Маркова Ольга Дмитрівна, Вяльцева Ірина Петрівна

Одеський національний політехнічний університет, Україна

ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

Сучасний етап розвитку економіки України висуває якісно нові вимоги до управління конкурентоспроможністю підприємств. Умови формування ринкових відносин в Україні, які характеризуються динамічністю зовнішнього середовища, зниженням платоспроможності населення, загостренням конкурентної боротьби, підвищенням рівня комерційного ризику, тяжким фінансовим станом більшості підприємств потребують пошуку нових способів виживання підприємств та забезпечення їхнього ефективного функціонування. У сучасних умовах розвитку економічних відносин, все більше загострюється конкурентна боротьба як на внутрішньому, так і на світовому ринку. У зв’язку з цим виникає необхідність у вдосконаленні управління конкурентоспроможністю підприємства шляхом використання сучасних принципів менеджменту, маркетингу, забезпечення стратегічного підходу до їхньої діяльності.

Підприємство є основною ланкою всієї економіки, а також рушійною силою створення потрібної суспільству продукції та надання необхідних послуг. Саме тому особливу увагу потрібно приділити розробці такого механізму, який би не тільки створив сприятливі умови для ефективного функціонування підприємств, а й забезпечив йому високий рівень конкурентоспроможності [1].

Формування конкурентних відносин сприяє створенню розвиненого, цивілізованого ринку. Стійке положення підприємств на ринку забезпечується в першу чергу його внутрішньою політикою, яка орієнтує всіх співробітників на активний та цілеспрямований розвиток діяльності в умовах безперервних змін зовнішнього середовища.

У сучасних умовах розвитку економіки важливо не просто «щось» робити, а прагнути до якості і конкурентоспроможності виробленої продукції. Конкуренція є рушійною силою розвитку суспільства, головним інструментом економії ресурсів, підвищення якості товарів і рівня життя населення. Змагання товаровиробників розвиває економіку, так як припиняють діяльність ті підприємства та організації, які не відповідають вимогам ринку і залишаються функціонувати тільки конкурентоспроможні.

Конкурентоспроможність підприємства – це один з основних критеріїв оцінки ефективності його діяльності та розвитку. У самому широкому сенсі її можна визначити як здатність до досягнення власних цілей в умовах протидії конкурентів.

Конкурентоспроможність підприємства, з погляду виробника, формується з багатьох чинників, які включають в себе ефективність функціонування різних його підрозділів, а так само конкурентоспроможність товару як кінцевого продукту діяльності.

Конкурентоспроможність товару – це комплексна характеристика товару, що визначає його перевагу на ринку в порівнянні з продуктами-конкурентами як за ступенем відповідності конкретної суспільної потреби, так і за витратами на її задоволення [3].

Механізм управління конкурентоспроможністю підприємства буде найбільш ефективнішим у тому випадку, коли він посилює мотивацію діяльності людей. При такому механізмі узгодженість інтересів взаємодіючих сторін досягається вибором методів і ресурсів управління відповідно до природи факторів управління, на які здійснюється вплив. При неузгодженості інтересів неможливе здійснення ефективного впливу на внутрішні та зовнішні фактори і досягнення поставленої мети. Механізм управління конкурентоспроможністю є складною категорією управління. Він являє собою сукупність заходів, які спрямовані на досягнення поставлених цілей.

При розробці політики управління конкурентоспроможністю підприємства необхідно враховувати певні умови:

1) науково-технічний рівень і ступінь удосконалення технологій виробництва;

2) використання інновацій;

3) дотримання нормативних, технічних та економічних параметрів виробництва продукції;

4) економічну ефективність використання всіх ресурсів підприємства.

Конкурентоспроможність підприємства визначають показники, які характеризують:

1) конкурентоспроможність продукції;

2) фінансовий стан підприємства;

3) ефективність збуту та просування товарів;

4) ефективність виробництва;

5) імідж підприємства тощо [2].

Оцінка конкурентоспроможності підприємства ґрунтується на аналізі її технологічних, виробничих, фінансових та збутових можливостей. Вона покликана визначити потенційні можливості фірми і заходи, необхідні для забезпечення конкурентних позицій. Така оцінка містить наступні показники: потреба в капіталовкладеннях; асортимент конкурентоспроможної продукції, її обсяги та вартість; вибір ринків або їх сегментів для кожного продукту; потреба в коштах на формування попиту та стимулювання збуту; випуск високоякісної і надійної продукції, з постійним її оновленням.

Для оцінки конкурентоспроможності фірми необхідний аналіз її сильних і слабких сторін, використання показників, що свідчать про ступінь стійкості положення фірми, здатності випускати продукцію, що користується стійким високим попитом на ринку. Позиціонування підприємства на ринку, перш за все, визначається конкурентними властивостями продукції, при оцінці яких враховуються технічні, економічні і споживчі властивості товару з позиції як виробника, посередника, так і споживача.

Серед оцінки рівня конкурентоспроможності можна виділити дві групи методів:

- портфельний аналіз, в основі якого лежать інтегральні показники;

- пошук конкурентних переваг – за рахунок бенчмаркінгу та функціонально-вартісного аналізу .

Перша група методів заснована на ряді положень теорії конкуренції і має добре опрацьовану теоретичну базу. Друга група методів більшою мірою має практичний характер і не всі методи цієї групи ґрунтуються на положеннях теорії конкуренції.

Вимоги сучасного ринку підштовхують виробників продукції до розгляду системи управління конкурентоспроможністю, як сукупності організаційнихструктур, методик і ресурсів, необхідних для здійснення загального керівництва, слід відзначити її «внутрішньофірмову» спрямованість. Вона повинна бути складовою частиною системи управління підприємства і повинна створювати у керівництва і (або) у споживача впевненість у тому, що продукція буде відповідати встановленим вимогам до її якості. При цьому масштаб системи повинен відповідати завданням підприємства в сфері підвищення конкурентоспроможності, а витрати на її створення і функціонування не повинні перевищувати «позитивного ефекту» від експлуатації або споживання продукції. Виходячи з цього, основним сенсом розвитку економіки в державі має стати підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств.

Список використаних джерел:

1. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/30_NIEK_2011/ Economics/10_96356.doc.htm

2. Царенко О. В. Генезис та еволюція теорії конкурентних переваг / О. В. Царенко // Економіка та держава. – 2007. – № 12.

3. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1056041239762/marketing/ konkurentospromozhnist_tovariv_rinku