«Экономика и менеджмент – 2013: перспективы интеграции и инновационного развития». >> Том 4

Д. е. н., проф. Ложачевська Олена Михайлівна

Національний авіаційний університет, м. Київ, Україна

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Бурхливі процеси глобалізації та інтернаціоналізації посилюють конкуренцію країн в світовому економічному просторі, що й обумовлює актуальність вивчення питання конкурентоспроможності в глобальному економічному конкурентному середовищі.

Відповідно до сучасного ієрархічного поділу конкурентоспроможність держави базується на конкурентоспроможності національних підприємств і безпосередньо залежить від неї. Така пряма залежність зумовлює необхідність формування сприятливого середовища, в якому вітчизняні виробники товарів і послуг могли б ефективно розвиватися, підвищуючи власну конкурентоспроможність. З огляду на інтенсифікацію процесів економічної глобалізації завдання щодо формування сприятливого середовища, в якому вітчизняні виробники товарів і послуг могли б ефективно існувати та розвиватися, набувають нової якості та значно ускладнюються. Традиційно бізнес вважають найініціативнішим, найдієвішим та найактивнішим сектором економіки. В економічно розвинутих країнах саме стимулювання приватної ініціативи вважається ключовим чинником швидкого економічного відновлення та підвищення конкурентоспроможності економіки, бо саме невтомна ініціатива приватного бізнесу безпосередньо призводить до поліпшення продуктивності та збільшення темпів зростання ВВП у конкретній країні. Бізнес, зокрема малий та середній (МСБ),є критично важливим для зайнятості та політичної стабільності. Підприємства МСБ працевлаштовують значний обсяг трудових ресурсів, забезпечуючи таким чином важливе підґрунтя стабільності країни. Саме тому одним із ключових напрямів анти- і посткризової політики в економічно розвинутих країнах світу сьогодні є покращення внутрішнього бізнес-середовища.

Розглядаючи конкурентоспроможність національної економіки, варто брати до уваги не лише позиції національних товарів на внутрішньому та зовнішньомуринках, але й здатність національної економіки до ефективного функціонування, успішної реалізації основних цілей: ефективного використання ресурсів в процесі господарювання та забезпечення добробуту населення.

На необхідності забезпечення високого рівня конкурентоспроможності національної економіки як засобу підвищення добробуту суспільства наголошував один із сучасних провідних дослідників проблем конкурентоспроможності у світі М. Портер, який зазначав, що конкурентоспроможність не є самоціллю. «Головна мета держави, – писав він, – забезпечити власним громадянам достатньо високий та зростаючий рівень життя. Спроможність держави зробити це залежить не просто від абстрактного поняття «конкурентоспроможність», а безпосередньо від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси – праця та капітал» [1, c.35]. Досягаючи належного рівня продуктивності, фірми мають долати комплекс політичних, економічних, культурних та інших перешкод та обмежень, які постають на їхньому шляху до отримання кращих позицій на ринку[2]. В цьому й полягає багатофакторність категорії конкурентоспроможності. З метою подолання всього комплексу перепон суб’єкти господарювання мають функціонувати в своєрідному мотиваційному середовищі. Таке середовище формується під впливом ринкової конкуренції та механізмів державного регулювання. Існування мотиваційного середовища забезпечує досягнення економічними суб’єктами МСБ соціально-економічної оптимальності щодо використання суспільних ресурсів.

Конкурентоспроможність національних ринків є передумовою динамічної конкурентоспроможності національної економіки у міжнародному масштабі. Хоча історія світової економіки знає чимало прикладів органічного поєднання обмеженої конкурентоспроможності національних ринків із стійкою конкурентною позицією національної економіки на світовому ринку, існують приклади, коли при впровадженні конкурентного середовища на національному рівні погіршувався рівень міжнародної конкурентоспроможності країни.

Абсолютні та порівняльні конкурентні переваги відіграють роль своєрідного підґрунтя, на базі якого розкривається та розвивається конкурентоспроможність економічних суб’єктів у ході конкуренції. Реалізація конкурентних переваг національної економіки відбувається за участі економічних суб’єктів в процесі виробничої діяльності,що й відбувається під тиском конкуренції на внутрішньому ринку. Вагомість тих чи інших переваг в межах міжнародної конкуренції постійно змінюється. Сьогодні провідні позиції належать таким конкурентним перевагам як: володіння високими технологіями, висококваліфікованою робочою силою, інформаційними комунікаціями. Проте конкурентні переваги, які обумовлені доступом до тих чи інших видів природних, людських чи фінансових ресурсів продовжують відігравати важливу роль для економіки будь-якої країни. Структура конкурентних переваг є мінливою, а зміни динамічними. Здатність суб’єктів господарювання до динамічного пристосування до змін у структурі конкурентних переваг є однією з ключових передумов конкурентоспроможності.

Список використаних джерел:

1. Портер М. Международная конкуренция. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 835 c.

2. Sachs J. Press Releses [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.icaew.com/en/ technical/business-and-financial-management/smes/enterprise-survey-report#global?utm=widget

3. World Economic Forum [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gcr.weforum.org/gcr2013/