«Экономика и менеджмент – 2013: перспективы интеграции и инновационного развития». >> Том 2

К. е. н., доц. Гришина Ірина Вікторівна

Донецький національний університет, Україна

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПЕРЕДУМОВИ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ

Складні реалії господарювання бізнес-одиниць та життєдіяльності українського суспільства в умовах мінливості політичної ситуації, суспільних цінностей, непередбачуваності перманентних внутрішніх та зовнішніх загроз у котрий раз підтверджує важливість формування ефективної вітчизняної моделі менеджменту, оскільки, як зауважив один з відомих світових фахівців у галузі менеджменту П. Друкер: «Не існує слаборозвинених країн, є тільки погано керовані країни» [1].

Дослідженням еволюції та специфічних рис української моделі менеджменту присвячені наукові роботи таких вчених, як: Б. Андрушків, М. Афанасьєв, Б. Будзан, І. Каганець, О. Кузьмін, Є. Панченко, Ф. Хміль, А. Шегда, Л. Шемаєва та інші. Однак, не зважаючи на цікаві та важливі результати досліджень у цій сфері, фактичний критичний стан країни свідчить про необхідність подальших досліджень.

Метою роботи є аналіз передумов формування сучасної моделі менеджменту в Україні, а також її основних характеристик для визначення пріоритетних напрямків модернізації вітчизняної системи менеджменту.

Сучасний менеджмент в Україні формувався в умовах різкого та непередбачуваного переходу від централізованої, планової економіки до ринкової. Це обумовило, по-перше, той факт, що менеджери великої кількості підприємств, які залишилися на своїх посадах, незважаючи на зміни організаційно-правової форми, багато в чому продовжували використовувати накопичений особистий досвід та не усвідомлювали потреби водночас практикувати інколи сумнівні рекомендації, що дає теорія західного менеджменту, отже продовжували використовувати підходи, методи та стиль керівництва адміністративно-командної системи. По-друге, на чолі новоутворених комерційних організацій не рідко ставали керівники, які не мали ані управлінського досвіду, ані професійної освіти в сфері управління, отже вони здійснювали управління більшою мірою інтуїтивно. По-третє, відносна відкритість економіки обумовила можливість працювати на українському ринку зарубіжних компаній, керівники яких активно використовували теоретичні та практичні набутки в сфері менеджменту західного зразка, більшістю, навіть, не враховуючі українську ментальність. А, по-четверте, суттєвий вплив мали соціально-економічні фактори, а саме: нестабільна та недосконала законодавча та нормативна база; економічна та політична нестабільність; ресурсно-сировинний напрям економіки; деградація виробничого, науково-технічного та кадрового потенціалу; нерозвиненість ринкової інфраструктури, інформаційного середовища; високий рівень невизначеності, ризиків на всіх видах ринку; незадовільна демографічна ситуація; значна поляризація рівнів доходів різних верств населення; процес деінтелектуалізації праці; низький професійний рівень та корумпованість робітників органів державного управління всіх рівнів та місцевого самоврядування; недовіра населення по відношенню до представників державного управління всіх рівнів та місцевого самоврядування; високий рівень криміналізації економіки тощо.

Все це обумовило певні особливості української моделі менеджменту, а саме:

– активне використання авторитарного стилю керівництва у багатьох організаціях, що не дає змоги використовувати творчий потенціал робітників та певною мірою блокує розвиток організації;

– орієнтація більшою мірою на вертикальні, формальні зв’язки, недооцінка неформальних відносин та слабке використання нових типів організацій (партисипативних, мережевих, едхократичних та ін.);

– сліпе копіювання зарубіжних методів ведення бізнесу та управління організацією без врахування особливостей національної економіки та ментальності українців;

– прагнення перенесення відповідальності за негативні результати функціонування організацій на уряд та зовнішнє середовище;

– відсутність необхідних норм ділової етики бізнесу, культури поведінки, порушення етичних правил у процесі здійснення бізнес-операцій;

– відсутність у багатьох організаціях зацікавленості у впроваджені систем управління якістю та недостатня увага до забезпечення якості виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт;

– неефективне використання ресурсного потенціалу, низький рівень свідомості менеджерів всіх рівнів щодо екологічних проблем, неусвідомлена або свідома орієнтація на концепцію запланованого старіння;

– неспроможність топ-менеджменту звести до мінімуму ймовірність системних помилок в процесі формування системи управління та прагнення до перенесення відповідальності на соціальну компоненту організації;

– низький рівень або взагалі відсутність професійних знань у сфері управління у менеджерів всіх рівнів.

Таким чином, як, бачимо, такий менеджмент неспроможний забезпечити сталий соціально-економічний розвиток організацій та економіки країни в цілому, а сформований на сьогодні корпус керівників-технократів значною мірою об’єктивно непридатний до ефективної управлінської діяльності. Отже забезпечення ефективної системи менеджменту в Україні треба починати з розробки та обґрунтування нових концепцій менеджменту, які враховували б специфіку нашої країни, модернізації методів управління, якісного навчання керівних кадрів, введення системи моніторингу стану управління тощо.

Список використаних джерел:

1. Друкер П. Менеджмент.: пер. с англ. / П. Друкер, Ф. Макьярелло, А. Джозеф. – М.: И. Д. Вильямс, 2010. – 704 с.