К. е. н., доц. Загурський Олег Миколайович

ДННУ «Академія фінансового управління», м. Київ, Україна

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Однією із основних економічних характеристик, яка стала дуже популярною концепцією теоретичних та практичних досліджень останніх років є конкурентоспроможність. На даний момент практично немає жодного уряду, який би не проголосив серед завдань своїй економічної політики підвищення конкурентоспроможності економіки, не створив у себе спеціальних комісій, відділів і відомств для аналізу її стану та не шукав би шляхів її підвищення.

В загальному вигляді конкурентоспроможність відображає наявність властивостей, що створюють комплекс конкурентних переваг для суб’єкта економічного змагання. І якщо в епоху індустріальної економіки наявність конкурентних переваг в основній мірі залежала від основних факторів виробництва (природні, трудові, виробничі, фінансові ресурси), то в постіндустріальній економіці з розвитком науково-технічного прогресу конкурентні переваги визначають фактори більш високого рівня (науково-інноваційний потенціал, рівень освіти та професійні здібності населення, розвиненість інфраструктури, інформація тощо). Глобальний образ світового господарства поступово перетворюється на геоекономічний простір, в якому державні кордони стають все більш прозорими, а національно-державні інтереси розмиваються інтересами транснаціональних компаній. М. Кастельсекономіку, що склалася за останні десятиріччя, називає інформаціональною і глобальною. «Інформаціональною – так як продуктивність і конкурентоспроможність факторів або агентів в цій економіці (будь то фірма, регіон чи нація) залежать в першу чергу від їх здатності генерувати, обробляти й ефективно використовувати інформацію, засновану на знаннях. Глобальною – бо основні види економічної діяльності, такі, як виробництво, споживання і циркуляція товарів і послуг, а також їх складові (капітал, праця, сировина, управління, інформація, технологія, ринки) організовуються в глобальному масштабі, безпосередньо, або з використанням розгалуженої мережі, що зв’язує економічних агентів. І нарешті, інформаціональною і глобальною – бо в нових історичних умовах досягнення певного рівня продуктивності й існування конкуренції можливо лише всередині глобальної взаємозалежної мережі» [1, с. 81]. А Г. Хемел і К. Прахалад перспективність фірми визначають першістю не на сьогоднішніх, а на майбутніх ринках. Вони називають це інтелектуальним лідерством. Такі ринки ще не існують, але їх необхідно представляти вже зараз і прагнути до їх формування, на що може знадобитися п’ять, десять і більше років [3]. Важливою умовою інтелектуального лідерства є вміле використання «базових функціональностей продукта» і «ключових компетенцій», під якими розуміються потенційні можливості розвитку і нового використання продукту, а також – знання, навички, кваліфікація персоналу, які допоможуть в разі втрати попиту на продукцію вийти на ринок із іншими нововведеннями. На думку вчених ХХІ століття є етапом революційних рішень та інновацій у бізнесі. Конкуренція – це вже не «продукт проти продукта», «ефективність проти неефективності», а «нелінійна інновація проти лінійної».Багатство і процвітання, як стверджує Г. Хемел, принесуть принципово нові види бізнесу, нелінійні інновації та нестандартні рішення. [2].

В таких умовах для підвищення конкурентоспроможності разом з інноваціями у виробництві потрібні і інновації в управлінні компаніями.  Так, наприклад, дослідження закордонних вчених свідчать, що кoмпaнії, які використовують принципи VBM-упрaвління (Value-Based Management) побудовані на підході визначення ефективності інвестиційної та фінансової стратегії корпорації на основі її здатності створювати акціонерну вартість [4], мають суттєві конкурентні переваги відносно кoмпaній aнaлoгічних сфер бізнесу. Окрім суттєвих переваг, що отримують власники компанії особливої уваги заслуговують покращення характеристик ефективності використання ресурсів, орієнтація на довгострокову користь та зростання рівня зацікавленості виробників у створенні вартості компанії, адже в першу чергу це пов’язано з активізацією людського фактора, з появою залежності заробітної плати працівників від вартості компанії.

Таблиця 1. Характеристики конкурентних переваг компаній,

що використовують принципи VBM-управління

Джерело: Haspeslagh, Philippe, TomoNoda, and Fares Boulos Managing for Value: It’s Not Just About the Numbers // Harvard Business Review. – Julу-August 2007. – P. 65-73.

Отже, на сучасному етапі підвищення конкурентоспроможності є одним з найбільш актуальних завдань, що обумовлюється рядом факторів. По-перше – впливомглобалізаційних процесів в наслідку яких виникли і отримали розвиток взаємини не тільки між країнами, а й між галузями, регіонами та транснаціональними компаніями. По-друге, – розвитком інформаційних технологій завдяки яким традиційні лідери втрачають свої позиції на ринках. По-третє – загостренням боротьба за ринки збуту товарів, інвестиції, інновації та нові технології.

Список використаних джерел:

1. Кастольс М. Информационная эпоха: экономики, общество и культура / М. Кастольс; пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана; Гос. ун-т. Высш. шк. экономики. – М., 2000. – 606 с.

2. Хамел Г. Во главе революции: как добиться успеха в турбулентные времена, превратив инновации в образ жизни / Г. Хамел; пер. с англ. под ред. О. Рыбакова. – СПб.: Best Business Books,2007. – 367 с.

3. Хамел Г. Конкурируя за будущее / Г. Хамел, К. Прахалад – М.: Олимп-Бизнес, 2002. – 216 с.

4. Rappaport, A. Creating shareholder value: a guide for managers and investors. – Rev. and updated ed. – N.Y.: Free Press, 1998. – 205 p.