К. е. н., доц. Топалов Сергій Анатолійович, Топалова Дарія Юріївна

Запорізька державна інженерна академія, Україна

ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

У результаті істотних економічних перетворень останніх десятиліть українська економіка опинилася в принципово новому стані, який багатьма фахівцями оцінюється як кризовий. На сучасному етапі розвитку економіка потребує не тільки відтворення і відновлення основних виробничих фондів, але і їхнього якісного поліпшення, активізації як виробничих і технологічних факторів економічного розвитку, так і соціальних, наукових, організаційних, природних. Разом з тим створити економіку більш високого рівня технологічного розвитку неможливо на морально застарілій виробничій базі, зношеному устаткуванні промислових підприємств і наукових центрів. Не можна без подолання стадії інвестиційного (екстенсивного) розвитку економіки перейти до інноваційного, тому що для створення нових технологій і продуктів потрібні якісно нові ресурси (трудові, виробничі, фінансові). Отже, для України потрібен інвестиційно-інноваційний шлях розвитку, відповідно до якого відбувається поетапне відновлення техніки і технологій випуску продукції з істотно поліпшеними споживчими властивостями.

Питання побудови ефективної системи інвестиційної й інноваційної діяльності розглядаються в роботах таких видатних зарубіжних класиків економічної науки, як Й. Шумпетер [1], М. Портер [2], М. Кастельс [3]. Серед сучасних вітчизняних дослідників цієї проблематики слід назвати В. Гейця [4], С. Нехаєва [4], О. Амошу [5] та ін.

Основою оцінки ефективності інвестиційно-інноваційного проекту є його цільова функція, що залежить від чотирьох основних параметрів: обсягу реалізації удосконаленої продукції, наявних ресурсів, часу реалізації проекту і якості удосконаленого продукту. Як основні критерії оцінки ефективності інвестиційно-інноваційного проекту запропоновано використовувати модифіковані показники чистої приведеної вартості, дисконтованого періоду окупності і прибутковості інвестицій.

Інвестиційно-інноваційна інфраструктура незначно впливає на інвестиційно-інноваційні процеси в Україні. Темпи росту коштів, що залучаються банківською системою (термінові депозити і поточні внески), зіставимо з темпами росту банківських кредитів, а зміна інвестицій в основний капітал має власний тренд, що свідчить про відсутність прямого впливу банківського сектора на динаміку капітальних вкладень.

Основною причиною такого стану є те, що довгострокові кредити в Україні належать до найбільш ризикових, а ставка по них не відповідає рівню ризику, тому що обмежена платоспроможністю підприємства.

Формування інвестиційно-інноваційного проекту має містити інформацію про інвестиційно-інноваційний потенціал підприємства і систему управлінняінвестиційно-інноваційною діяльністю. Для підтвердження відповідності методів управління поставленим цілям необхідно представити результати аналізу фінансового стану підприємства, тим самим оцінивши можливості вкладення власних коштів і залучення позикових. Необхідно показати можливості роботи підприємства в сформованих умовах інвестиційно-інноваційної інфраструктури.

Особливу увагу слід приділити визначенню поточних витрат на виробництво удосконаленої продукції, модель розрахунку яких має наступний вигляд:

,(1)

де  Зт'  – поточні витрати на випуск запланованого обсягу удосконаленої продукції;  Ме 1 – матеріалоємність одиниці продукції;  Зе 1 – зарплатоємність одиниці продукції;  СтНФОТ  – агрегована ставка податків на фонд оплати праці;    Ап  – норма амортизації розрахована виробничим методом;  Зн 1 – накладні витрати на виробництво одиниці продукції;  П  – потреба ринку в удосконаленій продукції;  рi  – імовірність настання ризикової події виду  i ; Δ зi  – зміна витрат у зв’язку з настанням ризикової події.

Розмір максимальних і мінімальних витрат, так само як і імовірність настання ризикової події, оцінюється методом експертних оцінок для кожного конкретного проекту.

Особливість запропонованої методики розрахунку полягає в тому, що інвестиційно-інноваційний проект здійснюється на вже діючому підприємстві, що раніше виготовляло аналогічний продукт, але з іншими технічними характеристиками. Тому підприємство має інформацію про купівельний попит на даний вид продукції, що може задовольнити цілком чи частково. Таким чином, потреба в удосконаленій продукції визначає обсяг її реалізації і виробництва. Сформована на підприємстві цінова політика є основою для визначення прибутковості реалізації даного продукту. За вихідну базу приймається прибуток від реалізації одиниці продукції, виробленої до здійснення інвестиційно-інноваційного проекту. Вона коректується на величину інноваційного рівня продукції, що кількісно відбиває ступінь її удосконалення. Оскільки в умовах ринкової економіки ціна на продукцію – величина, що змінюється і залежить від умов постачання продукції, порядку розрахунків, репутації покупця, то виникла необхідності ввести коректувальне значення суми прибутку, обумовлене ціновою політикою підприємства.

Список використаних джерел:

1. Шумпетер Й. Теория экономического развития: исслед. предпринимат. прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры) / Й. Шумпетер; пер. с нем. В. С. Автономова и др.; вступ. ст. А. Г. Милейковского, В. И. Болекина; общ. ред. А. Г. Милейковского. – М., 1982.

2. Портер М. Е. Стратегія конкуренції: методика аналізу галузей і діяльності конкурентів: пер. з англ. / М. Е. Портер.  – К.: Основи, 1998. – 392 с.

3. Кастельс М. Глобальный капитализм / М. Кастельс // Экономические стратегии. – 2000. – № 3.

4. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань /  В. Геєць // Економіка України. – 2004. – № 4. – С. 4–14.

5. Нехаев С. А. Основные тенденции развития инвестиционного рынка в эпоху глобализации / С. А. Нехаев. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.delovoy.spb.ru

6. Амоша А. И. Стратегия совершенствования хозяйственного механизма в промышленности Украины / А. И. Амоша // Экономическая наука современной России. – 2001. – Экспресс-выпуск№ 2. – С. 112–118.