Т. В. Гринько, С. А. Єфімова

РОЛЬ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЇХНЬОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ

Актуальність проблеми . Сучасний період розвитку світової економічної системи характеризується розвитком інновацій. Головну роль у цьому процесі відведено підприємству, яке є джерелом ініціативи інноваційної діяльності, висуває попит на інновації та здійснює їх реалізацію. Оцінка та облік інноваційного потенціалу в регіоні є найважливішими складовими процесу підвищення ефективності інноваційної діяльності. Від достовірності економічної оцінки інноваційного потенціалу залежить обґрунтованість прийняття управлінських рішень. Інноваційний потенціал є основним у забезпеченні достатнього рівня інноваційної активності без порушення стабільності виробництва, він визначається наявністю і поєднанням низки факторів, що є об’єктами періодичного моніторингу, результати якого лягають в основу реалізованого інноваційного управління виробництвом.

Аналіз наукових досліджень . Теоретичні та методичні засади управління інноваційним потенціалом розглядалися в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Вагомий внесок у теорію й методологію розвитку інноваційних процесів підприємства зробили Л. І. Абалкін, А. І. Амоша, Е. Ф. Авдокушин, О. М. Алимов, Л. С.Валінурова, С. Галахер, Г. Гамідов, А. Г. Гранберг, А. П. Єгоршин, М. А. Іванова, В. Л. Іноземцев, Т. Ісмаїлов, О. К. Казакова, О. О. Курносова, Р. Н. Льопа, Ю. Г. Лисенко, Б.-А. Лундвалл, Д. С. Львів, Р. Нельсон, Н. Є. Рогоза, С. Філін, К. Фрімен та ін.

Мета роботи  –аналіз основних поглядів на визначення рівня інноваційної активності підприємств, з’ясування ролі інноваційного потенціалу в забезпеченні їхньої інноваційної активності, обґрунтування основних вимог, яким повинен відповідати інноваційний потенціал.

Викладення матеріалів дослідження.  Загальний рівень інноваційної активності українських підприємств на сьогодні є невисоким. Головні причини такого стану – відсутність інноваційної культури, інноваційного менталітету, розуміння того, що представляє собою інноваційний шлях розвитку і освоєння нових технологій, які можуть зміцнити економіку.

Також нез’ясованими залишаються питання взаємозв’язку між основними учасниками інноваційного процесу (розробниками і споживачами нововведень),інформаційної непрозорості, а отже, низької мотивації до розробки, просування, фінансування та придбання продуктів інноваційної діяльності.

Аналіз сучасного стану науково-технічної та інноваційної сфери в Україні свідчить про те, що за рівнем інноваційної активності, місцем високотехнологічної продукції в структурі виробництва та експорту, обсягів фінансування науки, розвитку інноваційної інфраструктури Україна значно відстає від розвинених країн.

Небезпека ситуації полягає в тому, що із зростанням науково-технічного прогресу, досягнення якого знаходять особливе застосування у сфері машинобудування, нестача інвестицій, уваги з боку держави, вираженої в промисловій політиці, ставить найважливішу складову обробного сектора і всю економіку під загрозу повної деградації, а як наслідок, позбавляє державу можливості самостійного вибору шляху розвитку [17].

Необхідно чіткіше зосередитися на стимулюванні інноваційної активності. Підтримка інновацій повинна стати одним із пріоритетів економічної політики уряду, а це вимагає від держави вироблення механізмів та інструментів такої підтримки. Державі необхідно визначати пріоритети інноваційного розвитку економіки, виробляти цілеспрямовану стратегію і здійснювати підтримку ключових інноваційних галузей, не виключаючи приватне підприємництво, зокрема маліінноваційноорієнтовані підприємства.

Основним моментом є визначення показника, який характеризує інноваційну активність підприємств. На сьогодні не існує єдиної методики розрахунку цього показника, так, згідно з [4], – це відносний показник, що характеризує ступінь участі підприємств у здійсненні інноваційної діяльності в цілому або окремих її видів протягом певного періоду (залежно від періодичності статистичного спостереження – одного року або трьох-п’яти років). Рівень інноваційної активності підприємств зазвичай визначають як відношення кількості інноваційно-активних, тобто залучених до яких-небудь видів інноваційної діяльності, підприємств до загального числа обстежуваних за певний період підприємств у країні, галузі, регіоні тощо [14 ].

Таким чином, рівень інноваційної активності підприємства характеризує ступінь участі підприємства у здійсненні інноваційної діяльності в цілому або окремих її видів протягом певного періоду часу, а сама інноваційна активність характеризується готовністю до оновлення основних елементів інноваційного потенціалу та умовами їхнього ефективного використання, а також сприйнятливістю до всього нового (нарощування інтелектуального капіталу).

Інноваційна активність компанії – це динаміка дій підприємств щодо створення нововведень і їхньої практичної реалізації. У сучасних ринкових умовах саме ця характеристика виступає індикатором руху підприємства до формування конкурентних переваг, оскільки саме здійснення інновацій в умовах швидкоплинного зовнішнього світу і обмежених обсягів ресурсів визначає подальший розвиток компанії [12].

Існують різні підходи до визначення рівня інноваційної активності суб’єктів господарювання. Перший підхід полягає в оцінці розвитку інноваційної інфраструктури та визначенні здатності підприємств з комерціалізації нововведень. Такий підхід застосовують в основному при формуванні звітних та статистичних даних про стан і перспективи розвитку інноваційної діяльності в країні в цілому і на регіональному рівні. Другий підхід полягає у використанні оцінки інноваційної активності як вихідного етапу процесу розробки інноваційної стратегії окремого підприємства. Потрібно проаналізувати економічний розвиток конкретного господарюючого суб’єкта і взаємозалежних структурних елементів. Активне використання новацій суб’єктами господарювання дозволяє досягти високого ступеня технологічної незалежності, забезпечує підвищення конкурентоспроможності.

На практиці кількісну оцінку рівня інноваційної активності підприємств здійснюють на основі трьох основних підходів: функціонального, результативного і факторно-результативного.

Функційний підхід відрізняється тією особливістю, що в його межах для оцінки інноваційної активності підприємства використовують не характеристики кінцевих результатів його інноваційної діяльності, а показники інтенсивності здійснення підприємством тих чи тих видів або компонентів такої діяльності, зокрема:

- реалізація підприємством окремих видів і стадій НДДКР;

- придбання матеріалізованих нових технологій (різних видів нового технологічного устаткування й оснащення);

- придбання нематеріалізованих нових технологій (різних видів об’єктів інтелектуальної власності);

- навчання і перепідготовка персоналу;

- здійснення елементів комплексу маркетингу для нових видів продукції.

Оцінку кожного з перерахованих видів діяльності в межах функційного підходу здійснюють за допомогою натуральних і вартісних (витратних) показників.

Основні переваги функційного підходу полягають у його простоті, універсальності й можливості застосування за наявності мінімальної кількості вихідних даних. Разом із тим такий підхід є досить спрощеним і має два основні недоліки:

1. Не враховує кінцеві результати інноваційної діяльності підприємства і, таким чином, – не дозволяє оцінювати її ефективність.

2. Не враховує можливості того, що окремі види діяльності, які враховують (наприклад, навчання персоналу), насправді можуть бути не пов’язані з інноваційними розробками, а становитимуть один із видів рутинних ділових процесів.

Через указані недоліки функційний підхід прийнято застосовувати лише як попередній інструмент оцінки.

Результативний підхід ґрунтують на отриманні оцінки інноваційної активності підприємства за допомогою показників, що характеризують різні аспекти кінцевих результатів його інноваційної діяльності. Залежно від характеру таких аспектів, указаний підхід поділяють на три більш деталізовані: динамічний,ефективнісний і змішаний динамико-ефективнісний.

Динамічний підхід передбачає проведення оцінки інноваційної активності підприємства за допомогою показників, що характеризують інтенсивність реалізованих підприємством інноваційних розробок. Найбільш поширеними є показник середньої швидкості розробки та впровадження підприємством різного роду нововведень, а також показник числа інноваційних розробок, здійснених підприємством за певний проміжок часу.

Ефективнісний підхід ґрунтується на оцінці інноваційної активності підприємства за допомогою показників, що виражають ступінь досягнення цимпідприємством тих кінцевих цілей його функціонування, на які переважно орієнтована його інноваційна діяльність. Залежно від характеру таких цілей, в межах цього підходу використовують різні оцінні характеристики.

Змішаний динамико-ефективнісний підхід є найбільш розвиненим підходом результативної групи, оскільки дає можливість оцінювати інноваційну активність підприємства за допомогою комплексних показників, що інтегрують у собі як оцінки динаміки реалізованих підприємством інноваційних розробок, так і оцінки ефективності таких розробок. Завдяки цьому у межах аналізованого підходу нівелюються основні недоліки двох попередніх, а саме:

- для динамічного підходу – неврахування економічних результатів інноваційної діяльності;

- для ефективнісного підходу – неврахування параметрів швидкості здійснення інноваційних розробок.

Результативний підхід відрізняється тією основною перевагою, що дозволяє оцінювати інноваційну діяльність підприємства за її кінцевими результатами. Завдяки цьому підхід, по-перше, забезпечує умови для здійснення контролю за інноваційною активністю, а по-друге, – уможливлює деталізований порівняльнийаналіз інноваційної активності кількох різних підприємств. Основним недоліком підходу є те, що він дозволяє лише фіксувати той чи той рівень інноваційної активності підприємства, однак не дає можливості виявити причинно-наслідкові зв’язки, що визначають динаміку такого рівня. Через указаний недолік, результативний підхід у чистому вигляді використовують переважно для зовнішнього порівняльного аналізу, а в сфері внутрішньофірмового управління він виступає лише як компонент комплексного факторно-результативного підходу.

Факторно-результативний підхід до оцінки інноваційної активності підприємства відрізняється тим, що в його межах подібну оцінку здійснюють на основі накладання факторних і результативних характеристик інноваційної діяльності. Для оцінки факторних параметрів інноваційної активності в межах підходу зазвичай використовують комплекс таких критеріїв, як обсяг витрат підприємства на здійснення НДДКР, придбання ОІВ та фінансування міжфірмових дослідницьких проектів; показники складу і числа співробітників, тимчасових груп, підрозділів і міжфірмових об’єднань, зайнятих у здійсненні НДДКР; обсяг нових технологій, придбаних підприємством у межах систем технологічного трансферу; масштаби і якісний рівень матеріальної бази науково-дослідної діяльності підприємства тощо. Як критерії оцінки результативних характеристик інноваційної активності в межах підходу використовують і показники звичайного результативного підходу, і низку специфічних показників, зокрема показники тривалості окремих стадій інноваційних розробок; показники динаміки поновлення портфеля продукції підприємства; обсяг нових технологій, переданих підприємством у межах систем технологічного трансферу; обсяги експортованої підприємством нової продукції; число впроваджених за період нових технологій і видів продукції тощо.

Як основні інструменти оцінки взаємозв’язку між факторними і результативними характеристиками інноваційної активності підприємства зазвичай прийнято застосовувати різні методи статистичного аналізу, зокрема методи рангової статистики, кореляційно-регресійного і дисперсійного аналізу.

Основною перевагою факторно-результативного підходу є можливість виявлення з його допомогою причинно-наслідкових зв’язків, що обумовлюють ефективність інноваційної діяльності підприємства. Через це підхід найбільш поширений у системах внутрішнього управління і застосовується для виробленняй обґрунтування управлінських рішень, спрямованих на оптимізацію інноваційної політики підприємств.

Деякі вчені виділяють ще й статистичний підхід, який дозволяє віднести організацію до категорії інноваційно-активних (інноваційно-пасивних) згідно зі ступенем задоволення обраним критеріям інноваційної активності.

Під інноваційною активністю підприємства розуміють комплексну характеристику його інноваційної діяльності, що включає сприйнятливість підприємства до технічних та організаційних нововведень; ступінь інтенсивності і своєчасність здійснюваних дій зі створення, впровадження та комерціалізації нововведень; здатність мобілізувати ресурсний, фінансовий, науково-технічний і кадровий потенціал необхідної кількості та якості; здатність забезпечити обґрунтованість застосовуваних методів; раціональність технології інноваційного процесу за складом і послідовністю операцій.

Рівень інноваційної активності в частині розвитку формують і вимірюють за допомогою різних методів. Одним із них є метод «чорної скриньки», який чітко розділяє аналізовану систему на три частини: 1) «вхід» – інновації та ресурси; 2) механізм перетворення входу на вихід (організаційно-управлінські рішення); 3) «вихід» – результат у вигляді нових продуктів, послуг, знань. Це дозволяє встановити чотири найважливіші чинники інноваційного розвитку підприємства, які зводяться до так званого «ромба інноваційної активності»: забезпеченість інноваційного процесу ресурсами, сприйнятливість до нововведень підприємств, інноваційна активність, стратегія інноваційного розвитку (рис. 1).

Рис. 1. Ромб інноваційної активності підприємства

(розроблено авторами)

Інноваційна активність підприємства, яку трактують як одну з рис її ділової активності, відображає наскільки інтенсивно освоюють цей шлях, у якому напрямі. Вона є одним із найважливіших показників розвитку економіки регіону та держави в цілому.

Необхідно відзначити, що ефективність інвестицій та інновацій залежить від зацікавленості всіх учасників процесу виробництва, обміну та споживання, а також інвестиційного клімату в країні. Будівництво виробничих об’єктів, скорочення галузевих адміністративних бар’єрів, оптимізація міграційного режиму, реорганізація державних корпорацій, оптимізація процедур із доступу до інфраструктури, удосконалення правоохоронної діяльності та судової практики – усі ці заходи спрямовані на систематизацію робіт із поліпшення інвестиційно-інноваційної діяльності в країні та регіоні.

Кожен господарюючий суб’єкт зі свого боку повинен вирішувати проблеми стійкості, стабільності та прибутковості своєї діяльності, модернізації та конкурентоспроможності на основі передових технологій.

Таким чином, висувається завдання реалізації комплексного підходу в дослідженні інвестиційно-інноваційної діяльності господарюючого суб’єкта шляхомвирішення проблеми у сфері реалізації потенціалу підприємства для підвищення темпів економічного зростання та впровадження інновацій [16].

Забезпеченість інноваційного процесу ресурсами характеризують інноваційнім потенціалом, адже лише за умови його наявності підприємство може розвиватися інноваційним шляхом.

Важливим питанням є не тільки формування інноваційного потенціалу, але і його оцінка, необхідна для визначення інноваційного розвитку підприємств, ефективного управління інноваційним процесом і застосування інноваційної стратегії розвитку підприємства.

Поняття «інноваційний потенціал» стало концептуальним відображенням феномена інноваційної діяльності та отримало свій розвиток з початку 80-х років ХХ ст. [8]. Сутність категорії «інноваційний потенціал» логічно розглядати, виходячи із сутності її складових категорій – «інновація» та «потенціал».

Потенціал формується на різних рівнях господарської (економічної) системи. Залежно від цього розрізняють:

– потенціал держави (регіону) – макрорівень;

– потенціал галузі – мезорівень;

– потенціал підприємства – мікрорівень.

Потенціал підприємства формує потенціал галузі економіки. Сукупність потенціалу взаємопов’язаних галузей формує потенціал національної економіки країни, яка відрізняється від економік інших країн. Отже, в основі формування потенціалу країни лежить потенціал підприємств як первинних структурних одиниць національної економіки.

Існують різні підходи до визначення сутності поняття «інноваційний потенціал»:

1) це одна з трьох складових інноваційної активності підприємства, яка включає особисті та ділові якості керівників, професійну й економічну підготовку, професійні досягнення, матеріально-технічне і фінансове забезпечення; інноваційний потенціал визначають як набір здійснюваних нововведень;

2) сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші, необхідні для здійснення інноваційної діяльності;

3) містить невикористані, приховані можливості накопичених ресурсів, що можуть бути задіяні для досягнення цілей економічних суб’єктів;

4) це ступінь готовності підприємства до реалізації нововведення (інноваційного проекту) − як «свого» (створеного своїми силами в підрозділах НДДКР), так і «чужого» (придбаного у вигляді патентів, ліцензій на винаходи та ноу-хау тощо) [16].

Інноваційний потенціал підприємства характеризується його здатністю розробляти та впроваджувати інновації в різноманітні сфери діяльності – виробничу, управлінську, маркетингову, фінансову тощо [13].

Саме поняття інноваційного потенціалу, використовуване більшістю дослідників, є дуже розмитим. Найчастіше «інноваційний потенціал» використовують як синонім до «науково-технічного потенціалу», під яким розуміють сукупність факторів, що визначають можливість безперервного підвищення економічноїефективності виробництва за рахунок прискорення науково-технічного прогресу.

Більшість визначень інноваційного потенціалу є тавтологічними, такими, що не розкривають сутності та структури потенціалу, зокрема:

- готовність підприємства здійснювати або відтворювати інновації [3];

- здатність організації успішно сприймати, розробляти і впроваджувати нововведення [5];

- система взаємодіючих та взаємопов’язаних ресурсів підприємства, необхідних у процесі здійснення інноваційної діяльності з урахуванням їхнього обмеженого характеру і можливого впливу на кінцевий результат діяльності підприємства [11];

- максимально можлива кількість ресурсів, які підприємство може залучити до сфери науково-технічного розвитку виробництва при заданому розмірі ресурсних обмежень і без скорочення розмірів кінцевого випуску продукції [10].

Основу інноваційного потенціалу становить інноваційна структура підприємства спільно з інноваційними можливостями, що створюються за рахунок інших компонентів потенціалу (інтелектуальних, матеріальних, фінансових, трудових та інфраструктурних ресурсів). Відштовхуючись від цього, з’являється необхідновимірювати вихідні параметри інноваційного потенціалу, визначати його в загальному потенціалі підприємства, оскільки від його можливостей та рівнявикористання значною мірою залежить кінцевий виробничий результат. Інноваційному потенціалу притаманні властивості, типові для будь-якої економічної системи, а саме [9]:

- цілісність – система існує як ціле, яке потім можна розділити на окремі елементи, що існують лише через існування цілого;

- взаємозв’язок та взаємодія елементів – елементи потенціалу функціонують спільно, у результаті чого за рахунок реалізації ефекту синергії породжуються якісно нові функціональні властивості цілого;

- складність (структурність) – між різноманітними елементами потенціалу існують зв’язки, що визначають його внутрішню будову й організацію як єдиного цілого;

- комунікативність – потенціал виявляє свої властивості лише в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем;

- здатність до розвитку – система повинна бути здатною до розвитку (саморозвитку), сприйняття та використання нових технологічних ідей, наукових розробок тощо. Одним з основних джерел розвитку інноваційного потенціалу підприємства є його інноваційна активність;

- потужність – оцінка ступеня реалізації досягнутого потенціалу [9].

Інноваційний потенціал є важливою складовою у структурі загального (конкурентного) потенціалу підприємства [2].

Як економічна категорія інноваційний потенціал повинен відповідати таким вимогам:

1. Містити всі основні складові загального (конкурентного) потенціалу підприємства (матеріальні, нематеріальні, трудові та фінансові).

2. Характеризуватися особливістю взаємодії всіх складових потенціалу, що сприяє здатності всієї системи створювати додаткову вартість і забезпечувати інноваційний розвиток підприємства (ефект синергії).

3. Бути націленим на ринковий попит, який сприяє формуванню ринкового потенціалу підприємства [2].

Згідно з думкою С. А. Князєва, управління інноваційним потенціалом вирішує три основні завдання:

1) формування інноваційного потенціалу – первинне планування і придбання ресурсів, необхідних для досягнення інноваційних цілей;

2) нарощування інноваційного потенціалу – кількісне і якісне поліпшення показників стану інноваційного потенціалу на підприємстві;

3) реалізація інноваційного потенціалу – процес перетворення компонентів інноваційного потенціалу в кінцевий продукт – інновацію [7].

Перше із завдань управління інноваційним потенціалом підприємства – формування – вирішують поетапно.

1. Постановка інноваційної мети. Зазвичай відзначають нетривіальність цього етапу, оскільки необхідною є постановка такої інноваційної мети, яка спроможна мобілізувати й мотивувати персонал організації як єдине ціле на перехід до інноваційного русла розвитку.

На перший план висувається здатність підприємства до вивільнення ресурсів на досягнення інноваційної мети, оскільки поточну діяльність воно не припиняє.Також підкреслюють складність моделювання процесу управління цією процедурою у зв’язку з мінливістю зовнішнього середовища та особливостями проблем внутрішнього середовища підприємства [7].

2. Планування. Стосовно цієї процедури зазначають, що найбільше значення набуває здатність менеджменту чітко і з високим ступенем опрацьованості можливих варіантів розвитку ситуації здійснювати планування потреби в ресурсах, необхідних для реалізації інноваційних цілей, тобто незамінною є можливість обліку безлічі факторів – як зовнішніх, так і внутрішніх, що впливають один на один.

3. Придбання ресурсів. Формування інноваційного потенціалу підприємства є абсолютно неможливим без первинного придбання необхідних для досягненняінноваційної мети ресурсів, які, залучені до процесу виробництва, виступатимуть чинниками виробництва інновацій. Окремим випадком придбання ресурсів як процедури формування інноваційного потенціалу підприємства є вивільнення ресурсів з операційної діяльності підприємства.

Четвертим етапом управління є нарощування інноваційного потенціалу виробничого підприємства. Ця процедура, безумовно, важлива, оскільки в ході підготовки до реалізації та безпосередньої реалізації інноваційного потенціалу високою є ймовірність виникнення ситуацій, за яких наявного потенціалу недостатньо. Неможливо конкретизувати, на якому часовому проміжку між створенням інноваційного потенціалу, його реалізацією й отриманням кінцевого продукту потрібно визначити місце розглянутого етапу, оскільки процес нарощування відбувається безперервно, часом навіть у прихованій формі, як приклад, підвищення навичок персоналу або формування так званих прихованих знань [7].

Отже, підсумовуючи викладене, можна відзначити, що інноваційний потенціал має динамічний характер і є унікальним для кожного підприємства.

Крім зазначеного вище, інноваційний потенціал будь-якого суб’єкта господарювання не можна розглядати окремо від інноваційного потенціалу країни. За наявності фінансових ресурсів новітні технології, устаткування можливо придбати за кордоном, проте для впровадження їх у вітчизняну інфраструктуру необхідні відповідні іноземному науково-технічний, організаційний та професійний рівні [13].

Усе це потребує дослідження впливу чинників, що формують інноваційний потенціал промислових підприємств і впливають на їхній інноваційний розвиток.

Аналізуючи та оцінюючи вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на інноваційний розвиток промислових підприємств, важливо оцінити потенціал промислового підприємства, а саме інноваційний потенціал. Оцінка інноваційного потенціалу дозволяє визначити фінансову спроможність промислового підприємства до інноваційного розвитку. Визначення на цій основі типу інноваційного потенціалу уможливлює контроль правильності обраного напряму інноваційного розвитку з позицій сучасного та можливого майбутнього фінансового стану підприємства.

У ході аналізу встановлено, що єдиний загальновизнаний методичний підхід до цілісної оцінки потенціалу підприємств, використання якого на практиці дало б можливість оцінити та проаналізувати готовність промислового підприємства реалізувати механізм інноваційного розвитку, на жаль, відсутній. Аналітичний огляд чинних методик [6] засвідчує недостатню кількість розробок для аналізу та оцінки безпосередньо інноваційного потенціалу промислового підприємства.

Оцінка інноваційного потенціалу промислового підприємства є одним з інструментів управління його інноваційною діяльністю. А оскільки механізм управління інноваційною діяльністю підприємства є частиною загальної системи управління ним, що забезпечує вплив на чинники розвитку, то процес його формування на підприємстві можна подати у вигляді певної послідовності етапів.

Основними завданнями управління інноваційною діяльністю підприємства є формування пріоритетів його інноваційної діяльності, а також визначення потреби виробництва в інноваціях. Не менш важливим визначення сфер застосування інновацій та їх вибір, що забезпечує максимальний економічний ефект від застосування інновацій, забезпечення процесу створення (або придбання) і впровадження інновацій [15].

Спираючись на зазначені методи та застосовуючи завдання інноваційного розвитку, важливо визначити систему показників, на основі яких оцінюватимутьінноваційний потенціал промислового підприємства. Така оцінка представлятиме систематичний аналіз компонентів інноваційного потенціалу з метою зіставлення його справжнього рівня в певний момент з уявленнями про ці рівні. Рівень розвитку інноваційного потенціалу перебуває в постійній динаміці, яка може бути як позитивною, так і негативною. Найближчим до умов інноваційного розвитку є метод оцінки інноваційного потенціалу [15], запропонований колективом науковців під керівництвом О. Амоші. Цей метод базовано на обмеженні показників, що використовують, приймаючи управлінські рішення. Таке припущення засноване на достатності й ненадмірності інформації для аналізу діяльності підприємства; концентрації осіб, які приймають рішення про необхідність інноваційного розвитку, на розв’язанні конкретних завдань щодо розвитку певного виду потенціалу підприємства, який забезпечить підвищення обґрунтованості управлінських рішень у системі інноваційного розвитку.

Вихідним моментом оцінки інноваційного потенціалу є визначення внутрішніх можливостей підприємства в інноваційній сфері з використанням економічних критеріїв. Залежно від ступеня поточної забезпеченості підприємства матеріально-технічними та фінансовими ресурсами, а також наявності досвіду впровадження нових технологій планують напрям майбутнього інноваційного розвитку.

Для реалізації ефективного управління інноваційним розвитком промислового підприємства необхідна реальна оцінка рівня його інноваційного потенціалу на заданий момент часу та оцінка динаміки подальшого розвитку підприємства. Інноваційний потенціал визначається складом і рівнем розвитку його частин, їхвзаємозв’язками та здатністю працювати як єдина система реалізації нововведень, тому для його оцінки необхідно виокремити складові, виміряти їх, виявити взаємозв’язок між ними та одержати комплексну оцінку інноваційного потенціалу промислового підприємства.

Як правило, потенціал підприємства в системі інноваційного розвитку включає декілька елементів (табл. 1).

Таблиця 1. Елементи інноваційного потенціалу підприємства

Джерело: [8].

Оцінка складових інноваційного потенціалу підприємства дає можливість:

- адекватно оцінити стан і готовність підприємства до інноваційних перетворень;

- проаналізувати й спрогнозувати тенденції розвитку, виявити основні переваги і «слабкі» місця;

- підготувати рекомендації щодо формування інноваційної стратегії підприємства для зміцнення позицій на ринку;

- створити і розвивати інформаційні потоки для прийняття ефективних управлінських рішень;

- раціональніше застосовувати відносні показники, розрахунок яких легко здійснити за доступним як для внутрішніх, так і для зовнішніх аналітиків колом параметрів [1].

Для успішної реалізації інноваційного потенціалу необхідні всі складові. На основі комплексного аналізу зовнішнього середовища та оцінки рівня інноваційного потенціалу розробляють інноваційну стратегію підприємства. Розробку її потрібно здійснювати на вищих ієрархічних рівнях управління. Для розробки інноваційної стратегії виділяють такі критерії:

– ефективність використовуваної стратегії, необхідність її коригування;

– стратегічна відповідність можливостей зовнішнього середовища інноваційному потенціалу підприємства;

– ступінь операційної досконалості.

На основі результатів оцінки можна виділити підприємства з високим, середнім і низьким рівнем інноваційного потенціалу.

На високому рівні інноваційного потенціалу доцільно застосовувати наступальні стратегії, тобто сприяти інтенсивному розвитку підприємства. Вибравши ці стратегії, підприємству потрібно вкладати значні кошти в проведення НДДКР, спрямованих на завоювання передових позицій у галузі.

На середньому рівні потенціалу промисловим підприємствам варто вибрати одну з оборонних стратегій.

На низькому рівні інноваційного потенціалу підприємство націлене на вирішення оперативних проблем. Керівництву підприємства потрібно терміново вжити заходів, спрямованих на підвищення потенціалу, для отримання можливості вибору інноваційної стратегії відповідно до цілей розвитку підприємства.

Якщо необхідно підвищити рівень інноваційного потенціалу, розробляють програму розвитку інноваційного потенціалу підприємства.

Програму розвитку інноваційного потенціалу реалізують через розв’язання таких завдань: здійснення заходів програми у встановлені терміни; фінансове забезпечення та організаційний супровід процесу реалізації програми; контроль виконання програми. На останньому етапі оцінюються результати від реалізації програми розвитку інноваційного потенціалу.

Таким чином, створення ефективного механізму управління інноваційним потенціалом на промислових підприємствах дозволить приймати обґрунтовані рішення в сфері управління на стратегічному рівні, знизити ризик інноваційної діяльності, що може виникнути в результаті впровадження комплексної оцінки інноваційного потенціалу, підвищити ефективність використання наявних ресурсів підприємств.

Об’єктивність оцінки величини інноваційного потенціалу підприємства може бути забезпечена лише за умови правильного вибору системи показників, що дозволяють комплексно характеризувати потенціал за різними ознаками. Перелік таких показників має гарантувати необхідну й достатню інформацію про стан інноваційного потенціалу підприємства та його елементів.

Оцінка достатності інноваційного потенціалу передбачає аналіз кожної з виділених складових.

Оцінка фінансової складової інноваційного потенціалу підприємства ґрунтується на аналізі тих коштів, що були або будуть вкладені в інноваційний розвиток та характеризуються:

- їх достатністю;

- питомою вагою власних і позикових коштів у загальній масі вкладеного капіталу;

- періодом окупності вкладених коштів;

- рентабельністю інвестицій;

- рентабельністю продукції або послуг, вироблених у результаті інноваційних змін.

Ринкова складова інноваційного потенціалу характеризується часткою ринку, займаною підприємством; конкурентною позицією і здатністю протидіяти конкурентному тиску; можливостями підприємства адаптуватися до змін на ринку; відповідністю вимогам ринку тощо.

Вимірювання такої складної категорії, як інноваційний потенціал, за допомогою одного якогось показника здійснити важко, тому необхідно запропонувати певну кількість параметрів. Проте основною проблемою вимірювання інноваційного потенціалу є не тільки вибір і визначення значень цих параметрів, але й оцінка результатів їхнього вимірювання та можливість використання на практиці.

Висновки та перспективи наукових розробок у цьому напрямі.  Модель інноваційної організації дозволяє говорити, що її зміст можна подати у вигляді складових інноваційного потенціалу. Можна стверджувати, що процес формування ефективної системи інноваційного управління залежить від рівня інноваційного потенціалу підприємства. Інноваційний потенціал складається з низки складових, оцінивши які, можна дати загальну оцінку інноваційності підприємства. Для оцінки доцільно використовувати відносні показники, для розрахунку яких використовують звітність компанії. Така методика може лежати в основі моніторингуінноваційності підприємства. На основі оцінки приймаються управлінські рішення щодо розвитку інноваційної стратегії організації. На підставі ефективного управління інноваційним потенціалом можна говорити про інноваційну активність підприємства.

Список використаних джерел:

1. Бушмелева Г. В. Адаптивное управление промышленным предприятием в конкурентной среде: монография / Г. В. Бушмелева. – Екатеринбург: Изд-во Ин-та экономики Уральскогоотделения РАН, 2008. – 502 с.

2. Гречан А. П. Інноваційний потенціал підприємства та його основні складов / А. П. Гречан, Г. П. Петренко // Вісник КНУТД. – № 4 (25). – 2005. – С. 19–23.

3. Гринько Т. В. Щодо інноваційного потенціалу як складової інноваційної активності підприємств / Т. В. Гринько // Економіст. – 2010. – № 2. – С. 15–16.

4. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.patent.km.ua/ukr/pages/i20

5. Ильенкова С. Д. Инновационный менеджмент: учеб. / [под ред. С. Д. Ильенковой]. – М.: Юнити, 1997. – 311 с.

6. Инновационный менеджмент: концепции, многоуровневые стратегии и механизмы инновационного развития / [под ред. В. М. Аньшина, А. А. Дагаева]. – [3-е изд., перераб., доп.]. – М.: Дело, 2007. – 584 с.

7. Князев С. А. Управление инновационным потенциалом предприятия: дис. … канд. экон. наук / С. А. Князев. – Волгоград, 2010. – 170 с.

8. Кокурин Д. И. Инновационная деятельность / Д. И. Кокурин. – М.: Экзамен, 2001. – 576 с.

9. Краснокутська Н. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 24.

10. Краюхин Г. А. Оценка инновационного потенциала предприятия как современный инструмент управления / Г. А. Краюхин, П. В. Михайлушкин // Проблемы перевода экономики наинновационный тип развития. – СПб.: СПбГУЭФ, 2000. – С. 112–113.

11. Михайлушкин П. В. Методы оценки инновационного потенциала предприятия: дис. … канд. экон. наук / П. В. Михайлушкин. – СПб., 2001. – 157 c.

12. Никитина О. В. Методы оценки инновационной активности промышленных предприятий [Електронний ресурс] / О. В. Никитина // Научная библиотека диссертаций и авторефератов. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/metody-otsenki-innovatsionnoi- aktivnosti-promyshlennykh-pdpriyatii#ixzz2VnWBIyOo

13. Онишко С. В. Фінансове забезпечення інноваційної діяльності: навч. посіб. / С. В. Онишко, Т. В. Паєнтко, К. І. Швабій. – К.: КНТ, 2008. – 256 с.

14. Портер М. Конкурентная стратегия: Методика анализа отраслей и конкурентов / М. Портер; [пер. с англ.]. – [3-е изд.]. – М.: Альпина Бизнес Бук, 2008. – 453 с.

15. Польова Н. М. Формування механізму управління діяльностью машинобудівних підприємств / Н. М. Польова, В. О. Шпильова // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 4 (94). – С. 130–134.

16. Чумаков А. Г. Інноваційний потенціал підприємства та його роль в антикризовому управленні / А. Г. Чумаков // Сучасні наукоємні технології. – 2013. – № 10 (Ч. 1). – С. 121–123.