Гільорме Тетяна Вікторівна

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Перед українською економікою стоїть важливе завдання – перехід на інноваційний шлях розвитку, оскільки саме інновації є одним з провідних чинників сучасного соціально-економічного розвитку і технологічної модернізації виробництва. Працівник, який може створювати інновації, здатний використати свій потенціал для розвитку підприємства.

Значну роль в інноваційному розвитку грають сформовані у людини життєві установки, моделі поведінки, які або сприяють поширенню інновацій в економіці і громадському житті, або перешкоджають йому. Сприйнятливість чи несприйнятливість громадянського суспільства до інновацій на сучасному етапі в Україні визначається переважно соціальними чинниками (серед яких низький рівень і якість життя значної частини населення не сприяють розвитку інновацій).

Від того, як індивіди сприйматимуть те або інше нововведення (будь це нова ідея, новий виробничий механізм, або нова організація праці), багато в чому буде залежать швидкість (а іноді і сама можливість) поширення усього нового. Однією з важливих характеристик, сприяючих успіху інновацій, є інноваційна сприйнятливість. На наш погляд, можливо відокремити наступні якісні властивості персоналу підприємства, що визначають цю характеристику: відкритість новому досвіду, критичність мислення і здатність долати стереотипи в професійній діяльності.

Для розуміння цього явища необхідно позначити, що є феноменологія інновації. Це нова, нетрадиційна ситуація в професійній діяльності, що веде до змін і вимагає від людини поміняти звичні дії. Однією з важливих характеристик інноваційної особи є адекватна самооцінка. За звичай, вважають, що самооцінка є єдиною дефініцією, проте багато авторів виділяють в ній різні складові: окрім ситуаційної, ще і глобальну, індивідуальну і соціальну, а також розрізняють ситуативну самооцінку і постійно знижену. Іншими необхідними для інноваційної діяльності характеристиками, на наш погляд, являються готовність до активізації дослідницької поведінки у відповідь на новизну стимулу, успадковане прагнення до пригноблення або повного припинення провідної діяльності і наполегливість. Індивіди з низьким «пошуком новизни» не бажають змін, порушень у неспішному рутинному ході свого життя і всіляко цьому чинять опір. Люди з високим «уникненням шкоди», як правило, заздалегідь сильно турбуються і гальмують свою діяльність завищеними, часто необґрунтованими побоюваннями навіть в найбуденніших обставинах, уникають нових вражень із-за ризику фізичного або психологічного збитку, у них погана пристосовуваність до змін і нововведень.

При цьому основними елементами «інноваційної політики підприємства» є: її носій (творча особистість), який має певну інноваційну ідею (ядро інновації) та проводить інноваційний експеримент (джерело інновації); споживач інновації (клієнт або група клієнтів) фізичні та юридичні особи (що отримують послуги зв’язку з певного напряму); а також інституції, що забезпечують впровадження інновацій у процес зв’язку (насамперед підприємства зв’язку).

Основними характерними рисами, що відображають її як специфічну категорію, є: цілеспрямовані зміни, які вносять у сферу отримання послуг зв’язку нові стабільні елементи (нововведення), що викликають її перехід з одного якісного стану до іншого (тобто не будь-які зміни в стані зв’язку є інновації, а лише ті, що пов’язані зі змінами цілей і результатів послуги (через її зміст) та зміну способів їх досягнення (через форми, характер та організацію надання, отримання зв’язку); наявність специфічних особливостей, що пов’язані зі соціально-психологічними та іншими аспектами діяльності носія та споживачів інновації у зв’язку;можливість ініціюватися інноваційних змін на будь-якому з рівнів надання послуг зв’язку (працівником, клієнтом, керівництвом підприємства зв’язку та інше);здійснення інноваційних змін в діяльності та мисленні всіх учасників інноваційного процесу; безперервність інноваційних процесів у сфері послуг зв’язку таспрямованість на постійне покращення існуючої системи; впровадження відповідних механізмів в управління якістю зв’язку задля забезпечення процесу постійного інноваційного оновлення сфери послуг зв’язку; забезпечення ефективності впровадження певної інновації,що у значній мірі залежить від рівня сприйнятливості до інноваційних змін самої системи (яка впроваджує інновацію) та наявністю в неї реальних можливостей здійснення (впровадження) інновації (тобто, реалізовуваності).

Інновація є результатом інноваційного процесу, який визначається як процес використання нововведення, що пов'язаний з його одержанням, відтворенням і реалізацією.  При цьому, на нашу думку, «інноваційними процесами на підприємстві зв’язку» будуть процеси: пошук інноваційних ідей; створення (розробка) інноваційних продуктів в системах зв’язку та в системі послуг зв’язку; сприйняття працівниками підприємства, трудовим колективом, керівництвом організації та клієнтами (споживачами) (завдяки теоретичній, психологічній підготовці учасників); освоєння – засвоєння і застосування (впровадження в практику завдяки розробленню відповідних рекомендацій по створенню, наданню та отриманню зв’язку); поточне використання; оцінювання продуктивності й ефективності та подальше поширення (розповсюдження).