Г. Л. Чернява

ЕФЕКТИВНА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКИМ ЗЕЛЕНИМ ТУРИЗМОМ

Актуальність проблеми.  Сучасний досвід і наукові дослідження показують, що прискорений розвиток сільського зеленого туризму може відігравати роль каталізатора структурної перебудови економіки, забезпечувати демографічну стабільність і вирішувати соціально-економічні проблеми в сільській місцевості. У сільських областях незалежноъ України спостерігається різке зменшення населення, збільшення безробіття й масова міграція працездатного населення, тому для Україні стратегічно важливо впродовж короткого проміжку часу перебороти відставання в цій сфері й реалізувати наявний великий туристичний потенціал шляхом проведення вираженої політики державного регулювання. Для цього необхідне створення ефективної моделі управління сільським зеленим туризмом.

У сучасних умовах сільський зелений туризм має багаторівневу структуру, його розвивають на національному, регіональному й місцевому рівнях. Вплив на розвиток сільського зеленого туризму також здійснюють професійні асоціації та об’єднання. Співвідношення між державним і недержавним регулюванням неоднакове й змінюється під впливом політичних, соціально-економічних, і демографічних та інших факторів.

Довгостроковий вплив сільського зеленого туризму на розвиток економіки окремих регіонів проявляється в мультиплікативному ефекті. Залучення інвестицій для розвитку інфраструктури сільського зеленого туризму сприяє розвитку сполучених галузей: будівництва, сільського господарства, народних промислів тощо; це створює основу для збільшення зайнятості населення, підвищення рівня його добробуту. Важливість розвитку сільського зеленого туризму для національної й регіональної економіки визначає його державне регулювання. Тому на цих рівнях необхідно усунути низку проблем, що помітно стримують розвиток цього виду туризму.

Аналіз наукових досліджень . Аналіз управління організаціями та об’єктами сільського зеленого туризму подано в працях Т. О. Коберніченко і В. П. Васильєва[2, с. 38], М. І. Рутинського і Ю. В. Зінько [6, с. 23]. Однак, у названих роботах розглянуто управління в основному на недержавному рівні, а з боку місцевих і районних організацій та власників сільських садиб.

Мета роботи  – розробка ефективної моделі управління сільським зеленим туризмом в Україні. Для реалізації мети потрібно вирішити кілька завдань:

– проаналізувати законодавчу базу щодо сільського зеленого туризму як виду туризму;

– виявити проблеми, що стримують розвиток сільського зеленого туризму;

– з’ясувати співвідношення основних погроз для малих форм господарювання (підприємств сільського зеленого туризму);

– розробити заходи, необхідні для ефективного управління сільським зеленим туризмом на державному рівні.

Виклад матеріалів дослідження . Практично в усіх країнах для малих підприємств сільського зеленого туризму встановлено певні пільги й надається державна підтримка. Без ефективної підтримки держави малі підприємства сільського зеленого туризму не зможуть існувати, розвиватися й зміцнювати свої позиції на ринку, що формується [7, с. 35]. Вони не зможуть протистояти монопольному положенню постачальників ресурсів, а також посередників, що встановлюють повний контроль над ринком, цінами, якістю продукції часто на шкоду споживачам.

На сьогодні господарі сільських садиб спираються на Закон «Про особисте селянське господарство» (№ 742-IV від 15.05.2003) [1], згідно з яким сільський господар, який не є суб’єктом підприємницької діяльності, має право надавати послуги у сфері сільського зеленого туризму з використанням майна особистогоселянського господарства. Положення цього закону не розкривають повний спектр обов’язків саме в галузі сільського зеленого туризму, що стримує розвиток цієї сфери, тому для пріоритетного розвитку сільського зеленого туризму необхідно затвердити Закон «Про сільський зелений туризм» [5]. Такий підхід необхідний, тому що туристична діяльність у сфері сільського зеленого туризму відрізняється від туристичної діяльності в цілому, суб’єктами надання цих послуг є не професіонали, а власники особистих і фермерських господарств, які спираються на місцеві ресурси. Положення цього закону повинні визначати загальні правові, організаційні та соціально-економічні принципи реалізації державної політики України в цій сфері та сприяти залученню сільського населення до цього виду бізнесу.

Дотепер здійснювалися лише спроби в правовому й організаційному забезпеченні процесів формування малого господарювання на селі. Системи стимулювання утворення малих господарств не існує, як немає й господарського механізму їх підтримки та обліку. Єдиними інформаційними даними про функціонування сільського зеленого туризму в сільській місцевості є форми за туристичним збором, але лише в тих випадках, коли приватна садиба зареєстрована як приватне підприємство або як міні-готель. Тому в управліннях статистики доцільно включити прийом даних за альтернативними видами туризму, куди й буде надходити вся інформація про ці види туризму.

Успішний розвиток малого підприємництва істотно залежить від того політико-економічного середовища, у якому воно здійснює свою діяльність. Однак не менш важливим чинником, що постійно супроводжує певне економічне середовище, є криміногенний стан, що утрудняє або зводить нанівець дії підприємця. Реальна загроза заподіяння шкоди (збитку) суб’єктам господарювання на місце першочергових ставить завдання забезпечення економічної безпеки. Багато питань підприємницької діяльності регулюються й забезпечуються цивільним, адміністративним, карним та іншими законодавствами. Однак, як свідчить практика, вирішити всі проблеми, пов’язані із убезпеченням господарювання, неможливо за допомогою тільки правового регулювання.

У новому конкурентному середовищі (особливо в умовах збільшуваної корумпованості фіскально-контролюючих державних органів) виникає маса проблем, пов’язаних із убезпеченням не тільки фізичних і юридичних осіб, їхньої майнової власності, але й підприємницької (комерційної) інформації як виду інтелектуальної власності. Для захисту підприємницьких інформаційних потоків від різного роду зазіхань застосовують як правові, так і спеціальні заходи,а в необхідних випадках комплексне їх застосування.

Сукупність відомостей, що циркулюють у підприємницькій діяльності, з метою їх з’ясування, можна умовно згрупувати за напрямами:

– підприємницька (комерційна) інформаційна система (відомості про стан економічної системи, фактори, що позитивно або негативно впливають на сферу господарювання, і комерції, у яких діє підприємець);

– правова інформаційна система (відомості про чинне законодавство, що регулює й охороняє діяльність підприємств сільського зеленого туризму);

– спеціально-оперативна інформаційна система (відомості про способи й засоби убезпечення підприємницької інформації від доступу третіх осіб).

Уживання спеціальних заходів, спрямованих на захист інтелектуальної власності, залежить насамперед від власника (власників) інформації. У свою чергу може виникнути питання про необхідність забезпечення зовнішньої й внутрішньої безпеки структурних форм малого підприємництва.

Економічна безпека – стан, у якому народ може впевнено, без втручання й тиску ззовні, визначати шляхи й форми свого економічного розвитку [3, с. 28]. Наведемо систему головних зовнішніх і внутрішніх погроз економічної й продовольчої безпеки малих форм господарювання (табл. 1).

Таблиця 1. Співвідношення основних погроз для малих форм господарювання

Специфіка й своєрідність процесів формування різних форм малого підприємництва на селі визначають те, що поряд із традиційними факторами розміщення виробництва, що продовжують домінувати в «старих», давно сформованих галузях спеціалізації виробництва й сферах зайнятості сільського населення, усе більше значення одержують нові – суто ринкові.

Проведені дослідження свідчать про те, що до числа найбільш актуальних проблем розвитку сільського малого підприємництва варто віднести: відсутністьдіючої фінансово-кредитної й ресурсної підтримки малого підприємництва з боку держави, нерозвиненість державної інфраструктури підтримки підприємництва,низький рівень кваліфікації й професійних навичок працівників сфери малого підприємництва, незадовільне забезпечення правовою й економічною інформацією.

Не меншою проблемою, що постає на шляху розвитку малого підприємництва, є адміністративний тиск на суб’єктів підприємницької діяльності, що проявляється у вигляді: складної системи дозволів, надмірного нормативного регулювання, податків, хабарів, а також численних перевірок фінансово-господарської діяльності. Причому скорочення кількості планових перевірок компенсується збільшенням кількості позапланових.

У зв’язку з цим Верховна Рада України повинна прийняти Закон «Про основи здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні». У цьому документі необхідно подати повний перелік контролюючих органів і встановити єдині для всіх контролюючих органів правила здійснення перевірок. Наслідком прийняття такого закону повинне стати встановлення паритетних відносин між контролюючими органами й суб’єктами підприємницької діяльності, обмеження можливості здійснення представниками контролюючих органів зловживань, підвищення рівня захищеності дрібних підприємців.

Відповідно до чинних в Україні норм дрібні підприємці не можуть розпочати свою діяльність (навіть за наявності ліцензії) до отримання відповідних дозволів від санітарних служб, пожежної охорони, органів охорони праці й десятків інших служб. Сам процес отримання таких дозволів вимагає значних витрат часу й чималих коштів.

На сьогдні в Україні відсутня фінансова й ресурсна підтримка малого підприємництва. Малі форми господарювання вимагають невеликих кредитів під невисокі відсотки. Банки об’єктивно не зацікавлені в наданні таких кредитів. Крім того, кредити видаються винятково під заставу. Кредит можливо отримати під 25–30 % і під заставу, що в 1,5–2 рази перевищує розмір кредиту, тому дрібний підприємець, особливо початківець, про отримання кредиту може тільки мріяти. Реально малі підприємства можуть отримати кредити на сприятливих умовах лише в спеціалізованих банках, у яких відкриті кредитні лінії Європейського банку реконструкції й розвитку. Ринок же небанківських кредитних послуг залишається нерозвиненим.

Таким чином, Верховній Раді України доцільно було б прискорити розгляд проекту Закону України «Про мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва». Ухвалення такого закону дозволить створити правове поле для розвитку небанківських кредитних послуг діяльності і, отже, спростити малим формам господарювання доступ до кредитних ресурсів. Крім того, одним із основних джерел забезпечення сільських підприємців кредитними ресурсами могли б стати кредитні союзи. З метою розвитку кредитної кооперації на селі необхідно проаналізувати фінансовий стан кредитних союзів, що функціонують, і провестинавчальні семінари для їх керівників і фахівців за участю кваліфікованих фахівців, сільських консультаційних служб і науковців. Такі кроки стали б реальною допомогою кредитним союзам у їх становленні.

Моніторинг законодавства засвідчив: щоб Закони України «Про особисте селянське господарство» і «Про сільський зелений туризм» справді запрацював, необхідно внести зміни до 15 інших українських законів, зокрема:

– розробити й впровадити податкову й фінансово-кредитну політику, яка б стимулувала сільський зелений туризм, заохотити інноваційну діяльність через надання цільових субсидій і кредитів. Парламентом уже ухвалений у першому читанні законопроект «Про підтримку виробництва й ринку сільськогосподарської продукції», що може вирішити чимало подібних проблем;

– розробити й ухвалити єдиний закон про сільський бізнес. Сьогодні в Україні є десятки постанов Кабінету Міністрів щодо розвитку підприємництва на селі, й зокрема, створення для цього сприятливих умов, які не виконуються;

– розширити сферу діяльності кредитних союзів, кооперативних структур, консультаційних служб у сільській місцевості. Для їх створення вже є відповідна законодавча база (за винятком консультаційних служб). Організація інформаційно-консультаційних служб (а це можливість отримання цілого спектру консультативно-інформаційних, правозахисних, методичних і технологічних послуг) сприяла б створенню додаткових робочих місць на селі. Необхідно ухвалити Закон України «Про сільськогосподарську консультаційну діяльність», проект якого перебуває у Верховній Раді України;

– провести предметну інвентаризацію нормативно-правової бази, що стосується підприємницької діяльності в сільському зеленому туризмі. Існує і велика кількість міні-актів і підзаконів з безліччю доповнень, виправлень і уточнень, що сам законодавець не може в них розібратися, не говорячи вже про селянина. Необхідно покінчити з дискримінацією підприємницької діяльності на селі, поставити всіх сільгоспвиробників і господарів підприємств сільського зеленого туризму в рівні умови.

Для ефективного управління сільським зеленим туризмом в АР Крим також необхідно з боку держави не тільки розробляти, але й впроваджувати благодійні програми розвитку й підтримки цього виду бізнесу.

Для зручності й оперативності роботи необхідно створити в Міністерстві курортів і туризму відділ з альтернативних видів туризму, де будуть розглядатися й доопрацьовуватися закони й постанови про ці види туризму; вивчатися темпи й розроблятися програми розвитку. Такий відділ доцільно створити саме в названому міністерстві, оскільки саме воно займається вивченням й аналізом різних видів туризму в АР Крим. Так, наявні дані про кількість особистих селянських господарств, дозволять державі розробити програму з підвищення добробуту селянських родин.

Повинен здійснюватися прямий зв’язок між державними організаціями й недержавними громадськими організаціями. Співробітництво між ними сприятиме швидшому розвитку сільського зеленого туризму. Програми, розроблені громадськими організаціями, повинні бути затверджені, схвалені на державному рівні й за часткової підтримки держав. Ця процедура сприятиме швидкому досягненню результату та більш тісній взаємодії між організаціями.

В управлінні громадськими організаціями сільського зеленого туризму заважає велика їх кількість на території АР Крим. Відособленість їх роботи гальмує не тільки розвиток, але й обтяжує оцінку реального стану сільського зеленого туризму в Криму.

Висновки та перспективи наукових розробок у цьому напрямі .  Таким чином, факторами, що стримують розвиток сільського зеленого туризму, виступають: законодавчо-нормативне регулювання і функціонування сільського зеленого туризму; фіскальна спрямованість податкової політики держави, щоспричинює розвиток тіньової економіки; відсутність кредитної підтримки малих форм господарювання. Подана модель управління сільським зеленим туризмом буде сприяти більш швидкому розвитку цього виду бізнесу на території України та АР Крим з наданням більшого спектру послуг.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про особисте сільське господарство» № 3108-IV від 17.11.2005 та зміни від 25.12.2008 № 799-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.tourlib.net/zakon/ pro_selgosp.htm

2. Коберніченко Т. О. Сільський зелений туризм: програма навчання / Т. О. Коберніченко, В. П. Васильєв. – К.: Аграрна освіта, 2005. – 76 с.

3. Основы экономической безопасности: государство, регион, предприятие, личность / [под ред. Е. А. Олейникова]. – М.: Бизнес-школа Интел-синтез, 1997. – 288 с.

4. Проект Закону України «Про мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.search.ligazakon.ua/search/ law/project/

5. Проект Закону «Про сільський та сільський зелений туризм» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.wmly.zum.lt

6. Рутинський М. І. Сільський зелений туризм: навч. посіб. / М. І. Рутинський, Ю. В. Зінько. – К.: Знання, 2007. – 271 с.

7. Robert I. Rural Touresm and Recreation / I. Ridert, D. Hаll. – Edinburg: CABI, 2005. – 100 p.