначенні розміру витрат на придбання, крім прямої вартості інвестиційного об’єкта, необхідно враховувати супутні капітальні вкладення. Поточні витрати – періодично повторювані витрати призначені для компенсації споживаних ресурсів у процесі використання інвестиційного об’єкта, що здійснюються на весь життєвий цикл інвестиції з урахуванням характеру зміни окремих видів витрат.
До доходів інвестиції Н. І. Норіцина [5, с. 160] відносить два компоненти: доходи від реалізації створюваної продукції або послуг (поточні доходи); доход від ліквідації інвестиційного об’єкта. Тому розрахунок розмірів поточних прибутків від інвестування коштів пов’язаний із проблемою маркетингового дослідження ринку: конкурентів, політики цін, кількості потенційних покупців, споживчих властивостей товарів.
Кожний платіж здійснюється у певній точці часу і спричиняє за собою певні наслідки в наступних часових періодах. Тому для кінцевих результатів розрахунку важливі не тільки абсолютні величини доходів і витрат, але і терміни їхнього здійснення. Загальний платіжний процес інвестиції можна представити на основі поточних платежів, підсумкових поточних платежів, накопичувального потоку платежів. У якості відрізка часу враховується, як правило, рік і всі платежі умовно розглядаються на момент початку або закінчення року. При цьому в літературі розрізняють два пункти часу: розрахунковий (калькуляційний) та пункт здійснення платежів [4].
Складання фінансового плану є завершальним етапом економічних розрахунків інвестиційного проекту. Фінансовий план інвестиції являє собою спеціальний метод, за допомогою якого враховується потреба у фінансових коштах і в залежності від умов їх одержання та прибутковості розраховується ефективність проекту.
Складання фінансового плану характеризується рядом особливостей:
1. Фінансовий план будується виходячи з того, що всі платежі здійснюються в кінці розрахункового періоду, прийнятого за одиницю часу, найчастіше в якості розрахункового періоду приймається один рік, може використовуватися квартал, місяць. Винятком із загальної структури платежів є точка інвестування. В цьому періоді відображається наявний стартовий власний капітал, який можна вкласти в інвестиції без попереднього кредитування і фінансових вкладень.
2. Всі платежі повинні здійснюватися при дотриманні умови фінансово-господарської рівноваги надходжень та витрат у кожному розрахунковому періоді та пункті інвестування. У тому випадку, коли виплати в певному періоді перевищують надходження, фінансовий баланс забезпечується отриманням кредиту, який в наступному періоді повинен бути повернений з урахуванням нарахованих відсотків. Якщо доходи перевищують витрати, надлишки укладаються у вигляді додаткових фінансових інвестицій. Більше простим випадком додаткових фінансових інвестицій є вкладення вільних коштів на депозитний рахунок.
3. Метою упорядкування фінансового плану є визначення кінцевої вартості капіталу. Цей показник визначається в кінці кожного розрахункового періоду. При цьому вимога фінансової рівноваги у всіх періодах включно обумовлює нульове значення кінцевої вартості капіталу. В кінці загального планового періоду, закладеного в фінансовому плані, визначається підсумкове значення кінцевої вартості капіталу.
4. Критерій оцінки інвестиції залежить від поставленої мети. У загальному вигляді в якості цілей можна визначити нагромадження або споживання. У першому випадку критерієм є максимум вартості майна, у другому максимум коштів, вилучених на споживання.
5. Всі платіжні процеси одного періоду t за умовами фінансування можна пояснити через п’ять видів платежів: ВК – наявний у точці інвестування власний капітал; ПР – платіжний ряд матеріальної інвестиції. Цей елемент може приймати як негативні, так і позитивні значення; К – платежі, пов’язані з використанням кредиту; ДФ – платіжний ряд додаткової фінансової інвестиції, який включає тільки дві величини: фінансове вкладення надлишкових коштів і повернення цих коштів із нарахованим процентом; П – платежі, що характеризують річне вилучення коштів з інвестиційного процесу для споживання.
Розглянемо упорядкування фінансового плану на прикладі матеріальної інвестиції з річним потоком платежів: (-10000), 5000, 8000, 3000 при наявному власному стартовому капіталі інвестора 5000 гр. од. та можливостях одержання кредиту під 15 і вкладення коштів на депозит під 10 . Вилучення коштів на споживання не передбачається. Внаслідок розрахунків, наприкінці планового горизонту, рівного трьом рокам, отримана вартість капіталу 10851,25 гр. од. Для ухвалення рішення про доцільність здійснення даної інвестиції необхідно розглянути альтернативні варіанти інвестицій.
У якості альтернатив можна розглядати як матеріальні, так і фінансові інвестиції. Для даного приклада в якості альтернативи приймається вкладення наявного стартового капіталу на депозит на три роки. Використовуючи метод нарахування складних відсотків вартість майна наприкінці третього року буде дорівнює 500 ´1,331 = 665,5 гр. од. Коефіцієнт нарощування вартості капіталу 1,331 визначається для умови нарахування 10 протягом трьох років на основі фінансово-математичних коефіцієнтів динамічних методів.
Таким чином, порівняння кінцевої вартості капіталу матеріальної інвестиції ( ВММ = 10851,25 гр. од.) і кінцевої вартості капіталу альтернативної фінансової інвестиції ( ВМф = 665,5 гр. од.) дозволяє зробити висновок про доцільність здійснення матеріальної інвестиції, тому що ВММ > ВМф.
Висновок. Важливість розробки фінансового плану полягає в необхідності представити достовірну систему даних, що відображають очікувані фінансові результати діяльності фірми. Саме з фінансового плану інвестор дізнається про прибуток, на який він може розраховувати, а позикодавець – про здатність потенційного позичальника обслужити борг.
Список використаних джерел:
1. Онищенко В. О. Методичні підходи до оцінки інноваційного змісту інвестиційних проектів розвитку суб’єктів господарювання / В. О. Онищенко, В. І. Пазинич // Фінанси України. – 2006. – № 7. – С. 30–37.
2. Петенко И. В. Методологические основы инвестиционного развития промышленных предприятий: монография / И. В. Петенко, В. А. Кучер; Донец. гос. ун-т упр. – Донецк: Вебер, 2009. – 722 с.
3. Поклонський Ф. Ю. Державна інноваційна політика та інноваційний розвиток регіону / Ф. Ю. Поклонський, В. В. Дунаєва // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2011. – Вип. 2. – С. 136–140.
4. Трифилова А. А. Оценка эффективности инновационного развития предприятия / А. А. Трифилова. – М.: Финансы и статистика, 2005. – 304 с.
5. Норіцина Н. І. Особливості управління інноваційним розвитком підприємства / Н. І. Норіцина // Вісник ДонНУЕТ. Сер.: Екон. науки. – 2008. – № 4. – С. 159–161.