К. т. н., доц. Куценко Володимир Йосипович

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ПАРТНЕРСТВО – ПОЧАТОК СТАНОВЛЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

В умовах монетарної економіки розвиток соціокультурного партнерства набуває першорядної значущості. Цю тему активно досліджують такі вчені як Українець С., Ляшенко Т., Мірошниченко О., Качан Є.П. та інші. Настав час істинного соціокультурного партнерства: морального, людяного, мирного, миролюбного, життєдайного, яке на засадах духовно-моральної культури господарювання дозволить приймати вірні управлінські рішення, щоб забезпечити ефективність виробництва й започаткувати сталий (життєдайний) розвиток трудового колективу підприємства та суспільства. Лише в умовах соціального миру та співпраці всіх учасників середовища на благо народу можна досягти процвітання суспільства.

Отже, соціокультурне  партнерство  (лат. parte, pars…) – це:

– миролюбні,  плідні  соціокультурні трудові  відносини  між керівником та працівниками, споживачами, конкурентами, владою; культурні  відносини  між трудящими як між партнерами –  товаришами, членами свого роду,  як між  дітьми,  які є щирими, доброзичливими, мирними, будують свої стосунки на взаємодопомозі, співчутті, співпереживанні, носінні тягот один одним (катарсисі), взаємоповазі, порозумінні, любові, на домовленості, а не на війні, протистоянні чи конкуренції;  участь  у вирішенні спільних завдань, це  зобов’язання, завдання, обов’язок  мирної  плідної  співпраці, узгодження місії, мети діяльності та способів її досягнення заради служіння суспільству; це  причастя  до загальної справи розбудови економіки та забезпечення сталого розвитку і отримування своєї частки доходів як винагороду за труд;

–  виробництво, народження плоду  – добрих результатів творчої трудової діяльності: матеріальних та духовно-моральних благ суспільству ( народженнядитини,  тобто – дитячої щирої душі трудящого, нове його народження);  розпускання  бруньок перед цвітінням,  початок  створення єдиної сім’ї трудового колективу, моральної економіки, сталого розвитку та процвітання суспільства. Адже  партнер – це товариш, учасник, член роду, дитина, плід – частинка  батька , родини  – трудового колективу як однієї сім’ї споріднених душ. Тобто, керівник та працівники мають бути  партнерами – частинками  єдиної сім’ї, дбаючи один про одного і відношення керманича-батька до підлеглих має бути як до своїх  дітей . Отже,  соціокультурне партнерство  – це  суспільний   обов’язок  кожного забезпечувати плідний мир та блага оточуючим.

Мета соціокультурного партнерства – забезпечення сталого-життєдайного розвитку суспільства та трудового колективу на таких універсальних (загальносвітових) принципах:

– духовно-моральна єдність та співпраця соціальних партнерів: трудового колективу чи культурно-професійної спілки, керівника підприємства, споживачів, конкурентів та органів державної влади; дотримання вірного слова, свободи творчого об’єднання; взаємодовіра, взаємоповага між партнерами, неприпустимість протистояння, ворожнечі, конкурентної боротьби, фінансових махінацій бізнесу; самоврядування (право трудящих брати участь в управлінні підприємством); сприяння розвитку соціально-відповідальної економіки, загальному міцному миру у суспільстві;

– забезпечення нормальних-життєдайних умов праці та проживання;

–  усі люди… мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи…, сталості в економіці та рівних можливостей у  діяльності та регулярних переговорах; недопустимість обмежень законних прав  трудящих; сприяння забезпечення   повної зайнятості і підвищення життєвого рівня ; добровільне довічне працевлаштування;  бідність  (наслідок аморальності й бездуховності)  є загрозою для загального добробуту; обов’язковість виконання досягнутих домовленостей та відповідальність за виконання прийнятих зобов’язань  (принципи Міжнародної організації праці) [1].

Способи досягнення соціокультурного партнерства: 1) підвищення рівня соціокультурного виховання трудящих через організацію постійно діючого навчання на підприємстві; 2) ведення рівноправних переговорів; 3) участь у складанні колективних договорів; 4) втілення в життя морального маркетингу; 5) розробка та реалізація гуманної концепції управління підприємством; 6) стратегії мирного співіснування та співпраці з оточуючим середовищем; 7) узгодження соціально-економічних, інноваційних проектів, нормативно-правових актів; 8) консультації на всіх рівнях при прийнятті управлінських рішень.

Завдання соціокультурного партнерства на мікро-, макрорівнях: 1) подолання диктатури керівника у прийнятті рішень, у т.ч. щодо розподілу чистого прибутку, через самоуправління трудового колективу; 2) дотримання прав трудящих на підвищення кваліфікації, забезпечення належного режиму праці, соціальний розвиток та своєчасне отримання зарплати у відповідності до кількості, якості, умов труда, досвіду та наявності непрацездатних членів родини; підвищення морально-матеріальної мотивації труда та рівня життя; 3) усунення чинників соціально-економічної нестабільності в суспільстві (аморальності бізнесу, тотальної приватизації великих та середніх промислових підприємств, монетарної економіки, доларизації країни, лихварного кредитування, конкурентної боротьби і війн за ринки збуту, невтручання держави у дії підприємств, перманентний ріст цін, інфляції, безробіття); 4) створення законодавчої бази щодо соціокультурного партнерства.

Отже, початком становлення сталого соціально-економічного розвитку є соціально-відповідальна економіка на засадах соціокультурного партнерства.

Список використаних джерел:

1. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч.-метод. посіб. / за заг. ред. проф. Качана Є. П. – Тернопіль : ТДЕУ, 2006. – 373 с.

2. Мірошниченко О. Система показників стану соціокультурного партнерства в Україні та її інформаційне забезпечення / О. Мірошниченко // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України : [зб. наук. праць]. Вип. 7. – Тернопіль : «Економічна думка», 2002. – С. 200–205.