Д. е. н., проф. Кузьмін Олег Євгенович

Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту, Львів, Україна

к. е. н., доц. Пирог Ольга Володимирівна

Національний університет «Львівська політехніка», Україна

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИБОРУ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА В УМОВАХ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА

Провідні країни світової економіки систематично вдосконалюють власні моделі розвитку національних господарств, здійснюючи структурно-технологічну трансформацію економічної системи з максимально ефективним та результативним використанням всіх факторів виробництва в умовах постіндустріального суспільства. У моделях розвитку національних господарств у таких умовах відбуваються істотні зміни: спостерігається трансформація ролі та місця держави в управлінні розвитком, перехід від середньотехнологічних до високотехнологічних виробництв, видозмінюється трудова спеціалізація.

Еволюція розвитку національного господарства та його моделей проявляється в двох протилежних процесах: або в лінійності й неухильному прогресі, або в хвилеподібному циклічному розвитку, та супроводжується якісними структурними змінами, порушенням рівноваги, перервами поступовості; трансформацією ресурсів, джерел та факторів розвитку національних господарств. Хаотичний розвиток національного господарства безперспективний, оскільки призводить до виснаження нематеріальних (інтелектуальних, інноваційних) й зменшення матеріальних факторів виробництва (природних, трудових, фінансових).

В історичному процесі суспільного розвитку сформувались класичні та новітні моделі розвитку національного господарства. В умовах постіндустріального суспільства розвиток національного господарства зумовлює необхідність вибору, формування та обґрунтування власної моделі, орієнтованої на забезпечення стабільного розвитку з визначальним впливом інтенсивних факторів, збереження наявного економічного потенціалу, а також створення передумов для високотехнологічних виробництв, що супроводжується глибокими змінами у виробництві й суспільно-виробничих відносинах. За сучасних умов саме секторна та факторна моделі розвитку, на відміну від інших, відображають процес закономірних, радикальних, прогресивних структурно-технологічних змін у національному господарстві країни, що забезпечить перехід на якісно новий рівень розвитку суспільства. При цьому, факторна модель виступає інструментарієм у процесі формування секторної моделі розвитку національного господарства в умовах постіндустріального суспільства.

Секторну модель розвитку національного господарства країни, враховуючи теоретичні положення та результати емпіричних досліджень, запропоновано трактувати як емпіричну модель, яка дає змогу дослідити структурні зміни у національному господарстві відповідно до суспільних потреб та технологічного підходу, що ґрунтується на провідній ролі продуктивних сил у розвитку суспільства, встановити зв’язки між структурними елементами та здійснити прогнозування на майбутні періоди. Секторна модель розвитку національного господарства країни дає змогу не лише оцінювати структурні зміни за технологічним критерієм, але й враховувати суспільні потреби, визначати місце людини в економічній системі та її значення для розвитку національного господарства.

Факторна модель як інструментарій секторної моделі розвитку національного господарства країни дає змогу визначити вплив факторів виробництва на рівень розвитку господарства країни відповідно до типу суспільства, встановити визначальні чинники та на підставі цього здійснити прогнозування на перспективу. Сучасні неокласичні та неокейнсіанські факторні моделі розвитку національного господарства, враховуючи екзогенні та ендогенні умови, серед визначальних та стимулюючих чинників в умовах постіндустріального суспільства виділяють інвестиції, а не лише людський капітал та технологічний фактор.

Унаслідок прогресивного розвитку суспільства та циклічного розвитку національного господарства відбувається перехід до ефективнішого та якісно нового рівня розвитку із трансформованою структурою національного господарства за секторами, вищою продуктивністю праці, наслідком чого є підвищення рівня та якості життя населення.

Моделювання секторної моделі розвитку національного господарства України було здійснено відповідно до стратегічного завдання – економічний розвиток на рівні розвинутих країн світу та прогнозованих темпів економічного розвитку. Обмеження для моделі розвитку сформовано відповідно до галузево-технологічних критеріїв постіндустріального суспільства. Секторна модель розвитку, відповідно до принципів прогнозування, є адекватною та вибрані параметри – суттєві та значущі для моделі.

Секторна модель для забезпечення розвитку національного господарства України на рівні країн з постіндустріальним суспільством Україна має бутитрансформована наступним чином: національне господарство України повинно стабільно щороку зростати в межах 5,2–5,4% за рахунок четвертинного (10,76-11,00% з питомою вагою 29,0%) та п’ятерикового (2,32–2,51% з питомою вагою 23,7%) секторів. При цьому, скоротитись має первинний (до 1,7%) й вторинний (до 24,8%) сектори, що має відбуватись за рахунок згортання низькотехнологічних виробництв.

Розвиток національного господарства в контексті парадигми постіндустріального суспільства забезпечується інтенсивними факторами. Встановлено, що для забезпечення економічного зростання на рівні 5,2–5,4 % зростання інвестиційної діяльності має становити 17,4–18,1 % щороку. Держава має створювати умови для інвестування високотехнологічних та середньовисокотехнологічних видів економічної діяльності, що зосереджені у вторинному, четвертинному та п’ятериковому секторах.