А. Ю. Лизньова, В. І. Навоєнко

УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПОЛІГРАФІЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Актуальність проблеми . В умовах ринкової економіки активізувалося питання економічної ефективності господарської діяльності підприємства, критерієм якої є досягнення оптимального рівня витрат виробництва та його довгострокового економічного зростання. У системі показників, що характеризують ефективністьвиробництва й реалізації, одне з провідних місць належить собівартості продукції. У собівартості продукції як синтетичному показнику відбито всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: ступінь використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому. Управлінські рішення, в основу яких покладено техніко-економічну інформацію щодо витрат на виробництво продукції, її випуск та рівень цін на реалізацію, є передумовою прибутковості підприємства та забезпечення його ділової активності. Управління витратами поліграфічного підприємства, які сьогодні функціонують в умовах високого рівня конкуренції як всередині галузі, так і міжгалузевої – з боку мультимедійних засобів передання інформації, Інтернет-мереж, є стратегічним напрямом його розвитку, оскільки ціновий індикатор товарної продукції виступає показником її привабливості та конкурентоспроможності.

Аналіз наукових досліджень . Дослідження теоретичних основ та практичних засад управління витратами знайшли своє відображення в працях учених-економістів: К. Вілсона, К. Ларіонової, С. Ніколаєвої, О. Орлова, Т. Примака, Є. Рясних, Дж. Сігела, С. Сінка, С. Стукова, В. Суржика, Р. Хілтона, Л. Хлапенова, Ю. Цал-Цалка, М. Чумаченка.

Мета роботи  – узагальнити методологічні та практичні засади щодо використання попроцесного та позамовного методу калькуляції витрат та запропонувати напрями зниження собівартості продукції для поліграфічних підприємств.

Виклад матеріалів дослідження .  Управління витратами на підприємстві передбачає здійснення всіх функцій управління: прогнозування, планування,нормування, організації, калькулювання, мотивації та стимулювання, обліку, аналізу, регулювання та контролю витрат.

Процес виробництва поліграфічної продукції відрізняється від інших видів економічної діяльності, що і визначає особливості аналітичного оцінювання собівартості готової продукції. У виробництві поліграфічної продукції чітко виокремлюють три основні процеси, зовнішньо віддалені один від одного:

– нематеріальне виробництво: формування змісту продукції, створення її споживчої вартості, забезпечення відповідності форми та змісту;

– матеріальне виробництво: створення форми, формування накладу, формування вартості виробництва;

– товарний обіг: зберігання продукції, формування ціни реалізації, здійснення реалізації (продажу) продукції.

Для поліграфічних підприємств із багатономенклатурною продукцією доцільно застосовувати позамовний метод аналізу витрат у поєднанні із попроцесним.

Індивідуальне виробництво, яке передбачає виготовлення продукції, що не повторюється або мало повторюється, зазвичай застосовує позамовну калькуля цію , яку можна характеризувати як:

– визначення замовлення як об’єкта витрат;

– визначення прямих витрат (матеріали й основна праця), пов’язаних із замовленням;

– вибір бази для розподілу накладних витрат на замовлення;

– співвідношення накладних витрат із базою розподілу;

– обчислення ставки розподілу накладних витрат.

Калькуляція – це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжноговиробництв за цільовим призначенням. Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням собівартості продукції.

Інтерпретацію сутності попроцесного та позамовного методу калькуляції собівартості продукції представлено на рис. 1.

Рис. 1. Порівняльна характеристика позамовного та попроцесного методів калькулювання

(джерело: [6])

Таким чином, для позамовного методу характерним є більш конкретне віднесення витрат та обчислення собівартості, більш висока питома вага прямих витрат, а отже і більш точне визначення собівартості конкретних виробів. Усе це створює умови для обґрунтованого контролю витрат у поліграфічному виробництві та управління їх рівнем.

Гібридні системи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції поліграфічних підприємств, а саме системи операційного калькулювання, виникли через особливості калькулювання за замовленням та за процесами. Основою операційного калькулювання є метод обліку прямих матеріальних витрат за замовленням та обліку витрат на обробку за процесами. Зазвичай, на поліграфічних підприємствах на конкретне замовлення відносять прямі матеріальні витрати та прямі витрати на оплату праці, а на виробничі процеси – загальновиробничі витрати, обсяги яких далі розподіляють між відповідними замовленнями.

Для визначення ціни замовлення на поліграфічних підприємствах невиробничі витрати рекомендовано відносити безпосередньо до вартості окремих замовлень, без розмежування за видами діяльності, що пов’язано з неможливістю встановлення для них чіткої причинно-наслідкової ознаки (чинника витрат). Як критерій розподілу цих витрат пропонують обирати виробничу собівартість замовлень.

З огляду на специфіку діяльності поліграфічних підприємств, підтвердження достовірності формування собівартості продукції (послуг) можливе шляхом складання альтернативного балансу сировини та матеріалів із використанням середніх показників у галузі та нормативних витрат, затверджених внутрішньою документацією підприємства. Це забезпечить оцінку якості системи внутрішнього контролю на підприємстві.

Однією з методик управління витратами, а саме їх мінімізацію, є формування економіко-математичної моделі розподілу замовленої продукції. Побудову оптимального плану виконують за допомогою математичного апарату – симплекс-методу, що є методом послідовного поліпшення плану. Симплекс-таблиця як основна складова симплекс-методу дозволяє визначити базисні змінні, що дають оптимальний розв’язок задачі. На підставі отриманих розрахунків можна зробити висновки щодо прийняття оптимальних рішень стосовно випуску продукції за різною номенклатурою.

На базі конкретного підприємства існує  m  груп машинного устаткування, які забезпечують виробництво на різних технологічних стадіях, кожна група устаткування включає  r  агрегатів. Підприємство виробляє продукцію  n  видів. За планом кожний вид продукції має виробляться   одиниць, фонд корисного часу для технологічного устаткування (агрегатів)  , одиницею виміру якого є машино-години; норми машино-годин на вироблення одиниці продукції   та вартість однієї машино-години за технологічним устаткуванням (агрегатами)  . Вхідні дані для оптимізації плану представлено в табл. 1.

Таблиця 1. Вхідні дані для побудови математичної моделі

Формалізована модель задачі в загальній постановці має вигляд:

Мета – забезпечити мінімальні витрати.

  ,  ( ), (1)

за обмежень на корисний час роботи устаткування

(2)

і за виконання обсягу замовлень на виробництво продукції

 ( ), (3)

де Fm  – корисний час роботи агрегату  m -го виду устаткування; n  – вид устаткування (технології); ( n  = 1,N);

 – обсяг продукції  n -го виду, виробленої на  m -му устаткуванні (за  m -ою технологією); n  – вид продукції ( n = 1, N );

 – норма витрачання машинного часу агрегату  m -го виду устаткування на вироблення продукції  n -го виду;

C m  – грошові витрати на виробництво  n -ої продукції на  m -му устаткуванні;

Kn   – плановий обсяг випуску продукції  n -го виду.

  ( ). (4)

Після обчислення етапів симплекс-методу отримаємо розв’язання поставленої задачі, яке включає мінімально можливе значення цільової функції та оптимальний план випуску продукції. На підставі отриманих розрахунків можна зробити висновки та запропонувати шляхи мінімізації витрат.

Стрімка конкуренція змушує товаровиробників максимально оптимізувати витрати, зберігаючи високу якість і цінові параметри продукту. У міжнародній практиці використовують субконтрактацію як спосіб організації виробництва, який передбачає таку кооперацію дрібних підприємств, за якої велике підприємство на основі договору (контракту) розміщує замовлення, визначає специфікацію виробів, надає сировину або напівфабрикат для подальшої переробки, а виконавці (малі фірми) здійснюють часткову або завершальну обробку наданого матеріалу. Однозначно велике підприємство може укласти контракт або на виробництво готового виробу без власної участі у виробництві (комерційний варіант), або на участь малих фірм в окремих стадіях технологічного процесу (виробничий варіант) [2].

Існує взаємозв’язок між поняттями «субконтрактація» та «кооперація», але різниця між ними полягає в тому, що субконтрактацію застосовують, коли потрібно зосередити зусилля на основній продукції, віддавши партнерам усе другорядне (табл. 2). На рівні підприємства можна розглянути процес субконтрактаціїз двох сторін. Основною перевагою субконтрактації для контрактора є те, що можливо сконцентрувати зусилля і ресурси на стратегічних напрямка своєї діяльності. Це різко скорочує терміни встановлення для виробництва нових виробів, полегшує процес їхньої сертифікації, підвищує продуктивність праці та конкурентоспроможність підприємств, скорочує запаси комплектуючих на складах і прискорює обіговість коштів у виробництві.

Невеликі компанії-субконтрактори як правило мають більш низькі витрати виробництва за рахунок більш низької оплати праці працівників порівняно з великими компаніями, і більш високої організаційної та управлінської ефективності за рахунок менших розмірів і простоти структури.

Організація закупівель комплектуючих на конкурентній (тендерній) основі дозволяє досягти значного зниження цін за кожною позицією, і що приводить до зниження собівартості готової продукції.

Виробництво деталей та комплектуючих іншими підприємствами на основі субконтрактації дозволяє великому підприємству – контрактору – побудуватибільш дієву та ефективну організаційну структуру та зекономити адміністративний ресурс.

У ході дослідження, проведеного в Японії, установлено, що вагомими результатами переходу до субконтрактної схеми організації виробництва для підприємств стають:

- зниження цін (36 %);

- висока якість (28 %);

- доступ до новітніх технологій (22 %);

- своєчасність поставок (14 %) [7].

Таблиця 2.  Переваги субконтрактації

Джерело: [5].

Під час застосування субконтрактної схеми організації виробництва у контрактора зростають транзакційні витрати, пов’язані з впровадженням і підтримкою системи відносин з субконтракторами. Проте, активний розвиток субконтрактних відносин свідчить про те, що позитивні аспекти субконтрактних відносин в цілому перевищують негативні.

Український ринок субконтрактингу значно відстає від того рівня, що досягли не тільки розвинені країни, а й країни, що розвиваються. В Україні про партнерство між великими і малими промисловими компаніями заговорили недавно, ринок субконтрактів у нашій країні розвинений поки дуже слабко. Більшість підприємств має у своєму розпорядженні повний цикл виробництва і не бажає передавати замовлення комусь іншому [3].

Позитивний приклад у розвитку субконтрактації демонструє Росія. Саме в Росії в 1998 році за сприяння Спеціалізованого агентства з промислового розвитку ООН UNIDO було організовано Центр субконтрактації. Його головним завданням є створення сприятливої ситуації, зокрема в пошуку малими та середніми підприємствами партнерів з виробничої кооперації, створенні механізму інтеграції великого та малого бізнесу в промисловість, інформаційне та консалтингове забезпечення субконтрактації. За оцінками більшості підприємств, що розміщують свої замовлення через використання інформаційну систему субконтрактації, економія, якщо розміщувати замовлення в межах одного регіону становить 10–30 % від базової ціни. Крім того, істотно скорочується час, необхідний на пошук партнерів з виробничої кооперації [4].

Одним із напрямів, що може бути перспективним для українських підприємств, є взаємодія малих інноваційно активних підприємств із великими підприємствами. У вітчизняній практиці механізм субконтрактації застосовують малі і середні підприємства для організації власного виробництва. У цьому випадку вони самостійно виробляють тільки ті вузли, що мають в собі ключове «ноу-хау» і здійснюють «фінішне» збирання. Усі інші вузли й деталі виробляються на великих підприємствах за субконтрактами.

Такий підхід дозволяє малим підприємствам виробляти якісну продукцію і не витрачати кошти на придбання обладнання, оренду виробничих площ (рис. 2, 3) [5].

Рис. 2. Ланцюг формування переваг для контрактора, який застосовує

механізм субконтракції

Рис. 3. Ланцюг формування переваг для субконтрактора,

який застосовує механізм субконтракції

Отже, завдяки застосуванню механізму субконтрактації можна оптимізувати процес виробництва, знизити собівартість продукції та істотно підвищити конкурентоздатність як на рівні підприємства, так і на рівні регіону. Упровадження такої форми співробітництва українських підприємств є перспективним та економічно доцільним.

Висновки та перспективи наукових розробок у цьому напрямі.  Інформаційні та структурні перетворення в бізнес-середовищі створюють нові передумови функціонування та перспективи розвитку виробничого підприємства. Застосування інноваційних інструментів в управлінні, націлених на пошук і виявлення резервів економії ресурсів, нормування їх витрат, планування, стимулювання ресурсозбереження, є прерогативою у сучасних тенденціях економічного розвитку та інтенсифікації ресурсів підприємства. Головний акцент, розв’язуючи проблеми управління витратами, необхідно роботи саме на оперативний вплив на зміну рівня собівартості, тобто на ті заходи, які могли б бути реалізовані в найкоротші терміни, і що найголовніше, використовуючи власні сили підприємства, без значних додаткових витрат та без втрати якості продукції. Таким чином, підтримання належного рівня якості має забезпечувати конкурентоспроможність продукції, а зниження рівня її собівартості має максимізувати прибуток, який отримує підприємство.

Список використаних джерел:

1. Christerson, Brad and Richard P. Appelbaum. «Global and Local Subcontracting: Space, Ethnicity, and the Organization of Apparel Production». World Development, 1995, 23(8), 1363–1374.

2. Ярославский центр производственной кооперации и субконтрактации [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yarcs.yartpp.ru/t_znachenie.htm

3. Сайт аналітичного центру «Академія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academia.org.ua/?p=287

4. Сайт индустриальный промышленный портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.promvest.info/news/actual.php

5. Сімченко Н. О. Особливості розвитку субконтрактації в діяльності вітчизняних підприємств / Н. О. Сімченко, О. В. Шкарупа // Зб. наук. праць III Всеук. науково-практичної конференції. − К.: НТУУ«КПІ» ВПІ ВПК «Політехніка», 2012. – С. 506−510.

6. Управленческий учет: учеб. пособ. / [под ред. А. Д. Шеремета]. – М.: ФБК–ПРЕСС, 2000. – 512 с.

7. Международная практика развития субконтрактных отношений // II Межрегион. конф. «Предпринимательство в промышленности: пути развития» (26 нояб. 2013 г.). – М., 2003.