Єфімова Світлана Анатоліївна

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

Сучасний розвиток економіки диктує учасникам ринку жорсткі конкурентні умови, і дана ситуація вимагає від організацій значних зусиль з підвищення конкурентоспроможності. основним напрямком вдосконалення власних можливостей є аналіз внутрішніх факторів і подальше управління інноваційним потенціалом організації. Існує безліч підходів до поняття «інноваційний потенціал».

Теоретичні та методичні засади управління інноваційним потенціалом розглядалися в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених таких, як: А. ААньшин, А. І. Амоша, Е. Ф. Авдокушин, О. М. Алимов, Л. С. Валінурова, С. Галахер, Г. Гамідов, А. Г. Гранберг, А. П. Єгоршин, Р. А. Фатхудінов та ін.

Розглянемо деякі з них. Так Р. А. Фатхудінов розглядає інноваційний потенціал організації як міру готовності виконати завдання, забезпечення досягнення поставленої інноваційної мети, тобто як міру готовності до реалізації інноваційного проекту або програми інноваційних перетворень і впровадження інновацій [5].

Згідно думки І. П. Дежкиної інноваційний потенціал – сукупність потенціалу організації виробництва та потенціалу організаційної структури управління, а також сукупність різних видів потенціалу: виробничого, трудового, ринкового, ресурсного, інтелектуального, науково-технологічного, інвестиційного, стратегічного [2].

Авторське визначення поняття полягає в наступному: інноваційний потенціал організації – це сукупність різноманітних ресурсів та факторів внутрішнього середовища, яке сприяє продуктивному інноваційному розвитку організації та впровадженню нововведень у сфері її діяльності.

Після аналітичного огляду літератури, пропонується виділити наступні складові інноваційного потенціалу організації (рис. 1):

Існує два підходи до оцінки інноваційного потенціалу: діагностичний і детальний [5].

Рис. 1. Складові інноваційного потенціалу організації

Діагностичний підхід передбачає аналіз і діагностику інноваційного потенціалу в умовах нестачі інформації і найчастіше являє собою методику експертних оцінок. Суть даного підходу полягає в тому, що колу фахівців пропонується виставити оцінки за низкою параметрів, які складають інноваційний потенціал організації. Істотним недоліком даного підходу буде можлива суб’єктивність думок експертів.

Детальний підхід є більш точним і ефективним. Встановлення фактичного стану інноваційного потенціалу відбувається при послідовному чисельному обчисленні потенціалу кожного з компонентів і параметрів. Серед недоліків можна відзначити, що метод є трудомістким і вимагає знання дуже великого числа показників, інформацією про які менеджер найчастіше не володіє.

Для ефективної реалізації можливостей інноваційного потенціалу недостатньо його оцінки. З’являється необхідність у застосуванні механізмів управління інноваційним потенціалом.

Дамо власне визначення даного поняття.

Управління інноваційним потенціалом – сукупність засобів і методів регулювання економічної та господарської діяльності організації з метою підвищення інноваційного потенціалу та підготовки платформи для впровадження інновацій.

Слід відрізняти поняття «управління інноваційним потенціалом» від «управління інноваціями».

Управління інноваціями – це організація і планування (включаючи мотивацію і контроль) процесів розробки і впровадження нововведень на об’єктах різних рівнів, спрямовані на досягнення інноваційних цілей цих об’єктів [1].

Слід підкреслити, що «управління інноваціями» в організації виникає, коли потреба у впровадженні нововведень усвідомлена, і існує конкретна ідея для їїреалізації. Іншими словами «управління інноваціями» з’являється там, де інновації існують, у проекті або в реальному виконанні. «Управління інноваційним потенціалом» виникає набагато раніше і безпосередньо передує «управлінню інноваціями». Ці терміни тісно взаємопов’язані і невіддільні одне від одного. Їхспіввідношення зображено на рис. 2

Рис. 2. Співвідношення понять «управління інноваційним потенціалом»

 і  «управління інноваціями»

Для ефективного управління інноваційним потенціалом слід виконати

наступні дії:

1. Оцінити інноваційний потенціал (діагностичним або детальним методом);

2. Виявити найбільш слабкі сторони;

3. Виявити найбільш сильні сторони;

4. Провести аналіз сильних і слабких сторін;

5. Розробити та провести заходи з нейтралізації найбільш негативних чинників внутрішнього середовища та заходів з підвищення ефективності факторів, що роблять позитивний вплив;

6. Повторно оцінити інноваційний потенціал;

7. Прийняти рішення про доцільність впровадження інновацій.

Таким чином, узагальнюючи вище сказане, можна зробити висновок про те, що управління інноваційним потенціалом є важливим фактором конкурентоспроможності організації і є одним з основних елементів інноваційного розвитку в цілому.

Список використаних джерел:

1. Аньшін А. А. Інноваційний менеджмент: Концепції, багаторівневі стратегії та механізми інноваційного розвитку: навч. посіб. / А. А. Аньшін, А. А. Дагаєв. – М.: Справа, 2007. – 584 с.

2. Дежкина І. П. Інноваційний потенціал господарської системи та його оцінка: навч. посіб. / І. П. Дежкина, Г. А. Поташева. – М.: ИНФРА-М, 2011. – 122 с.

3. Мухамедьяров А. М. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / А. М. Мухамедьяров. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 137 с.

4. Чайников В. Н. Конкурентоспроможність підприємства: навч. посіб. / В. Н. Чайников, Л. Н. Чайникова. – Тамбов: Вид-во Тамбо. держ. техн. ун-ту, 2007. – 192 с.

5. Фатхудінов Р. А. Інноваційний менеджмент: навч. для вузів / Р. А. Фатхудінов. – СПб.: Питер, 2010. – 448 с.