О. С. Максімчук, М. М. Кошевий

ТЕНДЕНЦІЇ ТА СТАН ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Актуальність проблеми.  Сучасний рівень розвитку та глобалізації світової економіки, активізація зовнішньоекономічних торговельних відносин, популяризація туризму серед населення в усьому світі обумовлюють визначальну роль та місце інновацій у забезпеченні конкурентоспроможності національної транспортної системи України та створенні реальних можливостей її інтеграції до європейської та світової транспортних систем.

Транспортний комплекс – це територіальне поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які перебуваючи в постійній взаємодії, повністю задовольняють потреби суспільного господарства та населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. До його складу входить також сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління та зв’язку, різноманітне технічне обладнання, що забезпечує роботу всіх видів транспорту [8, с. 183].

Транспортна галузь України, представлена підприємствами за всіма сучасними видами транспорту, характеризується регіональними особливостями галузевої та функційної структури [8, с. 188].

Посилення інноваційної складової у проектах транспортно-дорожнього комплексу є одним із напрямів «Транспортної стратегії України на період до 2020 р.». Реалізація стратегії уможливить модернізацію транспортної системи та підвищення ефективності її функціонування; збільшення пропускної спроможності транспортної мережі; підвищення рівня безпеки на транспорті; прискорення темпів інтеграції вітчизняної транспортної системи до європейської та світової, максимальне використання транзитного потенціалу держави.

Аналіз наукових досліджень.  На сьогодні опубліковано значну кількість наукових робіт, у яких дослідженно тенденції інноваційного розвитку під-приємствтранспортної галузі, діяльність транспортних підприємств, науково-технічний розвиток, проблеми фінансування науково-технічних програм тощо. У працях В. А. Гросул, І. О. Совершенної та ін. ідеться про інноваційну діяльність в Україні, у О. Ю. Гулевич, В. В. Шкляр та ін. – проблеми функціонування сфери послуг, у тому числі підприємств транспорту.

Мета роботи  –з’ясування стану та тенденцій інноваційного розвитку підприємств транспортної галузі України, виділення напрямів забезпечення подальшого їх розвитку.

Виклад матеріалів дослідження.  Україна має вигідне географічне положення, особливо з точки зору транспортних перевезень. Вона є з’єднувальною ланкою між Європою та Азією, через Україну проходять основні автомобільні шляхи та залізничні колії, газотранспортні магістралі. Крім того, Україна разом з іншими країнами створює найкоротший шлях перевезень вантажів із регіонів Центральної Азії та Кавказу через Чорне море, далі до Європи і навпаки [2, с. 122].

У світі Україна посідає 4 місце (після США, Росії, Канади) за показником експлуатаційної довжини залізничних колій загального користування. Близько 40 % вантажообігу припадає саме на цей вид транспорту. Залізнична мережа України в Європі є однією з найпотужніших, ще в 1990-х вона за вантажонапруженістю займала перше місце [3].

Україна володіє також розвиненою інфраструктурою залізничного та водного транспорту. Через Україну проходять Міжнародні транспортні коридори, зокрема: Пан’європейські транспортні коридори (3, 5, 7, 9), коридори Організації співробітництва залізниць (3, 4, 5, 7, 8, 10) та транспортний коридор Європа-Кавказ-Азія (Трасека).

Сучасні тенденції розвитку транспортної галузі характеризуються загальноекономічною нестабільністю. Так, у 2007 році для транспортної галузі характерним було суттєве зростання показників перевезення вантажів і пасажирів, але після 2008 року через фінансово-економічну кризу вони знизилися й лише у 2011 році відбулося поступове їх відновлення (табл. 1).

Однак у 2012 році загострилися проблеми посткризового відновлення, що спричинило уповільнення зростання обсягів вантажних і пасажирських перевезень. Обсяги перевезення вантажів 2012 року склали 644,9 млн т. і не досягли докризового рівня 2007 року (708,7 млн т.), а залізничним транспортом у 2012 році було перевезено лише 89,1 % вантажів від рівня 2007 року. Варто зазначити, що саме на долю останнього припадає найбільша частка перевезень у їхній загальній структурі – у середньому за аналізований період 71,7 % [10, с. 256].

Таблиця 1. Перевезення вантажів і пасажирів видами транспорту

та переробка вантажів морськими та річковими портами України

Джерело: розроблено авторами за даними [3].

Водним транспортом у 2012 році перевезено лише 32,5 % вантажів від рівня 2007 року. Частка перевезень водним транспортом у загальному обсязі вантажних перевезень становить близько 1 %, і показники його діяльності майже не впливають на загальну динаміку параметрів розвитку транспортного комплексу. Але водний вид транспорту є досить перспективним для розвитку завдяки змішаним мультимодальним перевезенням. Єдиний вид транспорту, який у 2012 році досяг зростання обсягів перевезень у порівняно з 2007 роком це автомобільний транспорт, яким перевезено 179,0 млн т. вантажів, що на 5,48 % вище рівня 2007 року [5, с. 26]. Залишаються досить стабільними обсяги перевезень авіаційним транспортом, які з 2007 року становлять 0,1 млн т. на рік. Але, одночасно скоротився обсяг переробки вантажів морськими та річковими портами на 9 % порівняно з 2007 роком, що пояснюєтья скороченням обсягів переробки експортних вантажів через зміни (у період світової фінансово-економічної кризи) ринкової кон’юнктури на окремі види продукції, що виробляються в Україні, та скороченням розмірів перевезень транзитних вантажів, спрямованих в обхід України.

Для пасажирських перевезень також властива негативна динаміка майже за всіма видами транспорту, крім авіаційного. У 2012 році загальний розмір перевезень пасажирів порівняно з 2007 роком зменшився на 17 %, зокрема залізничним транспортом – на 4,5 %, автомобільним – на 17,3 %, водним – на 30,0 %, міським електротранспортом – на 18,4 %. До основних причин цього відносять скорочення попиту на транспортні послуги певних категорій населення спричинене зменшенням їхніх доходів, низька якість пропонованих послуг, зростання проїзних тарифів, низький рівень безпеки перевезень [5].

Реалізація Комплексної програми утвердження України як транзитної держави на 2002–2010 роки забезпечила зміцнення позицій транзитного потенціалу. Удокризовий період (у 2007 році) фактичні розміри транзитних перевезень складали 386,9 млн т., що більше ніж вдвічі перевищило рівень 2000 року. Наслідком світової фінансово-економічної кризи стало скорочення більш ніж утричі транзитного вантажопотоку з 2007 року до 2012 року (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка фактичних обсягів транзиту територією України

(розраховано авторами за даними [3])

Дослідження тенденцій змін транзитних вантажопотоків територією України у 2007–2012 роках за видами транспорту (табл. 2) свідчить про те, що, безураховування трубопровідного транспорту, обсяги перевезень залізничним транспортом складають найбільшу частку вантажопотоків (близько 88 % у середньому за період).

З 2007 року до 2012 року простежується спад обсягів перевезень вантажів залізничним транспортом на 59 %, що частково пов’язано із переорієнтацією таких перевезень на автомобільний транспорт. Обсяги перевезень автомобільним транспортом, у період з 2007 року до 2012 року зросли на 7,9 %, а їх частка у структурі транзитних потоків зросла з 4,2 % до 10,1 % (рис. 2). Також тенденційним є динамічне використання повітряного простору України – обсяги перевезень авіаційним транспортом зросли у 2,3 рази, але їх частка у структурі загальних перевезень залишається дуже низькою.

Таблиця 2. Динаміка транзитних вантажопотоків видами транспорту

за 2007–2012 роки, тис. т.

Джерело: складено авторами за даними [3].

Обсяги перевезень, здійснювані морським транспортом, зросли з 2,7 млн т. до 3,9 млн т. протягом 2007–2011 років, а їх частка в загальних обсягах транзитних перевезень вантажів зросла з 2,5 % до 6,7 %, проте за результатами 2012 року обсяги перевезень транзитних вантажів цим видом транспорту скоротилися у 2,4 рази порівняно з 2011 роком, що пов’язано з переорієнтацією вантажопотоку в напрямі морських портів Російської Федерації. За даними Міністерства інфраструктури України, найбільше скорочення спостерігалося в Одеському та Південному морських торговельних портах [5]. З 2007 року до 2008 року відбулося зростання обсягу транзитних вантажів, перевезених річковим транспортом (у 7,4 рази), але цю тенденцію повністю втрачено внаслідок фінансово-економічної кризи. У 2012 році перевезення водним транспортом розпочали відроджуватися за рахунок відкриття контейнерної лінії за маршрутом Стамбул-Дніпропетровськ (річковий порт) [5].

  Рис. 2. Динаміка структури транзитних вантажопотоків за видами транспорту

(розраховано авторами за даними [3])

Усього підприємствами транспорту України за 2012 рік перевезено 772,8 млн т. вантажів, що становить 95,1 % від обсягу перевезень вантажів у 2011 році [3].

Вантажообіг у 2012 році становить 394,6 млрд т/км, або 92,4 % від обсягу 2011 року, але на 2,7 % зменшився вантажообіг залізничного транспорту. Зазначмо, що на Південно-Західній залізниці вантажообіг зріс на 3,2 %, на Південній – зріс на 3,0 %, на Одеській – зменшився на 0,3 %, на Львівській – зменшився на 5,0 %, на Донецькій – зменшився на 6,1 %, на Придніпровській – зменшився на 9,4 %. Зменшення вантажообігу залізничного транспорту привело до зростання вантажообігу автомобільного транспорту на 1,8 %, а вантажообіг авіаційного транспорту зменшився на 5,7 %, трубопровідного – зменшився на 17,8 %, водного – зменшився на 27,7 % [3].

Розвиток підприємств транспортної галузі також залежить від міжнародної торгівлі транспортними послугами, динаміку експорту-імпорту яких за 2007–2012 років представлено в табл. 3.

Необхідно відзначити, що структура українського експорту послуг протягом досить тривалого часу залишалася стабільною, за 2012 рік найбільші обсягиприпадали на транспортні послуги, які складали близько 63 % загального обсягу експорту (за рахунок наданих послуг трубопровідним і залізничним транспортом), а в імпорті переважають залізничний та повітряний транспорт.

Таблиця 3. Динаміка експорту-імпорту транспортних послуг України, тис. дол. США

Джерело: складено авторами за даними [3].

Деталізацію експорту-імпорту транспортних послуг України з країнами світу наведено в табл. 4.

Отже, найбільшими постачальниками транспортних послуг в Україну виступає: Російська Федерація (майже 26 %), Великобританія (8 %), Німеччина (близько 7 %), Швейцарія (2,35 %), США (2,5 %). Близько 39 % із загального обсягу експорту транспортних послуг припадає на країни ЄС, на 56 % обсяг імпорту транспортних послуг формують саме держави Євросоюзу.

Таблиця 4. Експорт-імпорт транспортних послуг України

з країнами світу за 2012 рік, тис. дол.

Джерело: складено авторами за даними [3].

Рівень розвитку транспортної галузі держави – одна з вагомих ознак її технологічного прогресу. Визначальним фактором, що здатний вивести транспорту галузь із кризи на техніко-технологічний рівень розвинених країн, є інноваційний розвиток та активне впровадження інноваційних процесів. Процес та термін інноваційного відродження транспортної галузі перебуває в залежності від обсягів фінансової підтримки інновацій. Необхідність прискореного техніко-технологічного розвитку обумовлює перехід на модель інноваційно-інвестиційного розвитку, у якій розробку та впровадження інновацій стимульовано достатнім інвестиційним забезпеченням.

Потенціал конкурентоспроможності підприємств транспортної галузі на міжнародних ринках транспортних послуг формується на наявних техніко-технологічних та інноваційних можливостях та вмінні їх ефективно використовувати. Саме тому довготривалий сталий розвиток буде можливим лише з переходом на інноваційно-інвестиційний шлях розвитку, який базується на інвестиційній підтримці інновацій, що забезпечує реалізацію кінцевої мети – інноваційне оновлення матеріально-технічної бази виробництва, упровадження інноваційних технологій та створення вагомих переваг [10].

Оцінка інновативності економіки України показала, що інноваційні процеси в економіці ще не набули вагомих масштабів, кількість підприємств, яківпроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить наразі 12–14 %, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно розвинутих країнах. Майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, у той час як витрати на придбання прав на нову інтелектуальну власність або на проведення НДДКР значно менші.

Майже половина з інноваційних підприємств взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва наукових досліджень [9]. У табл. 5 відображено обсяги фінансування та вартість наукових та науково-технічних робіт підприємств транспортної галузі.

Таблиця 5. Фінансування наукових та науково-технічних робіт

за джерелами фінансування підприємств транспортної галузі, тис. грн

Джерело: складено авторами за даними [3].

Аналіз джерел фінансування наукових та науково-технічних робіт, спрямованих на розробку інноваційних технологій, свідчить про те, що основним джерелом виступають кошти державного бюджету України та підприємств-замовників інноваційних розробок.

Спостерігається значне падіння активності інноваційної діяльності підприємств транспортної галузі (табл. 6), оскільки частка наукових та науково-технічних розробок щороку зменшується (у 2007 р. – 1,12 %, у 2010 р. – 0,46 %, у 2011 р. – 0,16 %, у 2012 р. – 0,17 %).

Таблиця 6. Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами

Динаміка обсягів наукових та науково-технічних робіт свідчить, що у період з 2007 року до 2012 року. спостерігається негативна тенденція саме на транспортних підприємствах. Це пов’язано з тим, що основним напрямом наукових та науково-технічних досліджень було обрано підприємства промисловості та сільського господарства. Тому для підвищення конкурентоспроможності національної економіки необхідною є організація діяльності національної інноваційної системи, розширення інвестиційних можливостей для реалізації інноваційних проектів, що поки неможливо здійснити в повному обсязі за наявного рівня інноваційної активності підприємств (табл. 7) [6].

Таблиця 7. Інноваційна активність підприємств за видами економічної

діяльності протягом 2007–2012 років

Джерело: розроблено авторами за даними [6].

Протягом 2007–2012 років зросла частка інноваційно активних підприємств порівняно з попередніми дослідженнями в цій галузі, що відбулося загалом зарахунок зростання частки підприємств, які впроваджували організаційні та маркетингові інновації. Одним з основних напрямів інноваційної діяльності підприємств України було придбання машин, обладнання та програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених продуктів та послуг. Гальмівними чинниками розвитку інноваційної активності підприємств транспортної галузі в Україні є високі інноваційні витрати, недостатність коштів на інновації, недостатність кваліфікованого персоналу, невизначений попит на інноваційні послуги [6].

Отримані дані вказують на необхідність покращення інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та спонукають до пошуку шляхів і методів ефективної реалізації інвестиційно-інноваційної політики на підприємствах транспортної галузі.

Висновки та перспективи наукових розробок у цьому напрямі .  Засади формування системи пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та процесу їх реалізації на сьогоднішній момент в Україні визначає Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», опорою йому є законодавство щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та про державні цільові програми. Законом було встановлено основні стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності на 2012–2021 роки, зокрема у транспортній сфері головним у найближчі 10 років має стати освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, авіа- і суднобудування [4].

Документом «Транспортна стратегія України до 2020 року» одним із напрямів визначено посилення інноваційної складової в проектах розвитку транспортно-дорожнього комплексу. Реалізація такої програми дозволить модернізувати транспортну систему, підвищити рівень безпеки на транспорті, пришвидшити темпи інтеграції вітчизняної транспортної системи до європейської та світової, максимально використати транзитний потенціал держави, сприятиме підвищенню ефективності її функціонування, збільшенню пропускної спроможності транспортної мережі [9].

Розробку та впровадження інновацій у транспортному комплексі сьогодні здійснюють у межах виконання заходів щодо розвитку та реформування транспортних підгалузей: дорожнього господарства, залізничного транспорту, водного та авіаційного видів транспорту, а також шляхом застосування принципово нових технологій у перевізному процесі, що має призвести до прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, ефективних перетворень і модернізації транспортноїгалузі України [1]. Попри те, що двадцять років в Україні проходять безперервні економічні реформи, а з 2002 року існує законодавче поле для розвитку інновацій,інноваційного прориву не сталося, інноваційна сфера не виконує належним чином роль джерела економічного зростання. Ключові проблеми полягають у тому, що темпи розвитку вітчизняної інноваційної сфери не відповідають попиту на передові технології з боку економіки [7, с. 257]. Це стосується як економіки країни в цілому, так і окремо транспортної галузі. Індикаторами успіху реформи науково-технічної та інноваційної сфери в ній потрібно вважати повноцінне використання потенціалу вітчизняної науки, збільшення частки інноваційно-активних підприємств в найближчі роки хоча б до 25 % [1]. Актуальним залишається введення нових інноваційних процесів у транспортному комплексі, що це лише сприятиме розвитку країни, покращенню її позицій у світі.

Список використаних джерел:

1. Гросул В. А. Проблеми інноваційної діяльності в Україні / В. А. Гросул // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. – 2010. – №1 (3). – Т. 1. – С. 76–82.

2. Гулевич О. Ю. Сфера послуг в сучасній економіці: фактори розвитку та регіональні особливості / О. Ю. Гулевич // Регіональна економіка. – 2010. – № 4. – С. 120–125.

3. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.ukrstat.gov.ua/

4. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» № 3715-VI від 08.09.2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3715-17

5. Модернізаційні пріоритети реформування транспортно-дорожнього комплексу в Україні. – К.: НІСД, 2013. – 32 с.

6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: статистичний збірник / за ред. О. Г. Осауленка. – К.: Державний комітет статистики України, 2013. – 287 с.

7. Совершенна І. О. Розвиток інноваційної діяльності в Україні (аналіз за європейською методологією) / І. О. Совершенна, І. М. Підкамінний // Інноваційна економіка. – 2012. – № 7. – С. 254–259.

8. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: підруч. / Д. М. Стеченко. – К.: Вікар, 2006. – 396 с.

9. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів від 17 червня 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kno.rada.gov.ua

10. Транспорт і зв’язок України 2012: статистичний збірник / за ред. О. Г. Осауленка. – К.: Державний комітет статистики України, 2013. – 272 с.