Шундрик Яна Геннадіївна

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Динаміка економічного розвитку підприємств України останнього десятиріччя свідчить, що саме конкурентоспроможність реального сектора економіки та конкурентоспроможність провідних підприємств регіону формує засади конкурентоспроможності держави в цілому. Інвестиційні активи, що залучаються до економічної системи держави, повинні бути забезпеченні сталим розвитком підприємств, стійкою виробничою базою оподаткування, що здійснюється в реальному секторі економіки. Фундаментальні теоретичні дослідження проблем конкурентоспроможності базуються, на відомій праці Майкла Портера «Міжнародна конкуренція» [1] в якій розроблено концепцію конкурентних переваг, з урахуванням особливостей функціонування в сучасній транснаціональній економіці.

Кожне підприємство, що виходить на ринок з власною продукцією, намагається досягти переваги над іншими підприємствами. Можливості підприємства в досягненні переваги визначається таким поняттям, як конкурентоспроможність. Найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах [2]:

- конкурентоспроможність товару (продукції), тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо;

- конкурентоспроможність підприємства – це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (стратегічного і поточного планування), навичок і знань персоналу, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як прибутковість, якість продукції, продуктивність тощо.

Для оцінки конкурентоспроможності потрібно враховувати параметри та показники конкурентоспроможності. Параметри конкурентоспроможності – це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності. Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні. Показники конкурентоспроможності – це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності.

Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності необхідно розглядати за логікою двох аспектів: за групуванням методів оцінки конкурентоспроможності продукції та за методикою оцінювання.

Визначення рівня конкурентоспроможності підприємств – складна проблема, на сучасному етапі для вирішення якої застосовуються різні методичні підходи, найбільш розповсюджені: індикативний, метод ієрархій, метод різниць, метод конкурентних переваг, метод експертних оцінок та інші.

В основу оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств необхідно закладати розрахунок узагальнюючого (інтегрального) показника, в якому повинні знайти відображення екзогенні та ендогенні чинники, що впливають на різні сторони діяльності підприємства.

 Сьогодні існує багато спроб розрахунку інтегрального показника рівня конкурентоспроможності продукції, підприємств та галузей, однак головним недоліком запропонованих методик є відсутність єдиних критеріїв та уніфікованій формули розрахунку, яка, на нашу думку, має базуватись на слідуючи засадах [3]:

− при розрахунку рівня конкурентоспроможності підприємства необхідно враховувати галузь функціонування підприємства, тобто обчислення конкурентоспроможності підприємств різних галузей повинно здійснюватися по-різному (з врахування особливостей галузі);

− критерієм оцінки конкурентоспроможності повинен бути інтегральний показник конкурентоспроможності товару власного виробництва, який не повинен бути нижче показника аналогічного товару товаровиробника-конкурента;

− для кожної групи підприємств необхідно обирати критерії, або фактори, найбільш важливі для характеристики привабливості;

− у якості еталонного значення показника можна брати середньо галузевий рівень конкурентоспроможності;

− інтегральний показник рівня конкурентоспроможності підприємства повинен враховувати не тільки показники конкурентоспроможності окремих видів продукції, що виробляється, але і інтегральний показник рівня фінансової стійкості підприємства, як суб’єкта господарювання.

Таким чином, систематизація показників і методів визначення конкурентоспроможності підприємства дає можливість дослідити поточну ринкову ситуацію та можливі її зміни, вивчити пріоритети найбільш небезпечних конкурентів, провести аналіз можливостей розширення ринку збуту і слугує в практичній діяльності підприємства основою для розробки заходів щодо забезпечення його конкурентоспроможності.

Список використаних джерел:

1. Портер М. Конкуренция: учеб. пособ. / М. Портер; пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. – 495 с.

2. Конкурентная диагностика фирмы: концепция, содержание, методы: моногр. / Шевченко Л. С., Торкатюк В. И., Кизим Н. А., Шутенко А. Л. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2008. – 240 с.

3. Пономаренко В. С. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства / В. С. Пономаренко, Л. І. Піддубна. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2008. – 328 с.