«Экономика и менеджмент – 2013: перспективы интеграции и инновационного развития». Том 1

Волохов Антон Сергійович, комерційний директор ТОВ «Semper Legal Assistance», м. Київ, Україна

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ВПРОВАДЖЕННЯМ ІННОВАЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Серед проблем, з якими стикається сучасний бізнес, немає важливішої і складнішої, ніж проблема інновацій  (Елвін Тоффлер)

Сучасні підприємства, які функціонують у складному соціально-економічному середовищі, змушені створювати і впроваджувати різного роду інновації, які забезпечують їх ефективну діяльність, шляхом збільшення прибутків та обсягів виробництва, оптимізації виробничих процесів.

Втім для того, щоб результати наукових досліджень, винаходи, розробки, проекти перетворились на фактори економічного розвитку господарських систем, а отже стали інноваціями необхідно здійснювати організацію інноваційних процесів. В результаті здійснення цих процесів нові знання трансформуються у прогресивні техніку, технології, нові товари і послуги, більш високі кваліфікацію й навики працівників, нові організаційно-управлінські прийоми і методи. Можна із впевненістю сказати, що успішне функціонування вітчизняних промислових підприємств на сучасному рівні розвитку економіки України безпосередньо залежить від активної інноваційної діяльності, яка максимально використовує умови, створені зовнішнім середовищем, та можливості, що існують у внутрішньому середовищі підприємства.

В цілому, інноваційна діяльність підприємства процес складний та непередбачуваний, що призводить до виникнення додаткових ризиків. Окремі ризики пов’язані із дією зовнішніх та внутрішніх чинників, які гальмують інноваційні процеси на підприємстві. Аналіз цих чинників та проблем впровадження інновацій необхідний з метою пошуку напрямів активізації інноваційних процесів на українських підприємствах.

До загальних чинників та проблем, які перешкоджають активізуванню інноваційної діяльності вітчизняні дослідники Ч. Чернобай та С. Стоцько зокрема відносять цілий ряд факторів, які умовно поділяють на макроекономічні та мікроекономічні фактори. Так, до макроекономічних факторів вони включають відсутність системного управління інноваційною діяльністю збоку держави, а також нестачу стимулювання з боку регіональних органів влади інноваційної діяльності підприємств та організацій. До макроекономічних факторів вони відносять відсутність в Україні цілісної нормативно-правової бази, яка б регулювала ведення та активізування інноваційної діяльності на підприємствах.

Усі мікроекономічні фактори впливу дослідники розділили на категорії пов’язані із споживачами, ресурсами та працівниками. Так, до мікроекономічних факторів належать інформування споживачів про нові продукти та невизначений попит на інноваційні товари і послуги. Акцент на такій проблемі є слушним, оскільки відсутність можливості визначити попит ставить під сумнів розрахунки оцінки ефективності інноваційних процесів. На макрорівні інноваційній діяльності перешкоджає наявність застарілого і фізично зношеного обладнання, низький коефіцієнт оновлення обладнання (по Україні не перевищує 1–1,5 %). Щодо працівників то тут стає на заваді тенденція до зменшення науковців та інженерів, чия професія пов’язана із інноваціями (питання профорієнтації), вікова структура дослідників та еміграція фахівців у сфері інновацій.

Ще однією окремою проблемою є те, що на багатьох ринках існує жорстка конкуренція і цикл виробництва скорочується. Деякі ринки насичуються, і доситьважко знаходити нові ідеї для виробництва продукції та послуг [1, с. 77–79].

У свою чергу проблеми, пов’язані із інноваціями та інноваційною діяльністю підприємств Р. Квасницька та Н. Ардашкіна поділяють на техніко-економічні, організаційно-управлінські, юридичні та соціально-психологічні. До техніко-економічних дослідники включають відсутність джерел фінансування, слабкість матеріально-технічної та наукової бази, домінування інтересів існуючого виробництва, відсутність попиту на продукцію, відсутність інформації про ринки, ускладнення та подорожчання науково-дослідних розробок, низький науково-інноваційний потенціал держави, регіонів. До організаційно-управлінських включають сталі організаційні структури, консервативність, ієрархічних принципів побудови організації, перевага вертикальних потоків інформації, установча замкненість, орієнтація на усталені ринки, відсутність науково-інноваційних організаційних структур, недостатність міжнародного науково-технічногоспівробітництва. Юридичні проблеми пов’язані із недосконалістю законодавчої бази з питань інноваційної діяльності, низького рівня охорони інтелектуальної власності. І нарешті до соціально-психологічних включаються опір змінам, які можуть викликати такі наслідки, як необхідність нової діяльності, зміна стереотипів поведінки, існуючих традицій, супротив усьому новому, що надходить, низький професійний статус інноватора, відсутність матеріальних стимулів та умов творчої праці, відплив наукових кадрів [2, с. 250].

Отже, належне управління інноваційними процесами є серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, а тому врахування усіх проблем інноваційної діяльності та оцінка чинників, що їй перешкоджають повинні здійснюватися та бути враховані на будь-якому етапі впровадження інновацій. З розглянутих вище чинників та проблем інноваційної діяльності бачимо, що основну роль у функціонуванні суб’єктів інноваційної діяльності та розвитку підприємництва в інноваційній сфері відіграє держава.

Список використаних джерел:

1. Чернобай Л. Інноваціна діяльність підприємств: сутнісна характеристика та проблеми її активізування / Л. Чернобай, С. Стоцько // Демократичне врядування. – 2012. – № 10. – С. 74–82.

2. Квасницька Р. Особливості інноваційної діяльності підприємств у сучасних умовах / Р. Квасницька, Н. Ардашкіна // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 6, T. 3. – С. 250.