Бабенко Вікторія Анатолівна

Національний університет «Одеська юридична академія», Україна

РОЗБУДОВА ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙ

Розвиток економіки України потребує прискорення інноваційного процесу. Світовий досвід показує наявність суттєвих можливостей завдяки соціальнимінноваціям, якими доцільно скористатися нашій державі.

Соціальні інновації нерозривно пов'язані із функціонуванням системи освіти. Саме тут закладаються підвалини для формування і розвитку інноваційного потенціалу держави, підвищення конкурентоспроможності та ефективності народногосподарського комплексу.

На жаль, за роки незалежності система освіти в Україні поряд з досягненнями мала значні втрати, серед яких слід визначити: фактичне усунення центральних і регіональних органів влади під нагальних освітніх потреб, підміна системної науково обґрунтованої ідеології ситуативною політизацією освіти; слабкий вплив на освітній стан наукової, культурної спільноти; згортання мережі дошкільних навчальних закладів, невміння прогнозувати демографічну ситуацію і потреби розвитку освіти в регіонах; неповне забезпечення рівного доступу всіх громадян до якісної загальної середньої освіти, зокрема в сільській місцевості; невизначеність місця професійно-технічних навчальних закладів і технікумів у нових ринкових умовах, інноваційній економіці; ризики здобуття молоддю неякісної освіти, погіршення іміджу української вищої школи за кордоном.

Перехід до наступних етапів модернізації системи освіти без належного моніторингу якості попереднього стану призвів до системної безвідповідальності за їхні результати, загальмував розвиток освіти, інноваційний рух до її нової якості тощо. Педагогічна освіта стала аутсайдером вищої школи, її стратегія – наздогнати, а не випередити. Загалом українська освіта фактично не стала загальнонаціональним пріоритетом.

 Серед найболючіших проблем української освіти на першому місті стоїть проблема фінансування, а точніше, – майже його відсутності.

Ст. 61 Закону України «Про освіту» визначає необхідний обсяг бюджетних асигнувань на сферу освіти у розмірі не менше 10% від валового внутрішнього продукту. Проте, жодного разу з моменту набуття незалежності Україні не вдалося вийти на такий рівень фінансування освіти.

В Україні на початку 90-х рр. ХХ століття частка державних видатків на освіту у ВВП сягала 5,6 % (281 млрд. крб. у 1992 р.). За часів незалежності цей показник становив у середньому 5,8 % і за останнє десятиліття коливався від 4,3 % у 1999 р. до 8,4 % (майже 80 млрд. грн.) у 2010 р. Розмір видатків на освіту у 2012 р. становив 92,5 млрд. грн., що становить 6,9 % ВВП. У розрахунку на одну особу найбільше бюджетних коштів витрачається на одного учня професійно-технічних навчальних закладів, найменше – на одного школяра.

Обсяги видатків з кожним роком збільшуються, проте це носить більше номінальний характер, який пояснюється темпами інфляції, а не реальним зростанням інвестицій, оскільки у відсотковому відношенні до ВВП обсяг фінансування коливається у незначних межах. Понад 90% інвестицій в освіту спрямовується на поточні видатки, з них переважна частина – на виплату заробітної плати та нарахувань на неї, які зростають внаслідок інфляційних процесів.

Недостатні масштаби фінансування та його неефективний розподіл породжені прорахунками формування інноваційної стратегії, певними вадами організаційно-управлінської структури галузі, особливостями менталітету нації.

Наслідками низького рівня фінансування є: поширення корупції; згортання мережі навчальних закладів; зниження мотивації педагогів до плідної праці;погіршення якості освіти на всіх рівнях за рахунок гальмування освітнього процесу.

Покращити ситуацію можуть наступні кроки: створення Фонду розвитку освіти, куди б спрямовувалося не менше одного відсотка від реалізації товарної продукції; прийняття Закону про обов'язкове відрахування 10% прибутку компаній, що працюють в сфері інформаційних технологій, на інформатизацію шкіл; податкові канікули тих підприємств, які виступають меценатами державних навчальних закладів або організують власні заклади професійної освіти. Такі важливі заходи, на нашу думку, сприятимуть розбудові освіти як двигуну інноваційних процесів.

Список використаних джерел:

1. Жовта І. Стратегічні напрями модернізації освіти і науки України / І. Жовта // Освіта України. – 2004. – № 41. – С. 4–5.

2. Сікорський П. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. Альтернативний проект / П. Сікорський // Освіта. – 2001. – 26 верес.–3 жовт. – С. 4–5.

3. Юр'єва К. Національні та етнічні цінності освіти / К. Юр'єва. – Х. : Видавнича група «Основа», 2005. – С. 85–91.