К. е. н., доц. Скрипник Наталія Євгенівна
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
ІННОВАЦІЙНІ ФАКТОРИ ВИСОКОКОНКУРЕНТНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Необхідність адаптації національної економіки до світових глобалізаційних процесів потребує визначення її конкурентних переваг та чинників гальмування економічного зростання. Одним із підходів, що дозволяє отримати зважену характеристику національної економіки у світовій системі координат, є використання показників її конкурентоспроможності. Серед множини таких показників особливої уваги заслуговує Індекс Глобальної Конкурентоспроможності ( Global Competitiveness Index ), що був розроблений групою науковців на чолі із професором Сала-і-Мартіном з Колумбійського університету і представлений у 2004 р.
Побудований за методологією Всесвітнього Економічного Форуму, Індекс Глобальної Конкурентоспроможності є інструментом, за допомогою якого можна оцінити відносно сильні і слабкі сторони національної економіки й порівняти їх з іншими країнами. За Індексом Глобальної Конкурентоспроможності країни оцінюють за такими параметрами, які згруповані у три групи:
1) основні вимоги (державні та приватні інституції, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров’я та початкова освіта;
2) підсилювачі ефективності (вища освіта та професійна підготовка, ефективність ринку товарів, ефективність ринку праці, рівень розвитку фінансового ринку, оснащення новітніми технологіями, розмір ринку);
3) фактори інновацій та розвитку (рівень розвитку бізнесу, інновації).
За даними останнього звіту «The Global Competitiveness Report 2013–2014» Україна посіла 84 місце серед 148 країн світу, втративши 11 позицій в рейтингу,порівняно з минулим роком [1]. Найближчими сусідами України у цьогорічному рейтингу опинилися Туніс і Уругвай. Результати дослідження доводять, що Україна втратила позиції за всіма групами складових рейтингу конкурентоспроможності порівняно з минулим роком: за основними базовими вимогами (з 79 на 91 місце), підсилювачами ефективності (з 65 місця на 71) та факторами інноваційного розвитку (з 79 місця на 95). Найбільшого падіння зазнала інноваційна складова рейтингу втративши 22 пункти (з 71 місця на 93).
Реалії сьогодення підтверджують, що ефективність та динамізм інноваційної сфери є вирішальним чинником забезпечення конкурентоспроможності економіки країни. Аналіз основних детермінант складової індексу «Інновації» надасть можливість визначити основні стримуючі фактори конкуренто-ефективного поступу України (табл. 1).
Результати дослідження свідчать про значні перепони на шляху зростання конкурентоспроможності економіки України, що відбувається на фоні складного за поведінкою бізнес-середовища, через відсутність дієвої та послідовної державної політики, наявний науково-технологічний та інноваційний потенціал не реалізується як рушійний фактор, що позначається на низькому рівні економічного розвитку країни.
Таблиця 1. Результати України за складовою GCI «Інновації» за 2012–2014 рр.
|
Індекс глобальної конкурентоспроможності та його складові |
2013-2014 рр. |
20 1 2-20 1 3 рр. |
Відхилення |
|||
|
рейтинг (із 148) |
бал (1-7) |
рейтинг (із 144) |
бал (1-7) |
рейтинг |
бал |
|
|
GCI |
84 |
4,1 |
73 |
4,1 |
-11 |
0 |
|
Основні вимоги (40,0%) |
91 |
4,3 |
79 |
4,4 |
-12 |
-0,1 |
|
Підсилювачі ефективності (50,0%) |
71 |
4,0 |
65 |
4,1 |
-6 |
-0,1 |
|
Фактори інновацій та розвитку (10,0%) |
95 |
3,4 |
79 |
3,4 |
-16 |
0 |
|
Інновації: |
93 |
3,0 |
71 |
3,2 |
-22 |
-0,2 |
|
Здатність до інновацій |
100 |
3,2 |
58 |
3,3 |
-42 |
-0,1 |
|
Якість науково-дослідних закладів |
69 |
3,6 |
64 |
3,7 |
-5 |
-0,1 |
|
Витрати компаній на НДДКР |
112 |
2,7 |
104 |
2,7 |
-8 |
0 |
|
Співпраця університетів та бізнесу вНДДКР |
77 |
3,4 |
69 |
3,6 |
-8 |
-0,2 |
|
Держзакупівлі високотехнологічноїпродукції |
118 |
3,0 |
97 |
3,2 |
-21 |
-0,2 |
|
Наявність наукових та інженерних кадрів |
46 |
4,5 |
25 |
4,8 |
-21 |
-0,3 |
|
Патенти та винаходи (на млн. осіб) |
52 |
2,9 |
51 |
2,1 |
-1 |
+0,8 |
|
Охорона інтелектуальної власності |
133 |
2,5 |
120 |
2,7 |
-13 |
-0,2 |
Джерело: складено та розраховано автором за даними [1; 2].
Слід відзначити низький рівень сприйнятливості українського бізнесу до інновацій технологічного характеру. За даними Держкомстату у 2012 р. лише 17,4% суб’єктів господарювання займалися інноваційною діяльністю у промисловості, що значно нижче аналогічних показників для Німеччини (69,7%), Ірландії (56,7%), Бельгії (59,6%), Естонії (55,1%), Чехії (36,6%) [3, с. 161]. Досить незначна частка підприємств – 1,8% спрямовують інвестиції на придбання нових технологій. На сьогодні для України характерним є інертний тип інноваційної поведінки (запозичення готових технологій і т. ін.), що ідентифікує українську інноваційну систему як орієнтовану на імітаційний характер, а не на створення радикальних нововведень і нових технологій. Лише 13,6% українських промислових підприємств в 2012 р. проявили себе як інноваційно-активні, що є найнижчим показником серед країн ОЕСР, так у Японії й Німеччині частка таких підприємств складає 35%, у Бельгії, Франції, Австрії – 41–43%, у Данії й Фінляндії 51–55% [3, с. 163]. Традиційно низькою в 2012 р. була інтенсивність R&D (частка витрат на виконання наукових досліджень та розробок у ВВП) – 0,75% [3, с. 150].
Наведені аргументи доводять необхідність розробки ефективної інноваційної стратегії України, спрямованої на формування сучасної інноваційної системи, що забезпечує конкурентоспроможність національної економіки на основі ефективного використання науково-технологічного потенціалу в напрямі сприяння якісному економічному зростанню.
Список використаних джерел:
1. The Global Competitiveness Report 2013–2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2013-14.pdf
2. The Global Competitiveness Report 2012–2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2012-13.pdf
3. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua