Хведзевич Анастасія Володимирівна
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Інноваційна діяльність здійснюється завдяки прогресивним науково-технічним досягненням і є вирішальним фактором подолання кризових явищ, стабілізації і зростання економіки. Основу для інноваційного розвитку створюють економічні суб’єкти, що здійснюють інноваційну діяльність з метою отримання вигоди. Однак її результативність залежить від стану зовнішнього і внутрішнього економічного середовища, наявності необхідних умов для впровадження й раціонального використання інноваційної продукції.
Інновації є основою підвищення ефективності аграрного виробництва, якості та конкурентоспроможності продукції, зниження витрат тощо. Інноваційна діяльність в АПК вимагає впровадження заходів з використання новітніх досягнень науки та техніки. Для регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору національної економіки України необхідним є визначення його потенційних можливостей щодо реалізації інноваційного розвитку та завдань економічних та фінансових інститутів і державного управління.
Як зазначає проф. П. Саблук, в аграрній сфері інноваційна продукція створюється за рахунок різних джерел фінансування: власних, залучених кредитних та позичених, бюджетних та позабюджетних коштів, грантів на розвиток науки тощо. Періоди реалізації інноваційних проектів можуть бути короткостроковими (1–3 роки – наприклад, елітне насіння, засоби захисту рослин), середньостроковими (3–10 років – норми й нормативи, системи машин) і довгостроковими (порода, сорт) [1]. Такі проекти мають різний рівень окупності та ступінь ризику, а отже передбачають використання різних фінансових інструментів та вимагають залучення до інвестиційного процесу фінансових інститутів з специфічними ринковими функціями.
Характерною ознакою сучасного аграрного сектора є згортання інноваційних процесів і слабка сприйнятливість до науково-технічних досягнень. Внаслідокневиваженої стратегії реорганізації сільськогосподарського виробництва в Україні по суті немає цивілізованого агропродовольчого ринку, відсутні основні конкурентні рушії, зокрема: нові учасники агропродовольчого ринку; поява субститутів; ринкова влада покупців і постачальників; суперництво між діючими конкурентами тощо [2].
Так на думку В.В. Писаренка та В.І. Даниленка [3], Україна має кілька основних конкурентних переваг щодо розвитку експорту аграрної продукції: сприятливіагрокліматичні умови, багаті сільськогосподарські ресурси, відкриття нових ринків країн – членів СОТ для вітчизняних виробників і прискорення процесу надходження інвестицій, збільшення доступу на український ринок постачальників матеріально-технічних ресурсів тощо.
Проте існують певні перешкоди, які обмежують вихід української сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки: неузгодженість вітчизняних стандартів якості продукції з міжнародними стандартами; відсутність якісної тари та збільшення витрат на транспортування; недосконалість механізму повернення ПДВ; відсутність системи забезпечення сировиною та висока залежність від кліматичного фактора; відсутність оптової ринкової інфраструктури, яка б сприяла створенню й розширенню експортних ринків.
Розбудова конкурентоспроможного, стабільного та прогнозованого сільського господарства є можливим лише за умови його переходу на інноваційний шлях розвитку. Серед суб’єктів аграрного бізнесу є структури, які завдяки достатнім фінансовим можливостям, перш за все залученню капіталу з інших галузей, системно впроваджують передові інноваційні розробки. Це підприємства з вирощування зерна та технічних культур, свинарського, птахівничого напряму, галузі овочівництва закритого ґрунту, що мають сучасну техніку та використовують новітні технології.
Але в Україні поки що не створено ефективної системи інноваційного забезпечення аграрної галузі. В окремих галузях все ще переважають системи ведення господарства, в основі яких знаходяться застарілі технології, що не дозволяє досягти суттєвого зниження витрато-утворюючих факторів виробництва, підвищити конкурентоспроможність продукції. Внаслідок цього собівартість виробництва зростає випереджаючими темпами, знижується його рентабельність. Зокрема, з 2008 р. по 2013 р. показник рівня рентабельності зернових і зернобобових культур знизився з 28,7% до 13,9%, що опосередковано підтверджує загальну неефективність інноваційного забезпечення галузі [5].
Стримуючим чинником щодо інноваційного розвитку сільського господарства є незадовільне з якісних позицій технічне забезпечення – головний чинник техніко-технологічної модернізації. Вітчизняна техніка відстає від імпортних аналогів за параметрами надійності більш ніж у 6 разів, а технічна оснащеність галузі тваринництва не перевищує 40% від необхідного рівня, що є також підтвердженням неефективності існуючої системи інноваційного забезпечення сільського господарства [4].
Стримує розвиток інноваційних процесів також низька платоспроможність багатьох сільськогосподарських товаровиробників, обмеженість кредитних ресурсів для впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, сучасних машин і засобів механізації виробничих процесів, високоінтенсивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, порід сільськогосподарських тварин.
Одним з досягнень інноваційного розвитку АПК за останні роки в Україні є впровадження ресурсозберігаючих технологій. На сьогоднішній день найбільш перспективною в Україні вважається технологія нульової обробки ґрунту NO-TILL, що дозволяє здійснювати прямий посів без оранки, забезпечуючи економію енергетичних ресурсів та мінімальний негативний вплив на ґрунт. На сьогодні за оцінками спеціалістів із 32189000 га землі приблизно 1 млн. га або 3,1% обробляється відповідно до MIN/NO-TILL. Технологія NO-TILL виключає механічну обробку ґрунту. Велике значення в ній надається збереженню пожнивних залишків, які формують ґрунтозахисне покриття, що протистоїть вітровій і водній ерозії, забезпечує збереження вологи, перешкоджає зростанню бур’янів, сприяє відновленню родючого шару.
З метою забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору національної економіки необхідно сформувати державну інноваційну аграрну політику, яка має бути зорієнтована на створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу України, впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництво та реалізацію нових видів конкурентоспроможної продукції за рахунок створення взаємопов’язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності.
Для підтримання певного рівня інноваційності аграрних підприємств необхідно постійне зростання їх ресурсного потенціалу. У зв’язку з цим виникає необхідність впровадження механізму надійного забезпечення аграрного сектора науковими розробками та новітніми технологіями.
Отже, незважаючи на проблеми, які притаманні сучасному етапу розвитку аграрного сектора України, необхідно і у подальшому розвивати виробничі потужності сільського господарства, щоб у найближчі декілька років вітчизняна сільськогосподарська продукція могла вийти на світовий ринок і конкурувати з продукцією інших розвинутих країн світу.
Список використаних джерел:
1. Саблук П. Інноваційна модель розвитку аграрного сектору України та роль науки у її становленні / П. Саблук // Проблеми інноваційно-інвестиціного розвитку. – 2012. – №2. – С. 200–208.
2. Проблеми управління інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці : монографія / за заг. ред. д-ра економ. наук, проф. С. М. Ілляшенка. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. – 582 с.
3. Писаренко В. В. Розвиток експорту плодоовочевої консервної продукції з України / В. В. Писаренко, В. І. Даниленко // Економіка АПК. – № 12. – С. 118–121.
4. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / за ред. Ю. О. Лупенка, В. Я. Месель-Веселяка. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2012. – 182 с.
5. Сайт Міністерства аграрної політики [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minagro.kiev.ua