В. Й. Куценко

ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Актуальність проблеми . На двадцять третьому році ринкових економічних перетворень в Україні проявлена чітка тенденція циклічного функціонування суб’єктів господарювання із затяжними фінансово-економічними кризами та банкрутствами, що стають все більш руйнівними та не прогнозованими.

Аналіз наукових досліджень . Найактуальнішу проблему ХХІ сторіччя – сталого розвитку людства – невпинно досліджують вчені світу: Ґ. Дейлі,Н. Джорджеску-Роген, К. Боулдинг, Хікс-Ліндаль, Медоуз, Д. Л. Медоуз, Й. Рэндерс, В. В. Беренс, Р. Медоуз та ін., зокрема вітчизняні: Л. С. Гринів, В. Я. Шевчук,Б. Коробко, О. Г. Білорус, Ю. М. Мацейко, М. А. Голубець, В. Г. Поліщук, Буркинський Б. В., Степанов В. Н., Харичков С. К., Л. Н. Нємец та ін. Сьогодні сталий розвиток, найчастіше, визначають як «розвиток, що задовольняє матеріальні потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби» [6]. Ставлять цілі високої якості навколишнього середовища, здорової економіки для всіх народів світу, задоволення потреб людей і збереження сталого розвитку протягом тривалого періоду[2]. Більшість учених гармонійний розвиток суспільства, економіки та екології вважаєкерованим[людським розумом]розвитком. Усю надію покладають на фінансовий капітал та найсучасніші інноваційні, інформаційні технології, щоб якнайшвидшезмоделювати можливі загрози, напрями розвитку і спрогнозувати ризики. Багато вчених під сталим розвитком розуміє економічне зростання, тобто забезпечення максимального потоку сукупного доходу(теорія Хікса-Ліндаля) із дотриманням екологічних вимог. Учені марно шукають спроби подолати полісистемні кризи монетарними та інноваційними (технологічними) засобами. На світовому саміті зі сталого розвитку (Саміт Землі 2002, Ріо+10) у Йоганнесбурзі було відзначено, що рішення, прийняті з охорони довкілля і переходу до сталого розвитку, багато в чому виявилися не виконаними. Попри загальне економічне зростання,глобалізаційні процеси, що розвернулися, не принесли істотного поліпшення якості життя для більшої частини людства.

Мета роботи  – встановлення істинної сутності сталого розвитку та розроблення шляхів його розбудови в Україні з метою забезпечення гармонійного, життєдайного домоустрою суспільства, економіки та довкілля. Першоджерелом істинних знань – вищих знань – є Слово Боже, теологія, а основним – духовним методом – дослідження основ господарювання за християнським віровченням є догматизм – інтуїтивний, сердечний метод мислення на основі православних догм (богослов’я) – Істини, яка є безспірною, незмінною за будь-яких умов і яка не потребує доказів. До основних методів дослідження економічних відносин також належать:

– патристика (грець. patros – отець), в основі якої лежать монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм – визнання єдиного, істинного Бога, Його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості;

– класична доксографія – патристична філософська історіографія. Доксографія (др.-грець. δόξα – думка, погляди та γρᾰφή – подання, викладання) – використання світобачення давніх античних філософів-учених для вирішення сучасних проблем життєдіяльності людини та суспільства.

Але такі істинні методи дослідження потребують глибоких духовних знань і неабияких зусиль для реалізації, тому основним способом досягнення мети є катарсис – очищення душі покаянням, співпереживанням та носінням тягот один одного. Саме катарсис дозволяє втілити духовні закони в наше життя та вести ефективну й стабільну господарську діяльність.

Виклад матеріалів дослідження.  Для того, щоб знати вірні засоби забезпечення сталого економічного розвитку, необхідно розуміти істинну (духовну) сутність економіки та її розвитку. За жодної історичної епохи об’єктивного розвитку людства економіка не була визначальною у життєдіяльності більшості людей; праця заради грошей не була самоціллю, сенсом життя людей. У середні віки економіку справедливо називали моральною філософією, себто основою життєдіяльності та життєдайного розвитку. А матеріальне благополуччя та гроші ставали наслідком правильного способу життя, про що й свідчить перше, істинне визначення економіки грецьким філософом Аристотелем: «Економіка (ойкономія) – управління домом заради блага домочадців». «Ойкос» – дім (сім’я, трудовий колектив, господарство, народ); «номос» – звичаї, порядок, закон. Тобто завдання господарювання – труд духовний та фізичний не для особистого збагачення, а на благо близьких та суспільства. Управління економікою країни має бути державним чи суспільним (народним, общинним), тобто істинний сенс економіки – створення вірної (духовної) сім’ї (трудового колективу, народу) задля втілення Слова Божого (духовного закону буття) у життєдіяльність особистості та суспільства.

Мислитель Аристотель, досліджуючи економіку натурального господарства, грошову економіку називав неприродною (по суті – безбожною), вона є предметомхрематистики. Хрематистика (з грец. χρηματιστική – збагачення, «хрема» – володіння, майно) – наука про господарювання заради грошей, прибутку, збагачення через володіння фінансами та майном, в основі якої лежить протиприродна, непродуктивна (фінансова-лихварська та спекулятивна) діяльність із нагромадження грошового і торговельного капіталів (спекулятивна, велика торгівля). Під хрематистикою Аристотель розумів науку про збагачення, мистецтво наживати статки, накопичувати гроші та майно, накопичення багатства як самоціль, як надзавдання, як поклоніння прибутку (ідолу грошей).

Більш-менш натуралістичний спосіб господарювання, який не зазнав суттєвих економічних потрясінь та коливань, домінував до кінця ХVIII ст. З появою капіталізму, перших машин (технічних інновацій) і пристрасті до меркантильних цінностей (влади грошей) з’явилися і перші фінансово-економічні кризи. На це вказували відомі економісти М. Кондратьєв, Й. Шумпетер і особливо філософ-економіст К. Маркс, який здійснив аналіз економіки на зорі її капіталістичного розвитку: «До промислової революції кінця 18 сторіччя не існувало ніяких бумів і депресій, що регулярно б повторювалися. Таким чином, кризи є невід’ємною частиною капіталістичної економіки. Конкуренція змушує збільшувати обсяг виробництва… Розширення виробництва неодмінно зіштовхується з обмеженим розміром попиту» [8].

Таким чином, функціонування суб’єктів господарювання в ринкових умовах носить чітко виражений циклічний (кризовий) характер і про безкризовий сталий розвиток мова не йдеться. Але розглянемо сутність сталого розвитку. За Єфремової, Ожеговим:« Розвиток – це :

– процес зміни, переходу від старого до нового, більш досконалого; від нижчого до вищого;

– ступінь  просвіти, розумової та  духовної зрілості, культурності ;

– поступовий прояв усіх можливостей, з самого початку закладених у зародок;

– придбання нових здібностей, знань, умінь, навичок;

– еволюція, прогрес, зміна, удосконалення, дозрівання,  виховання, оновлення, процвітання,  поліпшення, ріст».За В. Далем, людина маєрозвиток тілесний (зріст і статура), розумовий та духовний, ступінь зрілості душі.

Сталий розвиток (англ. sustainable development) –  життєздатний розвиток , усебічно збалансований – гармонійний розвиток. Теорія сталого розвитку є  альтернативою парадигмі економічного зростання  заради прибутків, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю [4]. Чинна концепція сталого розвитку включає економіку, соціум та довкілля. Але стан довкілля – це дзеркало стану людської душі, її духовно-моральної культури господарювання та життєдіяльності взагалі, тому триєдина концепція сталого (життєдайного) розвитку трудового колективу та суспільства має включати економіку в істинному її значенні (не хрематистику), соціум та православну культуру як основу добробуту та сталого розвитку. Економічний життєдайний розвиток передбачає місію підприємства – благо суспільства; мету – якнайкраще задоволення нематеріальних та матеріальних потреб громадян доброякісною продукцією за доступними цінами, а в майбутньому – за натуральним обміном та благочинністю. Соціальний підхід забезпечує соціальну справедливість, відсутність расової та національної дискримінації. Соціальний розвиток трудового колективу – це суспільний розвиток, адже соціальний (з лат. socialis – суспільний) – пов’язаний із життям та стосунками людей в суспільстві: товариський, дружелюбний, миролюбивий, який примиряє, близький, шлюбний союз, радісне спілкування, зв’язок, приймати, об’єднувати, співучасть, спільна праця [1; 3]. Тому концепцію сталого розвитку як економічного, так і соціального орієнтовано, перш за все, на людину (яка є суб’єктом розвитку), на виховання її духовно-моральної культури господарювання й життєдіяльності, на забезпечення гармонійних стосунків у трудовому колективі та з оточуючими. Творча, вільна особистість є основним багатством суспільства. Особливого значення тут набуває справедливий розподіл доходів залежно від якості (корисності, безпечності), кількості наданих послуг, продукції; умов праці, досвіду, стажу роботи на окремому підприємстві та кількості непрацездатних членів родини працівника. Важливу роль відіграє турбота підприємства про житлові умови своїх працівників, надання всілякої допомоги тим, хто її потребує.

Стійкості соціально-економічного розвитку сприяє самоуправління трудового колективу як більш ефективна система ухвалення рішень. Соціальна ефектив ність  є запорукою економічної ефективності. Саме висококультурна (духовно-моральна) людина, сприяє сталому (життєдайному) розвитку через прийняття та реалізаціюправильних господарських рішень, на які надихає її Сам Творець нашого домоустрію. Життєздатно екосистема та біосфера буде забезпечена їхнім Творцем якнаслідок нашого правильного способу життя й господарювання. Самовідновлення довкілля залежить винятково від морально-духовного оновлення суспільства.

Усі три складові сталого розвитку мають тісно взаємодіяти між собою, а визначальним елементом концепції є духовно-моральна культура життєдіяльності членів суспільства, яка й забезпечує належну єдність робітників із Творцем та один з одним. Сталий розвиток – це гармонійне безперервне оновлення індивідуума, трудового колективу та суспільства. А гармонійний (грец. harmonikos, harmonia) – правильний, рівномірний, збалансований, узгоджений, злагоджений, відповідний, одностайний, поєднання,співзвуччя, пісня[3]. Тобто сталий розвиток – рівномірний (безкризовий), гармонійний образ життя морально-духовних, одностайних робітників, що відповідає їхньому покликанню миротворців; це процес істинного безперервного й всебічного оновлення людини, трудового колективу та суспільства, які узгоджують свій образ життєдіяльності відповідно до волі Творця. Таким чином, правильний (духовно-моральний) розвиток особистості сприяє покращенню соціально-економічного та екологічного розвитку, напрямів інвестицій, орієнтації науково-технічного прогресу, експлуатації природних ресурсів та посиленню теперішнього й майбутнього виробничого потенціалу для всебічного задоволення людських прагнень і потреб.

До базових принципів духовно-моральної концепції сталого розвитку належать:

– сучасні господарі, які забезпечують своє життя на засадах моральності та духовності, коли сам Господь керує трудовим колективом, надихаючи на правильні рішення. Вони мають усі можливості розпочати життєдайний постійний соціально-економічний розвиток, готуючи до цього і своїх нащадків, щоб і майбутнє покоління мало можливість безперервного оновлення та процвітання;

– духовний розвиток суспільства забезпечить самовідновлення біосфери з її природними ресурсами;

– якнайкраще задоволення людських потреб (попит + натуральний обмін + благочинність) у доброякісній продукції за доступними кожному цінами з поступовим відходом від товарно-грошових стосунків та переходом до натурального обміну та благочинності на радість усіх людей;

– вірна сім’я є основою сталого розвитку господарства, трудового колективу та суспільства, коли її господар стає миротворцем, яким керує сам Господь, а господиня – мироносицею, берегинею домашнього вогнища заради народження дітей та духовного виховання майбутніх поколінь.

Визначальними показниками життєдайного розвитку підприємства можуть бути:

– кількість та темпи росту морально-духовних працівників;

– ступінь взаємодії керманичів із підлеглими, темпи її росту;

– ступінь делегування керівниками своїх повноважень підлеглим;

– частка працівників, які беруть свідому й активну участь у самоуправлінні – прийнятті соціально-економічних рішень, особливо щодо вибору концепції розвитку: місії, мети підприємства, принципів, методів, стилю управління, способів досягнення мети, темпів її росту;

– ступінь безконфліктності трудового колективу, темпи його зниження;

– ступінь задоволення працівників своєю трудовою діяльністю та соціальним станом, темпи її росту;

– рівень плинності кадрів, темпи його зниження;

– рівень дисципліни, порядності, взаємодії, взаємодопомоги, гармонізації трудового колективу, темпи його зростання;

– ступінь позитивної суспільної думки, його зростання;

– частка рекламацій замовників та споживачів, темпи її зниження;

– зростання попиту на продукцію в натуральному визначенні;

– збільшення доходів;

– середньорічна величина коливань потреб споживачів, які задовольняє підприємство в натуральному вимірі;

– середньорічний період умовно-постійного соціального розвитку;

– середньорічний період умовно-постійного економічного розвитку;

– середньорічний ріст потреб споживачів, які задовольняє підприємство в натуральному вимірі та відсотках.

Основою концепції сталого (життєдайного) розвитку суспільства є духовна культура, філософія – любов до мудрості, Істини-Творця – невичерпного джерела всіх знань та наук. Оскільки людина – триіпостасне творіння Боже, то в матеріальному світі складається із трьох складових: плоті (матерії), душі та Духу. Звідси й послідовний ступінь розвитку людської культури: 1) етика – фізична (матеріальна) культура (норми поведінки, порядність, дисциплінованість, естетичність тощо); 2) мораль – загальнолюдська душевна культура (почуття, правда, справедливість тощо); 3) духовність – духовна культура – спосіб життя за Істиною. Такі етапи людської культури поступово формують відповідну культуру господарювання: 1) корпоративна культура; 2) душевна, неформальна загальнолюдська культура; 3) духовна культура. Відповідна культура господарювання формує певний вид економічних відносин: 1) етична економіка – етика бізнесу, відповідальність насамперед перед власниками й керівниками; 2) моральна (соціально відповідальна) економіка, відповідальність перед трудовим колективом та суспільством – економічна деонтологія; 3) вінцем правильного господарювання є духовна економіка – відповідальність перед Творцем та народом – довершена, досконала, законна, благодатна соціально-економічна система, що врешті й забезпечує сталий (життєдайний) розвиток суспільства. Звичайно цей процес істинно інноваційних змін в економіці відбувається еволюційно, у міру етично-морально-духовного відродження, становлення та вдосконалення суспільства. Тому кожен із цих послідовних етапів розвитку економіки складається з трьох періодів: початку – зародження, розбудови та кінця – завершення, щоб перманентно перейти до наступного, більш розвиненого рівня господарювання за об’єктивними (несуб’єктивними) законами розвитку людства.

Висновки та перспективи наукових розробок у цьому напрямі . Тільки духовно-моральний економіст спроможний на істинно сталий розвиток своєї родини, трудового колективу та суспільства. З урахуванням цілісності, єдності Всесвіту, де макросвіт у мікросвіті (Творець у людині) і взаємно – мікросвіт у макросвіті, можна представити концепцію єдиного Всесвіту – єдиного середовища: людина-колектив-суспільство-людство-Творець, яка дозволяє визначити механізм забезпечення сталого розвитку загальнолюдської та господарської культури, від якої залежить благополуччя людства. Першоосновою загальноїкультури людства є духовність окремої людини, коли на метарівні, на рівні душі відбувається Преображення (внутрішнє перетворення, оновлення) економіста-господаря, коли він усвідомлює сенс свого життя, суттєво змінює свої цінності, стиль та спосіб життя заради служіння добру, ближнім, коли перетворюєтьсяз некультурної (аморальної, бездуховної) людини в культурну (духовну). Кожна творча людина із споживача має перетворитися на творця духовних та матеріальних благ. Тоді залежно від того, скільки вона віддає тим, хто потребує, стільки, а той більше, отримає для задоволення потреб своєї родини. На метарівніця культура Духом буде передаватися на членів сім’ї. Культурна (духовна) сім’я буде запорукою створення неформальної корпоративної культури в трудовому колективі, де працює культурний робітник. Корпоративний рівень (мікросередовище) визначає макросередовище – національну культуру, коли вже підприємство є прикладом соціального служіння для своєї країни заради її блага. Сталий розвиток людства забезпечують поширенням духовно-моральної культури господарювання з України на мегарівень – сусідні народи з подальшим розповсюдженням на країни світу. Очищення від зла зневір’я та сріблолюбства жителів планети Земля призведе до Преображення Всесвіту і настане кінець будь-якому злу, беззаконню та смерті. І не буде більше ні корупції, ні тіньової економіки, ні криз (суду), ні банкрутств, а буде сталий (вічний) – життєдайний – розвиток людства, забезпечити який здатний лише наш люблячий Творець. Такі теми майбутніх досліджень наших духовних учених.

Список використаних джерел:

1. Большой иллюстрированный словарь иностранных слов: 17 000 сл. – М.: Русские словари; Астрель; АСТ, 2003. – 957 с.

2. Буркинский Б. В. Экономико-экологические основы регионального природопользования и развития / Б. В. Буркинский, В. Н. Степанов, С. К. Харичков // ИПРЭЭИ НАН Украины. – О.: Фенікс, 2005. – 575 с.

3. Дворецкий И. Х. Латино-русский словарь / И. Х. Дворецкий. – [3-е изд., испр.]. – М.: Русский язык, 1986. – 840 с.

4. Коробко Б. Енергетика та сталий розвиток: інформаційний посіб. для українських ЗМІ [Електронний ресурс] / Б. Коробко. – Режим доступу: http://www.mama-86.org.ua/archive/files/esd_new_web.pdf

5. Програма дій «Порядок денний на XXI століття», ухвалена конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (Саміт «Планета Земля», 1992 р.); [пер. з англ.]. – [2-ге вид.]. – К.: Інтелсфера, 2000. – 360 с.

6. Поліщук В. Г. Понятійно-категоріальний апарат політики стимулювання сталого розвитку регіону / В. Г. Поліщук // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 11. – С. 168–173.

7. Роктор Т. Маркс после марксизма. Философия Карла Маркса / Т. Роктор. – М.: Канон+, 2011. – 400 с.

8. Hulse J. H. Sustainable Development at Risk: Ignoring the Past / J. H. Hulse. – New Delhi: Cambridge University Press India Pvt. Ltd. Ottawa: International Development Research Centre, 2007. – 390 p.