К. е. н., доц. Шевчук Ніна Сергіївна, Ящук Ганна Олександрівна

Одеський національний економічний університет, Україна

СУЧАСНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

 Посилення конкуренції обумовлює потребу у поглибленні наукових досліджень з пошуку сучасних способів управління конкурентоспроможністю підприємства. Проява екологічних проблем надає пріоритетність питанням з ресурсозбереження та охорони зовнішнього середовища.

 Ефективне управління конкурентоспроможністю підприємства значною мірою залежить від вміння максимально вдало застосовувати методику аналізу забезпечення та використання виробничими ресурсами підприємства. Це дозволяє використати в своїх інтересах ринкову ситуацію, що склалася або може скластись на визначений проміжок часу, для збільшення виробництва, надання послуг, товарообігу та одержання максимального прибутку щодо підтримання та підвищення конкурентоспроможності з використанням обмеженого обсягу ресурсів.

 Система моніторингу стає ефективним засобом для максимального скорочення розриву між фактичним розміром матеріальних ресурсів і встановлениминормативами. Для багатьох підприємств головна проблема часто полягає в тому, щоб конкурентні переваги, що перебувають у формі ресурсів і можливостей, перетворити і реалізувати на ринку і тим самим створити стратегічні чинники успіху. Формування потенціалу успіху здійснюється на основі аналізу зовнішнього і внутрішньогосподарського середовища складанням умов трансформації потенціалу успіху в чинники успіху. Це завдання фінансово-економічного управління конкурентоспроможністю, зокрема: обґрунтування ефективності ресурсозберігаючих заходів; обґрунтування умов випуску кожного виду номенклатури продукції ракурсом беззбитковості та досягнення необхідного обсягу прибутку; підготовка та обґрунтування рішень з асортименту та обсягів випуску продукції з урахуванням обмежень на матеріальні ресурси та обсяг продаж; виявлення та якісна реалізація резервів з оптимізації цін на продукцію підприємства; розробка та економічне обґрунтування напрямків оптимізації якості продукції.

Дослідження конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості показує, що сучасний стан виробництва на харчових підприємствах України зумовлює використання та впровадження системи НАССР або Системи аналізу загроз та критичних пунктів контролю, ціллю якої є забезпечення продовольчої безпеки шляхом виявлення та контролю загроз, які можуть виникнути на будь-якому етапі виробництва, зберігання та реалізації продуктів харчування. Впровадження НАССР не лише збільшує експорт, але й стимулює розвиток українського агропромислового комплексу та економіки в цілому. Експорт є головним джерелом стабільних валютних надходжень, а для нього необхідний НАССР. Тож з цієї точки зору підприємства, які вже експортують за кордон свою продукцію, є більш привабливими для іноземних інвесторів [1, с. 28].

 Досліджуючи кращі українські підприємства і найбільші роздрібні мережі України, ми звернули увагу на те, що останнім часом у підприємств змінилося ставлення до подібних систем. Якщо відносно недавно підприємства сприймали систему управління харчовою безпекою як додаткову перепону для ведення бізнесу, то нині більшість з них бачить в НАССР можливості для зростання та розвитку. Поступово українські покупці стають все більш вимогливими до безпеки та якості придбаної продукції і все активніше захищають свої права. Тож поступово одні і ті самі правила починають працювати не лише на зовнішньому, але й на внутрішньому ринках. Це ще одне свідчення інтеграції України до світової економіки.

 Для того, аби кардинально змінити ситуацію по всій Україні, потрібні системні зміни в законодавстві та структурі органів контролю. Наприклад, необхідним є створення єдиного відомства, яке б відповідало за безпеку харчової продукції в Україні і яке підтримувало б єдиний реєстр виробників та вело б єдину базу даних про їх перевірки. Але для подібних змін потрібна ціла низка політичних та економічних реформ [2, с. 25]. Слід сформувати розуміння, що харчові підприємства, а не держава, відповідають за продукцію, яку вони випускають. А роль держави – налагодити систему контролю за безпекою цієї продукції. З розвитком науково технічного прогресу проблема конкурентоспроможності на ринку харчових продуктів не спрощується, навпаки – стає дедалі складнішою, тому повинен бути комплексний, системний підхід до її вирішення. По-перше необхідно покращити умови і збільшити ефективність діяльності виробників сільськогосподарської продукції, що є основною сировинною базою харчової промисловості, шляхом застосування дієвих заходів з боку держави і самих виробників, які сприятимуть збереженню продовольчої незалежності, позицій на внутрішньому ринку та використанню нових технологій. По-друге, результатом таких заходів буде підвищення якості продуктів харчування в контексті продовольчої безпеки країни, що дозволить зробити харчову галузь більш привабливою для іноземних інвестицій.

 У подальшому необхідно деталізувати і класифікувати фактори підвищення конкурентоспроможності харчових підприємств, а також визначити їх вплив на економічний потенціал, що дозволить виявити необхідні умови для ефективного функціонування підприємств харчової промисловості України.

Список використаних джерел:

1. Калашникова Т. В. Забезпечення продовольчої безпеки країни / Т. В. Калашникова // Економіка АПК. – 2010. – №9. – С. 26–30.

2. Пилипенко А. А. Конкурентоспособность интегрированных структур бизнеса в контексте теории организационной экологии / А. А. Пилипенко // Бизнес Информ. – 2007. – №9(1). – С. 24–27.