Д. е. н., проф. Луцишин Зоряна Орестівна, Д. е. н., доц. Фролова Тетяна Олександрівна
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Шевченка, Україна
«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна
ЕКОНОМІЧНІ КОНЦЕПТИ ЩОДО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ В ТРАНЗИТИВНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Інвестиційні процеси в сучасній світовій економіці багато в чому визначають вектор її розвитку в XXI столітті. Найважливішими тенденціями прямого іноземного інвестування на сучасному етапі є зростання ролі країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою (51,6 % обсягу загальносвітових залучених ПІІ в 2010 р. проти 49,1 % – в 2009 р. і 37,0 % – в 2005 р., 29 % загальносвітового відтоку ПІІ) [10]. Такі тенденції тягнуть за собою зміну цільових орієнтирів і завдань інвестування на всіх його рівнях. Одним з ключових стає концепт «управління інвестиціями», який визначає напрями розвитку і функціонування інвестиційного процесу.
Управління інвестиціями є невід’ємною частиною загальної системи управління національними економіками. Проте слід мати на увазі, що хоча в управлінській діяльності різних елементів національних економік є чимало специфічного, у змісті управління можна виділити багато спільних моментів, які розробляються в рамках теорії управління. Структурними компонентами теорії управління інвестиціями є: предмети (об’єкти) управління; система управління; принципи, функції, завдання, умови, типи, методи, форми, засоби, стратегії і механізми управління; фактори, що впливають на управління та звісно ж ефективність управлінських заходів.
На сучасному етапі розвитку інвестиційного процесу у транзитивних економіках виникає ряд проблем як тактичного так стратегічного характеру, пов’язаних із невідповідністю у розвитку теорії і практики побудови системи управління інвестиціями на всіх рівнях транзитивної економіки. Основними з них можна виділити: по-перше, відсутність у сучасній економічній науці вичерпного визначення концепту «управління інвестиціями», що дозволяє визначити сутність і специфіку самого процесу управління, по-друге, відсутність чіткого розуміння структурно-функціональних компонентів управління інвестиціями. Окреслимо можливі варіанти вирішення виявлених проблем.
В економічній науці існує кілька підходів до визначення поняття «управління інвестиціями», кожен з яких вносить додаткові характеристики досліджуваному поняттю. Результати дослідження показали відсутність єдності думок, що є характерним як для вітчизняних, так і для зарубіжних авторів. Причому одні автори віддають перевагу поняттю «управління інвестиціями», другі – ототожнюють поняття «управління інвестиціями» із «інвестиційним менеджментом», треті – використовують поняття «інвестиційний менеджмент».
Так, на думку Г. А. Семенова, В. З. Бугая, А. Г. Семенова, А. В. Бугая «управління інвестиціями – це система розробки і реалізації управлінських рішень на основі оцінки стану і прогнозування розвитку інвестиційного ринку з метою забезпечення найбільш ефективних напрямків реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку» [7].
Ф. Фабоцці у своїй праці «Управління інвестиціями» ототожнює поняття «управління інвестиціями» та «інвестиційний менеджмент» і зазначає: «управління інвестиціями (investment management) являє собою процес управління грошовими коштами» [8, c. 2]. Цієї думки дотримуються і В. Шеремет, В. Павлюченко, В.Шапіро [9], що ототожнюють дані поняття та стверджують, що управління інвестиціями (інвестиційний менеджмент) – це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності. Іншої точки зору дотримується В. В. Пилипчук, який також ототожнює вищезазначені два поняття, акцентуючи увагу на інвестиційному менеджменті, і трактує:»інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями) є частиною фінансового менеджменту, метою якого є формування інвестиційного портфеля, визначення його прибутковості, управління грошовими потоками в інвестиційній фазі здійснення проекту» [5, с. 59].
Аналіз наукових ідей і підходів дозволив віддати пріоритет саме інвестиційному менеджменту (як більш ємнішому поняттю), маючи на увазі управління інвестиціями, інвестиційною діяльністю або примноження капіталу. Так, на думку Е. Каліннікової, інвестиційний менеджмент – це управління інвестиційною діяльністю як у масштабах держави та її територій, так і в рамках окремих господарюючих суб’єктів з метою найбільш ефективного використання наявних і залучених інвестиційних ресурсів, і що інвестиційний менеджмент необхідно розглядати і як безпосередньо процес управління інвестиційною діяльністю, і як науковий метод, що забезпечує його ефективність [2, с. 24]. С. А. Бичков вважає, що інвестиційний менеджмент можна визначити як систему ефективних заходів, спрямованих на збереження та примноження капіталу господарюючого суб’єкта, які б приносили найбільший дохід та супроводжувалися найменшим ризиком [1].
У вузькому значенні управління – це процес впливу суб’єкта управління на об’єкт управління, що примушує об’єкт здійснювати певні дії, направлені на досягнення цілей. У широкому значенні управління включає в себе не тільки сам вплив, але і підготовку до нього, контроль за діяльністю об’єкта управління і аналіз отриманих результатів. У цьому випадку управління є безперервним процесом, який починається з моменту встановлення зв’язків між суб’єктом і об’єктом і закінчується тільки з припиненням взаємодії між ними.
Дотримуючись визначення «управління», можна виділити три основні вектори реалізації концепту «управління інвестиціями»: суб’єкт управління – активна сторона, особа, яка управляє; об’єкт управління – пасивна сторона, що піддається впливу з боку суб’єкта; управляючі впливи – способи, інструменти, з яких суб’єкт впливає на об’єкт. Зміст управління, види управляючих впливів суттєво залежать від об’єкту і рівня управління.
Основу методології дослідження управління інвестиціями становлять, насамперед, системний підхід, який сформувався в результаті історичного розвитку економічних систем на різних рівнях ієрархії як необхідна умова суспільного відтворення, і структурний аналіз.
Застосування системного підходу до управління інвестиціями обумовлено кризою ортодоксальної економічної теорії, яка проявляється, на думку Г.Клейнера, у: розриві взаємозв’язку між макро-і мікроекономікою; труднощах опису взаємодії різнорідних економічних об’єктів – організацій, індивідів, інститутів; недостатності апарату для описи ірраціональної поведінки суб’єктів; усвідомленні значущості факторів, що не укладаються в рамки традиційної економічної теорії [3, с. 30]. Нова системна парадигма, яка використовується в даний час при дослідженні економічних систем, повинна бути заснована, по-перше, на «екзогенному» сприйнятті системи як деякого фрагмента реальності, що виділяється в просторі і в часі. При цьому наголос робиться на цілісність реальності. По-друге, враховувати посилення значущості суб’єктивного компонента в розумінні системи.
Управління інвестиціями здійснюється в процесі інвестиційної діяльності у вигляді вкладення капіталу в різних формах та організації практичних дій по його здійсненню. Як об’єкт управління, інвестиції, з урахуванням подвійного характеру їх сутності, можуть виступати у вигляді інвестиційних ресурсів (всіх видів майна) і у вигляді об’єктів вкладення (витрат). Крім цього, враховуючи той факт, що домінуючою ознакою класифікацій інвестицій є їх розмежування залежно від об’єктів вкладення, відповідно до якого розрізняють реальні та фінансові інвестиції, на нашу думку, доцільно управління інвестиціями як систему розглядати в розрізі трьох об’єктів управління: управління інвестиційними ресурсами, управління реальними інвестиціями, управління фінансовими інвестиціями.
Враховуючи, що інвестиції, відповідно до даного вище визначення, за своєю суттю є сукупністю усіх видів майна і т. д., слід, на наш погляд, уточнити предмет управління. Як предмет управління переліченими вище об’єктами пропонується розглядати склад і структуру, обмеження і норми інвестиційної діяльності, переваги, інформованість.
Склад визначає, хто і що входить до системи управління, структура – сукупність зв’язків між елементами системи, тобто хто і з ким взаємодіє; обмеження і норми – хто і що може робити; переваги – вибір інвесторів об’єктів вкладень і джерел фінансування; інформованість – хто що знає.
Цілі і завдання управління переліченими вище об’єктами обумовлюються рівнем – ієрархією економічних систем, масштаби і структура яких зумовлюють особливості управління.
В економіці ієрархії можуть вибудовуватися практично за будь-якою ознакою: складність, рівень абстрагування, ступінь втручання і т. д. Тому в принципі,в ієрархічних структурах важливо лише виділення рівнів співпідпорядкованості, а між ними і в межах рівнів між компонентами можуть бути будь-які взаємини. У широко відомій роботі М. Месаровича «Теорія ієрархічних багаторівневих систем» [4] залежно від принципу взаємовідносин елементів в межах рівня і різним правом втручання вищого рівня в організацію взаємовідносин між елементами нижчого виділені особливі класи ієрархічних структур типу «страт», «шарів», «ешелонів».
На рівні держави інвестиції є основою розширеного відтворення, прискорення технологічного оновлення та збалансованого розвитку галузей економіки, вирішення проблем підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, безробіття, соціальної сфери, охорони навколишнього середовища тощо. У зв’язку з цим управління інвестиціями на даному рівні (ешелон 3) є одним з найбільш гострих і найважливіших завдань сталого розвитку економіки і дозволяє виділити його в якості верхнього рівня ієрархії (рис. 1).
Рис. 1. Принципова схема управління інвестиціями
У той же час будь-яка економіка, як вид діяльності, є складним організмом, що складається з безлічі організованих і взаємодіючих елементів – суб’єктів господарювання різних організаційно-правових та організаційних форм (ешелон 1): підприємств, транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, фінансових компаній і т. д., рівень інвестиційної активності і масштаб інвестиційної діяльності яких безпосередньо залежать від ефективності механізмів та інструментів державної інвестиційної політики та політики, що проводиться органами виконавчої влади на регіональному рівні.
Слід також виділити ще один рівень управління інвестиціями – вид діяльності або галузь (ешелон 2). На сучасному етапі поняття галузі як сукупності підприємств, для яких характерні єдність економічного призначення продукції, що виготовляється, однорідність виробничо-технічної бази, специфічність складу кадрів та умов праці, в статистичних даних не використовується у зв’язку з переходом на міжнародні стандарти статистики (SIC), де галузі, що мають загальний характер виробництва, об’єднані в сектори: добувна, обробна промисловість і т. д. Однак, враховуючи різні галузеві особливості, наприклад, видобутку нафти і алмазів, всередині кожного з секторів виділяють види діяльності – видобуток паливно-енергетичних ресурсів, текстильне та швейне виробництво тощо.
Управління інвестиціями, як система, припускає наявність суб’єкта управління, в якості якого можуть бути органи управління у вигляді спеціально створених структур. На рівні національної економічної системи суб’єктами управління інвестиціями є виконавчі органи влади: уряд, галузеві міністерства, національніінвестиційні інститути тощо, основними функціями яких у цій галузі виступають координація і регулювання, а завданнями – створення сприятливих умов дляефективної інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, формування і розподіл інвестиційних ресурсів в обсягах, необхідних для задоволення інвестиційних потреб стратегічно значимих галузей і розширеного відтворення, вирішення соціальних проблем.
Необхідність галузевого управління інвестиціями обумовлюється стратегічними цілями і завданнями розвитку національних економічних систем, досягнення якихможливо тільки за умови координації діяльності всіх суб’єктів галузевих ринків незалежно від форми власності.
На рівні галузей суб’єктами управління інвестиціями є, як вже зазначалося вище, галузеві міністерства, створені нові організаційні структури, уповноваженіурядом органи, основною функцією яких є досягнення збалансованості інтересів держави і приватного бізнесу в розвитку галузевих ринків на основі формування пріоритетних напрямів діяльності та розробки механізмів і інструментів залучення інвестицій.
Важливим є також сума залучених інвестицій, їх структура (прямі чи портфельні, у які галузі тощо), ефективність використання та подальша спрямованість (лише як інвестиція для отримання короткострокових вигод чи як додатковий фінансовий ресурс для економічного зростання у подальшому). Для того, щоб бути конкурентоспроможною у світовому масштабі і продовжувати економічне зростання, Україні потрібно залучити значно більше інвестицій, і при цьому дуже важливу роль відіграє сприятливий інвестиційний клімат і спрямованість залучених інвестицій на посилення фінансового потенціалу економічного зростання, а не лише інвестиції заради інвестування. Інтеграція з Європейським Союзом може допомогти в досягненні цієї мети, оскільки спонукатиме до створення умов для проведення необхідних реформ і чіткість та контрольованість цільового використання інвестиційних коштів.
Тому основною метою макроекономічної політики повинно бути забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації економіки, формуванню сприятливого інвестиційного середовища, а залучені кошти, були тим зовнішнім доповненням фінансового потенціалу економічного зростання української економіки. Досвід попередніх років показує, що надійна фінансово-бюджетна та грошова стабілізація без стабільного реального сектора економіки неможлива, вона може бути лише короткотерміновою.
У зв’язку з цим необхідна трансформація бюджетних ресурсів у чинник ефективного соціально-орієнтованого економічного зростання поряд із подоланням (чи відходом) від хронічної незбалансованості та низької ефективності державних фінансів, що зберігаються і під час економічного зростання, а зумовлено це системнимипомилками бюджетної політики та її суто фіскальним характером. У цьому ж контексті потребує змін і логіка формування державних фінансів. Узгодження та певної гармонізації потребує податкова політика, тарифи і, відповідно, податкове законодавство. У грошово-кредитній сфері також необхідні додаткові заходи, спрямовані на забезпечення надійної збалансованості валютного ринку, суттєве зростання золотовалютних резервів, вдосконалення структури платіжного і зовнішньоторговельного балансів, оптимізація товарної структури експорту й імпорту, створення умов для репатріації капіталу з-за кордону, сприяння прямим іноземним інвестиціям, створення сприятливого середовища для внутрішнього інвестування (а не через кіпрську офшорну територію) як з боку промислового капіталу, так і за рахунок заощаджень/коштів населення (домогосподарств).
Вищевикладене дозволяє підтвердити, що управління інвестиціями є системним явищем, яке виникло як необхідна умова суспільного відтворення, видів діяльності та об’єктів, що становлять матеріально-технічну базу економіки, і як система є сукупністю компонентів (суб’єктів управління та об’єктів інвестування) та відносин між ними, спрямованих на досягнення певної мети в рамках визначеного часового інтервалу.
Список використаних джерел:
1. Бычков С. А. Инвестиционный менеджмент как основа системы управления инвестициями на современном предприятии в России / С. А. Бычков // Молодой ученый. – 2012. – № 4. – С. 99–102.
2. Калиникова Е. В. Инвестиционный менеджмент: учебное пособие / Е. В. Калинникова. – Ульяновск: УлГТУ, 2011. – 147 с.
3. Клейнер Г. Б. Системная парадигма и системный менеджмент // Российский журнал менеджмента / Г. Б. Клейнер. – 2008. – Т. 6. – № 3. – С. 27–50.
4. Месарович М. Теория иерархических многоуровневых систем / М. Месарович, Д. Мако, И. Такахара. – М.: Мир, 1973. – 344 с.
5. Пилипчук В. В. Управление инвестициями / В. В. Пилипчук. – Владивосток: Дальневосточный університет, 2003. – 101 с.
6. Райзберг Б. А. Государственное управление экономическими и социальными процессами: учеб. пособ. / Б. А. Райзберг – М.: ИНФРА-М, 2009. – 384 с.
7. Семенов Г. А. Фінансове планування і управління на підприємствах: навч. посіб./ Г. А. Семенов, В. З. Бугай, А. Г. Семенов, А. В. Бугай – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 432 с.
8. Фабоцци Ф. Управление инвестициями: пер. с англ. / Ф. Фабоцци. – М.: ИНФРА-М, 2000. – XXVIII. – 932 c.
9. Шеремет В. В. Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро. – М.: Высшая школа, 1998. – Т. 1. – 416 с.
10. World Investment Report 2005–2011 / Unctad, NewYork, Geneva. – 2005–2011 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unсtad.org/wir