Кисельова Анна Юріївна, к. е. н., доц. Олійник Віктор Яковлевич
Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна
ІННОВАЦІЙНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
Світовий досвід свідчить, що визначальною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства є його здатність до безперервного відтворенняі удосконалення свого виробничого потенціалу. Проте просте відтворення означає лише збереження наявного виробничо-ресурсного потенціалу, що забезпечуєстабільний випуск продукції на раніше досягнутому рівні, а розвиток виробництва вимагає не простого, а розширеного відтворення виробничих спроможностейпідприємства. Основою такого виду відтворення виступає інвестиційно-інноваційний процес, який поєднує у цілісну систему різні економічно-відтворювальні процеси – інвестиційний та інноваційний.
Інвестиції у сучасному трактуванні – це витрати на виробництво, нагромадження матеріально-технічних ресурсів, що забезпечують випуск продукції та включає основні і оборотні засоби виробництва; складські, збутові, постачальні, транспортні, управлінські витрати тощо. При простому типі економічного відтворення зазначені витрати покриваються в частині основних засобів виробництва амортизаційними відрахуваннями, а в частині оборотних засобів – виручкою від реалізації товарної продукції, що в сукупності становить собівартість продукції. Розвиток виробництва продукції при простому відтворенні має екстенсивний характер, тобто забезпечується простим збільшенням виробничого потенціалу на досягнутому рівні матеріало -, енерго -, працевитрат в розрахунку на одиницю валової продукції.
Інновації є різновидом інвестицій, тобто також виразом витрат для розвитку виробництва. Проте їх характер за цільовим призначенням відмінний: інноваційнівитрати – це та частка інвестицій, яка перетворює екстенсивний розвиток виробництва у інтенсивний, а процес простого економічного відтворення – у розширене, тобто за циклічним виразом траєкторії таким, що переходить від циклічного кола до розімкнутої спіралі.
Інноваційний процес полягає в тому, що він є матеріалізованим виразом науково-технічного процесу. Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» його змістовність визначається як така, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг, що підкреслює новаторський характер виробничої діяльності. Тобто інноваційний процес у інвестиційній діяльності пов’язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій (нововведень), визначальними властивостями яких є науково-технічна новизна, модернізація виробництва на новій технологічній основі, освоєння і випуск високоякісної «наукомісткої» продукції. Це сприяє зміщення існуючих технологічних укладів до більш високих, які є більш продуктивними з одночасним істотним зменшенням матеріало -, енерго -, і працевитрат суспільства.
Головним напрямом стратегії розвитку національної інноваційної системи України є реалізація пріоритетних напрямів розвитку економіки із першочерговим фінансовим забезпеченням тих галузей, які здатні наростити власний інноваційний потенціал і створити базу для розвитку галузей виробництва товарів народного споживання.
Характерною особливістю сучасного стану національної економіки є те, що вона функціонує на основі переважно успадкованого застарілого виробничо-технічного і наукового потенціалу. Що достався внаслідок розпаду адміністративно-планової системи, більшість українських підприємств втратили державний науковий-технічний супровід виробництва, який здійснювався за рахунок фінансування із централізованих джерел без відчутного дефіциту коштів. Крім того, радянські підприємства, що діяли на засадах госпрозрахунку, мали спеціальні статті видатків на впровадження інновацій і успішно освоювали ці кошти, а при невикористанні виділених на це коштів, вони вилучалися державою.
Після ринкової трансформації в Україні провідним (в межах біля 80 % за обсягом виробництва) є приватний сектор, який функціонує на ринкових засадах комерційного розрахунку, тому фінансування інвестицій за рахунок державних коштів різко зменшилось. Так, після початку пост трансформаційного піднесення, що розпочалося у 2000 р. загальна сума інвестування за 2000–2012 рр. зросла від 23,6 до 293,7 млрд грн, збільшилась у 12,5 разів. Частка недержавного сектору у загальному обсязі інвестицій за аналізований період зросла від 21,4 до 267,4 млрд грн, а у структурі загального обсягу становить, понад 90 %. Тобто фінансування інвестиційного процесу здійснюється в Україні практично підприємствами недержавного сектору, а фінансування інноваційного процесу залишається прерогативою держави.
Обсяг фінансування науки та науково-технічної діяльності за аналізований період зріс від 2046,3 до 10558,5 млрд грн, тобто у 5,1 разів. Відносно до загального обсягу інвестицій частка витрат на науково-технічну діяльність, що забезпечує інноваційний розвиток, зменшилась від 8,6 до 5,1 %. Проте обсяг фінансування цієї діяльності за рахунок державного бюджету зріс від 614,5 до 4709,1 млрд грн (тобто в 7,7 разів), а його частка зросла у загальному фінансуванні від 30,0 до 44,6 %.Динамічно відбувається зростання обсягу реалізації інноваційної продукції, річна вартість якої зросла за 2000–2012 рр. від 12,1 до 36,1 млрд грн (майже у 3 рази),перевищуючи загальний обсяг витрат на фінансування науки та науково-технічної діяльності відповідно у 5,9 і 3,4 рази. Обсяг реалізації інноваційної продукції на експорт за аналізований період зріс у 4,4 рази, перевищуючи загальні витрати України на науку та науково-технічну діяльність на 26,5 %.
Проведене дослідження підтверджує висновок, що інноваційний процес дійсно є важливим чинником розвитку економіки.
Список використаних джерел:
1. Статистичний щорічник України за відповідні роки.